Феогност (митрополит Київський)

Феогност за походженням був грек. Наприкінці 1327 (або початку 1328) року Константинопольський Патріарх Ісая призначив його на Київську митрополію. 1328 року Святитель прибув до Русі.

Відразу після приїзду на Русь 1328 року Святитель Феогност відвідав західно-руські єпархії, які, на прохання галицьких і литовських князів, були виділені в окремі митрополії (див. Литовська митрополія, Галицька митрополія (1303)).

Святитель завчасно заручився підтримкою Константинопольського Патріарха на відновлення єдиної спільноруської митрополії. У травні 1328 року він зібрав на Волині собор єпископів скасованої митрополії і з їхньою участю висвятив єпископа Володимир-Волинського Афанасія і єпископа Галицького Феодора. Після цього Митрополит вирушив до Москви, щоб зробити її своєю постійною резиденцією.

З перших днів прибуття до Москви митрополит Феогност почав піклуватися про зовнішній благоустрій міста. До цього спонукав і великого князя. Святитель закінчив будівництво Успенського храму в Москві. Цю справу розпочав ще його попередник Митрополит Петро. 1329 року побудував дві кам'яні церкви — в ім'я святого апостола Петра і преподобного Іоанна Лествичника. Зміцненню Москви як центру Митрополії сприяло прославлення мощей святого Петра і приєднання його до лику святих (липень 1333) за клопотанням святителя Феогноста.

Висвятив єпископів луцького єпископа Трифона (1331), чернігівського єпископа Павла (1332).

Феогност цілком став на сторону московського князя і всіляко сприяв йому в реалізації його планів щодо підпорядкування інших князівств Москві. Так, святий Феогност зробив велику послугу князю Івану I Калиті, наклавши на мешканців Пскова церковне відлучення за те, що вони не хотіли видати хану Узбеку тверського князя Олександра Михайловича. Цим самим митрополит Феогност запобіг неминучому кровопролиттю і дав можливість князю Олександру виїхати до Литви. Відлучення було зняте з мешканців міста, а пізніше і з самого князя, після того, як він погодився їхати в Орду.

Щоб затвердити централізацію церковної влади, Митрополит Феогност звершував складні поїздки по своїй Митрополії, вирушаючи навіть до Константинополя. Він перший зумів повністю підпорядкувати своїй владі непокірних новгородців, хоча не обійшлося без скарг на митрополита до Константинополя.

Важке випробування довелося витримати святителю 1341 року. Тоді в Золотій Орді змінився правитель. Зміна хана супроводжувалася посиленням утисків Церкви з боку татар. Від нового володаря вимагалося одержати ярлик, що захищав би Церкву. З цією метою і поїхав Святитель у Золоту Орду. Але новий хан Чанібек, посилаючись на інформацію своїх слуг, які докладали про нібито великі прибутки Руської церкви, зажадав від Феогноста щорічної данини у великих розмірах. Відстоюючи незалежність Церкви, Феогност був підданий суворому катуванню і тортурам. Він із доблестю мученика стерпів усе. Хан був зламаний мужністю Митрополита і згодився надати Церкві право розпоряджатися своїми прибутками. Ці прибутки при Феогносту і його попередниках йшли в основному на ліквідацію страшних збитків від Батиєвого нашестя, церковно-монастирське будівництво і християнську благодійність.

Нове випробування для Митрополита спричинило відокремлення під тиском литовських і польських князів Галицької Митрополії. Митрополит Феогност активно протидіяв цьому і домігся від Константинопольського Патріарха рішення про скасування утвореної Митрополії. 1347 року святитель особисто об'їхав возз'єднані єпархії, піднімаючи етичні відчуття і свідомість пастви південно-західних регіонів.

Незабаром здійснив подорож до Костроми. Там провів собор чотирьох архієреїв і поставив на Суздальську кафедру нового єпископа Даниїла (1351), а потім вирішив суперечку про церковне підпорядкування району Чорний Яр між Рязанською і Сарайською єпархіями.

Митрополит Феогност готував собі гідну зміну в особі святого Олексія, який при ньому за 14 років пройшов усі ієрархічні ступені і під його керівництвом отримав прекрасну церковну та світську освіту. 1352 року Митрополит Феогност поставив Олексія Бяконта єпископом Владимирським, а після своєї смерті благословив його зайняти Митрополичу кафедру. Призначення архіпастиря на Руську Митрополію з числа слов'ян було небажаним для греків, але Феогност зробив це тільки задля інтересів московської церкви. На Київську кафедру він шукав, передусім, гідного за особистими якостями кандидата, незалежно від національного походження.

Помер 11 березня 1353 року від «чорної смерті», що лютувала тоді. Був похований на четвертий день після смерті в Успенському соборі Москви, поряд з митрополитом Петром Ратенським. 1471 року його мощі були знайдені нетлінними.

• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж—Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995.
• Костецька Марія. Колаборант Іван Калита / Історія.— Львів, № 3 (16), березень 2015.— С. 20-21.

Попередник Петро Ратенський

Митрополит Київський 1328-1353

Наступник Олексій Бяконт