Франко Модільяні

Франко Енріко Модільяні (*18 червня 1918 — † 25 вересня 2003) італійський економіст, лауреат Нобелівської премії з економіки, професор МІТу[2][3].

Франко Енріко Модільяні
італ. Franco Enriko Modigliani
Народився 18 червня 1918(1918-06-18)
Рим
Помер 25 вересня 2003(2003-09-25) (85 років)
Кембридж, Массачусетс
Місце проживання  США
Країна  Італія
 США
 Королівство Італія
Національність  Італія
Діяльність економіст, викладач університету
Alma mater Нова школа і New School for Social Researchd[1]
Галузь Фінансова економіка
Заклад МІТ, Чиказький університет
Посада президент
Вчителі Джейкоб Маршак
Аспіранти, докторанти Albert Andod, Роберт Джеймс Шиллер, Маріо Драґі, Лукас Пападімос, Laurence Meyerd, Giampaolo Gallid, Dwight M. Jaffeed, Richard Sutchd, John Muthd[1], John Hayhurst Handd[1], Charles Steindeld[1], Walter E. Nicholsond[1], Enrico Camillo Perottid[1], Benjamin William Wurzburgerd[1], Barry Lowell Friedmand[1], Donald Pitkin Tuckerd[1], Michael Brennand[1], Warren Ernest Moskowitzd[1], Jerome Phillip Cooperd[1], Sang W. Namd[1], Watkins Leigh Ribbled[1], Daniel Ried[1], David Wiley Mullins, Jr.d[1], Daniel Edward O’Neilld[1], Adam Lerrickd[1], Elijah Brewerd[1] і Arlie Graham Sterlingd[1]
Членство Американська академія мистецтв і наук і Національна академія наук США
Відомий завдяки: Теорема Модільяні-Міллера
Нагороди Нобелівська премія з економіки (1985)
Особ. сторінка Сторінка Нобеліських Лауреатів

 Франко Модільяні у Вікісховищі

Життєпис

Народився Франко 18 червня 1918 в Римі (Італія). Навчався в ліцеї Вісконті, потім вступив до Римського університету на медичний факультет, але згодом зрозумів, що медицина його не приваблює, й почав вивчати право.

У 1939 у цьому ж університеті здобув учений ступінь доктора права. Водночас зацікавився економікою.

Після одержання в 1939 першої премії на національному конкурсі робіт студентів університетів з ефективності контролю над цінами Франко повністю заглиблюється у вивчення економічних проблем.

У 1939 одружився з Сереною Калабі, у них народилося двоє синів. 3 початком Другої світової війни молодий учений переїздить спочатку до Франції, а пізніше до США.

У 1940 знову починає займатися економікою в Новій школі соціальних досліджень у Нью-Йорку. Під керівництвом Дж. Маршака він ретельно вивчає проблеми макроекономіки, шляхи використання формалізованих моделей в економічному аналізі.

У 1940 йому присуджено докторський ступінь з природничих наук.

У 1945—1948 працював науковим співробітником і головним статистиком в Інституті світових проблем у Нью-Йорку.

У 1949 працюючи в Чиказькому університеті, був включений до складу Комісії Коулса з економічних досліджень як дослідник-консультант, і виконував в ній роботу протягом п'ятьох років.

З 1950 — професор економіки в Іллінойському університеті, з 1952 — професор економіки й управління промисловістю в Технологічному інституті Карнегі, а з 1961 — професор економіки і фінансів у Массачусетському технологічному інституті[3].

Помер 25 вересня 2003 у Кембриджі на 86 році життя[2].

Досягнення і зацікавлення

Роботи Модільяні присвячені циклам ділової активності, ринкового механізму, фінансової сфери, приватних заощаджень і способів їх доцільного використання, заробітній платі і безробіттю, побудові моделей «життєвого циклу» для пояснення механізму заощаджень і споживання, інфляції, динаміці фінансових ринків. Один з авторів «теореми Модільяні-Міллера», засновник школи «раціональних очікувань».

У 1963 він та Альберт Ендо в праці «Гіпотеза заощаджень», що передбачає «життєвий цикл» простежують залежність заощаджень від темпів зростання реального доходу[2].

Нобелівську премію з економіки 1985 р. Модільяні отримав «за аналіз поведінки людей стосовно їх заощаджень». Модільяні проживав в Бельмонті (штат Массачусетс).

Любив займатися тенісом, лижами, вітрильним спортом і плаванням. Був членом кількох академій і наукових товариств[3].

Економічна політика

Модільяні до останніх років залишалися вірними ідеями Кейнса про необхідність активного втручання держави в економіку, про що неодноразово розповідав у своїх інтерв'ю. Зокрема, у 1999 у бесіді з Робертом Солоу Модільяні прямо повідомив: створити стабільну економіку, неможливо без політики стабілізації.

Під політичною стабілізацією Модільяні мав на увазі цілий набір як фіскальних, так й кредитно-грошових заходів. Симпатії Модільяні однозначно були на стороні фіскальної політики, оскільки саме у критичних ситуаціях вона є первинною. Так, щоб досягти повної зайнятості, заощадження повинні стати інвестиціями, а не джерелами рефінансування бюджету.

При цьому, на відміну від ортодоксального кейнсіанства, Модільяні не вважав кредитно-грошову політику чимось несуттєвим. Так, кредитно-грошова політика у його поглядах визначалася фіскальною, але була не менш необхідною. Правда, вона повинна бути заснована на здоровому глузді, а не на слідуванні монетарним правилам, - лише тоді можна досягти повної занятості за умов збалансованого бюджету.

Крім наукової діяльності, Модільяні до кінця своїх днів брав участь не лише у створенні економічної теорії, а й у практичному втіленні своїх ідей. Модільяні багато років був серед економічних радників уряду США, крім того, брав участь у створенні ЄС як єдиного економічного простору.

При цьому, у відмінні від свого гуру Кейнса, Модільяні не дуже прагнув до участі в управлінні державою, залишаючись більше вченим-економістом, а не політиком.

Див. також

Примітки

  1. Математична генеалогія — 1997.
  2. Т. О. Коноваленко, Р. О. Вайтешонок, І. Ю. Бойко (2010). У Т. В. Куриленко. Економічний олімп: лауреати Нобелівської премії з економіки 1969-2009 рр. (бібліографічний покажчик). Київ: ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана». с. 148.[недоступне посилання з травня 2019]
  3. Нобелівський лауреат Франко Модільяні (Modigliani). uareferats.com. Процитовано 24.5.2011.

Джерела

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.