Фернандо Альвес

У дорослому футболі дебютував 1976 року виступами за команду «Дефенсор Спортінг», в якій провів два сезони.

Своєю грою за цю команду привернув увагу представників тренерського штабу клубу «Пеньяроль», до складу якого приєднався 1978 року. Відіграв за команду з Монтевідео наступні шість з половиною сезонів своєї ігрової кар'єри і у складі «жовто-чорних» виграв 4 чемпіонати країни, 3 Лігільї, а також Кубок Лібертадорес у 1982 році. Проте ж у 1982 році Альвес не провів у цьому турнірі жодного матчу, будучи дублером досвідченого Густаво Фернандеса[1]. Загалом виступав за команду до 1991 року з невеликими перервами на виступи за кордоном за парагвайський «Лібертад», колумбійський «Санта-Фе» та бразильський «Ботафогу».

З початку 1990-х років Альвес знову став виступати за кордоном граючи за колумбійське «Індепендьєнте Медельїн» та аргентинське «Депортіво Мандію», а 1993 року перейшов у третій у своїй кар'єрі колумбійський клуб, «Атлетіко Хуніор» з яким у тому ж році став чемпіоном Колумбії.

У 1995 році Альвес повернувся до Уругваю, ставши гравцем «Рівер Плейта» (Монтевідео), потім провів один сезон у аргентинському «Сан-Лоренсо»[2], а завершив ігрову кар'єру у команді «Пеньяроль» у 1997 році.

Протягом 1977—1979 років залучався до складу молодіжної збірної Уругваю, разом з якою брав участь у молодіжному чемпіонаті Південної Америки 1977 року у Венесуелі. Під час турніру він зіграв в усіх семи матчах і виграв з командою золоті нагороди[3]. Цей результати дозволив команді поїхати на молодіжний чемпіонат світу 1977 року в Тунісі, який уругвайці завершили на четвертому місці, а Альвес також був основним гравцем[4]. Через два роки на домашньому турнірі Фернандо допоміг «молодіжці» захистити титул чемпіона Південної Америки і поїхати на наступний молодіжний чемпіонат світу 1979 року в Японії. Зігравши на ньому усі шість ігор, Альвес допоміг команді здобути бронзові нагороди.

18 липня 1980 року дебютував в офіційних іграх у складі національної збірної Уругваю в товариському матчі проти Перу в Монтевідео (0:0), після чого тривалий час не грав за збірну, хоча і був у заявці команди на переможному Мундіаліто. З кінця 1985 року став основним воротарем збірної, поїхавши у цьому статусі на два поспіль чемпіонати світу — 1986 року у Мексиці та 1990 року в Італії, зігравши на обох турнірах усі 4 матчі, а його команда обидва рази вилітала на стадії 1/8 фіналу[5].

Надалі у складі збірної був основним воротарем на Кубку Америки 1991 року у Чилі, де уругвайці не вийшли з групи, а також Кубку Америки 1995 року в Уругваї, здобувши того року титул континентального чемпіона. Причому у фіналі Альвес відбив вирішальний післяматчевий пенальті від гравця чинних чемпіонів світу бразильців.

Загалом протягом кар'єри у національній команді, яка тривала 18 років, провів у її формі 40 матчів, пропустивши 38 голів[6].

З жовтня[7] до початку грудня 2011 року Альвес тренував клуб другого уругвайського дивізіону «Роча»

2014 року увійшов до тренерського штабу клубу «Серро-Ларго», а з березня по травень 2015 року був в.о. головного тренера клубу.

З червня 2016 року по серпень 2017 року тренував клубу другого дивізіону Уругваю «Мірамар Місьйонес».