Флавій Євтарик Цилліка

Амали — ім'я династії правителів готів, що правили з IV століття на теренах сучасної України, в Східній та Центральній Європі.

Відповідно до готських легенд родоначальником всього готського народу був «Гаутам» (також Гаутам — одне з імен Одіна в скандинавських сагах). За ним слідують двома інші напівміфічні керманичі. Після них слідував Амала, від якого, за переказами, веде свою назву королівський рід остготів.

Онук Амали, син Ізернія — король Острогота, є першим історично підтвердженим Амалом і першим дійсним королем з цього роду (близько 240). Але лише з часу могутнього остготского завойовника Ерманаріха (350—376) починається безперервний ряд остготський королів з дому Амали, що триває до сучасника Юстиніана I, Теодагада.

Найбільшим представником цієї династії був Теодоріх Великий, що прославляється в німецьких героїчних сагах під ім'ям Дітріха Бернського. Він і його герої присутні в «Нібелунгах» та інших давньогерманських поемах та іменуються Амелунгами, тобто нащадками Амали.

Євтарик був зятем і вірогідним наступником короля остготів Теодоріха Великого, але помер в 522 році у віці 42 років, раніше, ніж зміг успадкувати титул Теодоріха. Теодоріх заявляв, що Евтарік був нащадком готського королівського дому Амалія і це бралося до уваги при його одруження з дочкою Теодоріха Амаласунтою, що мала на меті об'єднати Королівства готів, заснувати династію Теодоріха і надалі зміцнити владу готів над Італією.

У рік його консульства в 519 році відносини зі Східною Римською імперією перебували на підйомі, завершилася акакіанська схизма між Східною і Західною християнськими церквами. Будучи номінально державним діячем, політиком і солдатом Римської імперії, Евтарік в той же час був аріанином, чиї погляди вступали в протиріччя з католицькою більшістю; проводячи толерантну політику Теодоріха щодо євреїв, будучи консулом, він викликав по відношенню до себе обурення місцевих католиків, чиї традиції були менш толерантні.[3] Після заворушеннь в Равенні, де католики спалили кілька синагог, підтримка Євтариком євреїв Равенни була відзначена з обуренням в уривках рукописа сучасника.[4]

Унаслідок смерті Євтарика, його син Аталаріх протягом нетривалого часу займав трон Остготського королівства, але помер у віці 18 років. Після смерті Аталаріха, вдова Євтарика переїхала до Константинополя, де згодом зробила невдалу спробу заснувати династію.

У 498 році, будучи номінальним імперським намісником в Італії, Теодорих отримав право виставляти кандидата від Заходу для щорічної консульської пари. Однак він був пов'язаний обмеженнями: обирати на цю посаду тільки римських громадян. Щоб просунути Євтарика, Теодоріх вирішив призначити його консулом на 519 рік. А щоб подолати обмеження, накладені на його право висувати кандидатів і через свою прихильність до Теодоріха, Юстин самостійно висунув Євтарика на цю посаду.[5]

Затвердження відбулося, і в січні 519 року Євтарик зайняв пост консула Заходу. Імператор Юстин I намагався відновити зв'язки з Теодоріхом, які перебували в натягнутому стані в правління Анастасія I, даруванням Євтарику римського громадянства, прийняттям його як со-консула і називаючи його «сином на руках». Він надавав і надалі прихильність Євтарику, поступаючись йому старшинство в консульстві.[6] Повідомляється, що на святкуванні вступу на посаду було «вражаюче видовище диких тварин, доставлених з Африки»[7] і що присутній дипломат, патрицій Симмах, посланий судом східній Імперії в Італію був «вражений багатствами, дарованими готам і римлянам».[8]

У цей період Кассіодор звеличував Євтарика в Сенаті.[9] У своїй хвалебній промові він порівнював Євтарика з великими консулами минулого. У короткій Хроніці, яку Кассіодор написав як привітання Євтарика з його консульством, відзначено сходження Євтарика на пост високої громадянської честі, яке краще будь-якої військової перемоги, що мало більшу перевагу серед старої готської знаті. Період консульства Євтарика характеризується як період розквіту в Західній Римській імперії цивільного законодавства. У березні 519 року акакіанська схизма, яка розділяла східну і західну християнські церкви протягом 35 років, була завершена і церкви примирилися.[10] На додаток до процвітання, яке пережило населення Римської імперії, рік консулату Євтарика був також охарактеризований, як «[рік] світлих надій Королівства готів».[11]

Сучасна на той час католицька хроніка Аноніма Валезія описує діяльність Євтарика в негативному світлі, пов'язуючи його з прийняттям сторони євреїв щодо прав єврейської діаспори на синагоги в анти-єврейських погромах в Равенні[11]; несхвалення викликало конфлікт між аріанами та католиками, коли аріанин Євтарик зайняв сторону єврейського народу.[12]

Євтарик помер в 522 році у віці 42 років, менш ніж через три роки після свого консульства.[13] Його смерть створила ряд проблем для Теодоріха, який так і не досягти успіху в бажанні заснувати сильну готську династію.[14] Незважаючи на те, що у Євтарика і Амаласунти був син Аталаріх, що народився в 518 році, і дочка Матасунта, династію так і не вдалося заснувати надійним чином.[15] Теодоріх пережив Євтарика, а його сина Аталаріха проголосив своїм наступником в 526 році. Мати Аталаріха Амаласунта була регентом у свого сина протягом наступного року після смерті Теодоріха, але Аталаріх помер в жовтні 534 року у віці 18 років. Для збереження свого впливу, Амаласунта звела на трон свого двоюрідного брата, племінника Теодоріха, Теодахада. Незважаючи на те, що він приніс Амаласунті клятву вірності, Теодохад піддався підозрілості і в грудні 534 року ув'язнив її на одному з островів на озері Больсена, де вона в кінцевому рахунку і була вбита 30 квітня 535 року.[16]

Основні джерела

• Магн Аврелій Кассіодор, Variae tr. Barnish S.J.B. The variae of Magnus Aurelius Cassiodorus Senator: being documents of the Kingdom of the Ostrogoths in Italy. — Liverpool University Press, 1992. — ISBN 0853234361.

Додаткові джерела

• Amory Patrick. People and Identity in Ostrogothic Italy, 489—554. — Cambridge: Cambridge University Press, 1997. — ISBN 0521571510.
• Bachrach Bernard S. A History of the Alans in the West from Their First Appearance in the Sources of Classical Antiquity through the Early Middle Ages. — Minneapolis: University of Minnesota Press, 1973.
• Barker John W. Justinian and the Later Roman Empire. — University of Wisconsin Press, 1975. — ISBN 0299039447.
• Bradley Henry. The Goths from the Earliest Times to the End of the Gothic Dominion in Spain. — 4th. — Kessinger, 2005. — ISBN 1417970847.
• Burns Thomas S. A history of the Ostrogoths. — Indiana University Press, 1984. — ISBN 0253328314.
• Bury John Bagnell. History of the later Roman Empire from the death of Theodosius I to the death of Justinian. — Dover Publications, 1958. — ISBN 0486203980.
• Evans J.A.S. The age of Justinian: the circumstances of imperial power. — Routledge, 2000. — ISBN 0415237262.
• Gibbon Edward. The history of the decline and fall of the Roman Empire, Vol. 5. — Kessinger Publishing, 1827. — ISBN 1419124196.
• Gillett Andrew. Envoys and political communication in the late antique West, 411—533. — Cambridge University Press, 2003. — ISBN 0521813492.
• Regna and Gentes: The Relationship Between Late Antique and Early Medieval Peoples and Kingdoms in the Transformation of the Roman World. — Brill Academic. — ISBN 9004125248.
• Goffart Walter. Barbarian tides: the migration age and the later Roman Empire. — University of Pennsylvania Press, 2006. — ISBN 0812239393.
• Heather Peter. The Goths. — Blackwell, 1996. — ISBN 0631165363.
• Hodgkin Thomas. Theodoric the Great. — New York: AMS Press, 1891. — ISBN 0404582672.
• Іордан (історик), Getica tr. Mierow Charles. The Origin and Deeds of the Goths. — Dodo Press, 2007. — ISBN 1406546674.
• O'Donnell James J. Cassiodorus. — University of California Press, 1979.
• Rituals of power: from late antiquity to the early Middle Ages. — Leiden, 2000. — ISBN 9004109021.
• Wolfram Herwig. History of the Goths. — Berkeley: University of California Press, 1988. — ISBN 0520069838.