Фейгін Марк Захарович

Внучатий племінник організатора ВЛКСМ Герасима Фейгіна.

Фейгін ще студентом почав брати активну участь у політичному житті Самари. 1989 року він вступив до «Демократичного союзу», де залишався до 1991 року; 1990 року працював головним редактором незалежної самвидавничої газети «Третя сила». З 1992 року Фейгін — співголова Самарської обласної організації «Демократична Росія».

На початку 1990-х Фейгін був членом правого Народно-трудового союзу російських солідаристів і створив його самарське відділення. У 1993 році Фейгін служив у Війську Республіки Сербської в Боснії[4].

У 1993 році перед виборами до Державної думи I скликання Фейгін очолив у Самарській області відділення виборчого блоку «Вибір Росії» і був другим у регіональному списку на виборах. Блок виступав на підтримку реформ президента Бориса Єльцина. «Вибір Росії» отримав 15 % голосів виборців. Цього було недостатньо, щоб Фейгін пройшов до думи, але 4 січня 1994 ЦВК припинила повноваження восьми депутатів, які не надали письмових зобов'язань про припинення несумісної зі статусом діяльності, і Фейгін зайняв місце одного з них, ставши, таким чином, наймолодшим депутатом[5][4]. У думі Фейгін працював до 1995 року. Він перебував у фракції «Вибір Росії» і був членом комітету з питань місцевого самоврядування Державної думи. Фейгін був одним з розробників першої редакції Федерального закону «Про загальні принципи організації місцевого самоврядування в РФ». У 1995 році під час Першої чеченської війни Фейгін брав участь в гуманітарних місіях з порятунку російських військовополонених[4].

У 1995 році Фейгін закінчив юридичний факультет Самарського державного університету. Він не пройшов до Державної думи другого скликання і в 1996—97 роках обіймав пост головного редактора щоденної самарської газети «Числа». Після обрання мером Самари Георгія Лиманського, давнього знайомого Фейгіна, останній отримав роботу в мерії. Фейгін у статусі віце-мера з 1997 по 2007 рік очолював представництво Самари в Москві. Цього часу він переважно жив у Москві. Він закінчив Інститут бізнесу і ділового адміністрування при Академії народного господарства при Уряді РФ (2000), Дипломатичну академію МЗС Росії (2002) і захистив кандидатську дисертацію «Конституційні основи місцевого самоврядування в РФ». У 1998 році Фейгін став лауреатом премії року журналу «Новый мир» у розділі публіцистики за цикл статей із національно-політичної проблематики взаємовідносин держав колишнього СРСР[4].

У 2007 році, після перемоги на мерських виборах Віктора Тархова Фейгін втратив пост в адміністрації міста. Він повернувся в політику і був обраний членом президії Російського народно-демократичного союзу Михайла Касьянова[4]. Перед президентськими виборами 2008 року Фейгін був довіреною особою Касьянова як кандидата у президенти Росії (йому було відмовлено в реєстрації).

У грудні 2008 року на установчому з'їзді руху «Солідарність» Фейгін був обраний членом федеральної політради. Із грудня 2010 року по липень 2011 року член бюро ФПС ОДР «Солідарність». У 2013 році він вийшов зі складу «Солідарності».

Статус адвоката Фейгін отримав у 1990-х роках під час роботи в Москві, але адвокатською практикою почав займатися в 2000-х роках. Серед його перших справ були захист звинувачуваного в екстремізмі ісламського публіциста Гейдара Джемаля (справа розвалилася) та учасниці захоплення приймальні МЗС активістки «Іншої Росії» Ольги Комарової (засуджена до штрафу)[4]. Широку популярність Фейгін отримав як один з адвокатів у резонансній справі панк-групи Pussy Riot. Також Фейгін захищав Леоніда Развозжаєва, Аркадія Бабченка, лідера «Російського образу» Іллю Горячова, обвинуваченого у справі Arctic Sunrise активіста Дмитра Литвинова, казахського політика і підприємця Мухтара Аблязова, українську військову Надію Савченко[6], главу Меджлісу кримських татар Мустафу Джемілєва, українського журналіста Романа Сущенка[7] та інших.

Автор понад 20 опублікованих наукових робіт у галузі муніципального права. Автор книг: «У пастці», монографій — «Конституційні засади місцевого самоврядування в РФ», «Кодифікація законів про місцеве самоврядування в Російській Федерації», підручника «Державна влада і місцеве самоврядування» та ін. Кандидат юридичних наук.

У 2012 році увійшов до числа «20 найменш впливових чоловіків року» в Росії за версією журналу GQ (трохи раніше він входив до рейтингу GQ найбільш впливових юристів Росії).[8]

Веде на Лібертаріанській радіостанції RLN.FM передачу «Точка зору з Марком Фейгіним».

13 липня 2017 року в ефірі програми «Своя правда» на радіостанції «Говорить Москва» Фейгін заявив: «Він [Шарій] проходить у справі про педофілію, я думаю, що ним є кому займатися. Так що цього товариша, сподіваюся, рано чи пізно притягнуть до відповідальності»[9]. «Педофіли чомусь кучкуються навколо Кремля»[10]. На заперечення ведучого, що інформація про кримінальну справу проти блогера є недостовірною, Фейгін у стверджувальній формі заявив: «Щодо Шарія? Цілком достовірна»[10].

18 липня 2017 року адвокати Анатолія Шарія звернулися в Хамовнічеський суд Москви і Слідчий комітет Російської Федерації у зв'язку з заявою Фейгіна[10]. Шарій зажадав спростувати поширені Фейгіним відомості. Фейгін відмовився приносити вибачення: «Ніколи. Нехай розбираються з цією заявою, а які проблеми, я не бачу тут проблем. (…) З цього приводу є всі рішення судів на Україні, так що я думаю, немає сенсу зовсім на нього реагувати»[9].

25 жовтня 2017 року Анатолій Шарій виграв позов щодо Фейгіна. Хамовнічеський суд Москви задовольнив позов проросійського блогера, зобов'язавши Марка Фейгіна спростувати поширені ним відомості та стягнувши з нього 66 тисяч рублів на покриття судових витрат[11]. 20 квітня 2018 року рішення вступило в законну силу[12].

24 квітня 2018 року адвокатська палата Москви позбавила статусу адвоката Марка Фейгіна за нецензурні висловлювання в соціальних мережах на адресу колег-адвокатів та їхніх клієнтів.[13]

Розлучений, має сина[14][15].