Макроекономіка

Сектор домашніх господарств (сектор споживання) складається з усіх домогосподарств, які є в національній економіці.

Метою діяльності (місією) сектору домогосподарств є максимізація споживання благ (отримати максимум корисності за мінімуму витрат).

Сектор домогосподарств відіграє подвійну роль в економіці:

1) постачальник всіх економічних ресурсів (земля, праця, капітал, підприємництво) на ринки ресурсів (формує сукупну пропозицію ресурсів);

2) покупець благ на ринку благ (формує значну частину сукупного попиту на ринку благ).

Сектор домогосподарств на ринках ресурсів заробляє національний дохід, який складається з факторних доходів (заробітної плати, ренти, процента, прибутку) та враховує непрямі податки.

Домашні господарства здійснюють такі види економічної діяльності і виконують відповідні ролі:

1) пропонують і продають ресурси (фактори виробництва) на ринку ресурсів - продавець ресурсів;

2) споживають частину заробленого національного доходу, купуючи блага на споживчому ринку (ринку благ) — покупець благ;

3) заощаджують частину національного доходу (відкладене споживання, споживання майбутніх періодів, фонд накопичення) — заощаджувач;

4) примусово віддають частину заробленого національного доходу у вигляді податків до державного сектора (до державного бюджету) — платник податків;

5) пред’являють попит і купують блага іноземного виробництва у закордонного сектора — споживач закордонних благ.

Відповідно до цих видів діяльності і ролей, сектор домогосподарств в моделі кругових потоків пов’язаний з ринками та іншими суб’єктами такими грошовими потоками:

вхідний грошовий потік:

1) національний дохід з ринку ресурсів;

вихідні грошові потоки:

2) споживчі витрати на споживчому ринку;

3) заощадження на фінансових ринках;

4) чисті податки до державного сектора;

5) платежі за імпортні блага до закордонного сектора.

Сектор фірм (підприємницький сектор, бізнес-сектор, виробничий сектор) — агрегований суб`єкт, який складається з усіх наявних фірм в економіці.

Метою діяльності сектору фірм є максимізація випуску і продажу благ.

Сектор фірм використовує куплені у домашніх господарств ресурси для виробництва благ, які продає сектору домогосподарств на ринку благ. Підприємницький сектор здійснює такі види економічної діяльності: 1) пред’являє попит на ресурси (фактори виробництва — землю, капітал, працю, підприємництво) на ринку ресурсів, виступає їхнім покупцем; 2) пропонує результати своєї діяльності — вироблені блага (товари і послуги) на ринку благ (споживчому ринку); 3) інвестує, беручи позики на фінансових ринках (у фінансового сектора).

Сектор домогосподарств і сектор фірм утворюють приватний сектор економіки (двосекторна модель економічного обігу).

Державний сектор (держава) — це всі державні підприємства, інститути та установи, або ж сукупність центральних та місцевих органів влади.

Метою діяльності державного сектора є створення суспільних благ.

Створення суспільних благ відбувається за рахунок податкових надходжень від сектора домогосподарств і сектору фірм шляхом здійснення державних витрат.

До суспільних благ відносять зовнішню і внутрішню безпеку, освіту, охорону здоров`я, досягнення фундаментальної науки, соціальну та виробничу інфраструктуру).

Держава також створює таке суспільне благо як правове середовище для діяльності економіки, здійснює перерозподіл доходів, конфісковуючи частину доходів сектору домогосподарств у вигляді податків, та здійснюючи державні витрати, які складаються з державних закупок товарів та послуг та державних трансфертів. Перерозподіл конфіскованих у приватного сектора доходів відбувається через державний бюджет.

Приватний сектор і державний сектор утворюють закриту економіку (модель закритої економіки).

Зовнішній економічний сектор (іноземний сектор, решта світу) включає всі закордонні національні економічні системи.

Метою діяльності закордонного сектора є максимізація вигід від зовнішньої торгівлі.

Вплив закордонного сектора на вітчизняну економіку здійснюється через взаємний обмін товарами та послугами (експорт та імпорт), капіталом (закордонні інвестиції), позиками (закордонні позики), міжнародними трансфертами (міжнародна гуманітарна допомога, подарунки).

Закрита економіка і закордонний сектор утворюють відкриту економіку (модель, яка включає усі чотири сектори економіки).

Економічна модель — це система взаємозв'язків між економічними змінними, яка дає змогу прогнозувати результат. Іншими словами, вона використовується для передбачення того, як зміни економічних умов призведуть до зміни економічних результатів. Економічні змінні — це натуральні величини, які можуть якимось чином вимірюватися, або суми грошей, що можуть набувати певних значень.

Висновки з економічних моделей виражаються у формі гіпотез, тобто тверджень про причини і наслідки, які потребують підтвердження чи заперечення фактами.

Метою економічного моделювання є намагання допомогти зрозуміти, як функціонує той чи інший сектор економіки. Буде помилковим вважати, що чим більше модель схожа на реальний процес, тим вона краща. Критерієм корисності економічної моделі є не ступінь її відповідності реальним економічним процесам, а відповідність отриманих за її допомогою прогнозів реальним подіям. Тому модель має бути максимально спрощена, що дасть змогу розширити масштаби та ефективність її використання. Скажімо, якщо заграва під час заходу сонця дає можливість із значною вірогідністю прогнозувати вітряну погоду наступного дня, то маємо просту модель, яка набагато корисніша, ніж побудована на складному вивченні напрямків руху повітряних потоків за допомогою зондів, супутників, тощо.

Науковці отримують підтвердження своїх теорій і гіпотез, проводячи експерименти. В макроекономіці експеримент неможливий принципово, оскільки не існує двох однакових національних економік, одну з яких можна б було використати як контрольну одиницю. Тому основним методом дослідження макроекономіки є моделювання.

Побудова моделі пов'язана з втратою частини інформації про об'єкт, який досліджується. Це допомагає абстрагуватися від його другорядних елементів, сконцентруватися на головних складових системи та їхніх взаємозв'язках. Відомі величини, що вводяться в модель в готовому вигляді, називаються екзогенними змінними (тж. зовнішніми, вхідними, незалежними); величини, які отримують у рамках моделі при вирішенні поставленого завдання, називаються ендогенними змінними (тж. внутрішніми, вихідними, залежними).

Найпростішою формою представлення зв'язку між економічними даними є вербальна (мовна) форма - опис зв'язку між входом і виходом за допомогою слів. Наприклад: "обсяг споживчих витрат домогосподарств прямо залежить від доходів домогосподарств". За допомогою мовної конструкції з'єднуються між собою вхідна величина (екзогенна) — доходи домогосподарств та вихідна величина (ендогенна) - обсяг споживчих витрат. Також у цій моделі описано характер залежності між величинами - пряма залежність, тобто чим більшим є вхід (доходи домогосподарств), тим більшим є вихід (споживчі витрати домогосподарств).

Таку модель нескладно представити у вигляді схеми, тобто збудувати схематичну модель, яка наочно доповнює вербальну форму.

Для подальшої формалізації зв'язку між входом і виходом використовується аналітична форма представлення моделі — опис залежності економічних величин за допомогою математичної функції, яка у найзагальнішому вигляді виглядає як y = f(x), де x — вхідна величина (аргумент функції), y — вихідна величина (значення функції).

Найпростішою формою функції є лінійна функція: y = kx + b, яка використовується в макроекономіці для моделювання лінійних залежностей між величинами (наприклад, для побудови лінії сукупного попиту).

Використання математичного апарату в макроекономіці є економіко-математичним моделюванням, поєднання математичних методів з економічними моделями вивчає економетрика.

Визначення характеру (лінійний або нелінійний) та напряму (прямий або обернений) зв'язку між економічними величинами дозволяє використовувати математичний апарат для моделювання (аналітичні моделі) і будувати графічні моделі, які можна розглядати як похідні від аналітичних. Графічні моделі будуються у системі відповідних координат і наочно демонструють характер та напрям зв'язку між екзогенними та ендогенними економічними величинами. Ключем до читання графічних макроекономічних моделей є чітке розуміння що є входом і що є виходом у моделі, яка розглядається.

Крім того, аналітична мікроекономічна модель для наочності також може бути представлена у табличній формі, яка теж може розглядатися як похідна від аналітичної.

Навчальні макроекономічні моделі являють собою "чорну скриню" — модель, в якій відомі тільки вхід і вихід. Що відбувається у середині моделі, невідомо.

Особливістю макроекономічного моделювання є використання макроекономічних моделей для прогнозування наслідків економічної політики. Для таких моделей вхідними (екзогенними) змінними є показники інструментів економічної політики, а вихідними (ендогенними), є показники стану економіки — ВВП, інфляція, безробіття, платіжний баланс й т.д. Таким чином, макроекономічні моделі можуть давати відповідь на питання: що буде з економікою (ВВП, інфляція, безробіття, ...), якщо до неї застосувати інструменти економічної політики (податки, державні витрати, зміни у грошовій масі, й т.п.).

Отже, сама ідеологія макроекономіки (яку іноді називають "кейнсіанською економікою") передбачає втручання держави у діяльність ринків. Макроекономічні моделі використовуються для обґрунтування використання фіскальних та монетарних інструментів економічної політики.

Модель AD-AS стала стандартною моделлю для пояснення макроекономіки. Ця модель показує рівень цін та рівень реального випуску з урахуванням рівноваги сукупного попиту та сукупної пропозиції. Нахил кривої сукупного попиту донизу означає, що більший обсяг продукції вимагається при нижчих рівнях цін. Схил донизу є результатом трьох ефектів: ефекту Пігу або реального балансу, який стверджує, що зі зниженням реальних цін реальне багатство збільшується, що призводить до вищого споживчого попиту на товари; ефект Кейнса або процентної ставки, який стверджує, що в міру падіння цін попит на гроші зменшується, внаслідок чого процентні ставки знижуються, а позики для інвестицій та споживання зростають; та ефект чистого експорту, який стверджує, що в міру зростання цін вітчизняні товари стають порівняно дорожчими для іноземних споживачів, що призводить до зниження експорту.

У звичайному кейнсіанському використанні моделі AS-AD крива сукупної пропозиції є горизонтальною на низьких рівнях виробництва і стає нееластичною поблизу точки потенційного випуску, що відповідає повній зайнятості. Оскільки економіка не може виробляти більше потенційного випуску, будь-яке розширення AD призведе до вищих рівнів цін замість вищого випуску.

Діаграма AD – AS може моделювати різноманітні макроекономічні явища, включаючи інфляцію. Зміни факторів чи факторів, що не визначають рівень цін, спричиняють зміни сукупного попиту та зміщення всієї кривої сукупного попиту (AD). Коли попит на товари перевищує пропозицію, виникає інфляційний розрив, де відбувається інфляція, що спричиняє попит, і крива AD зміщується вгору на вищий рівень цін. Коли економіка стикається з вищими витратами, відбувається інфляція, що стимулює витрати, і крива AS зміщується вгору до вищих рівнів цін. Діаграма AS – AD також широко використовується як педагогічний інструмент для моделювання ефектів різних макроекономічних політик.

У цьому прикладі діаграми IS / LM крива IS рухається вправо, спричинюючи вищі процентні ставки (i) та розширення "реальної" економіки (реальний ВВП, або Y).

Модель IS – LM дає підґрунтя сукупного попиту. Це відповідає на питання "Яка кількість товарів вимагається на будь-якому рівні цін?". Ця модель показує, яке поєднання процентних ставок та випуску забезпечить рівновагу як на товарному, так і на грошовому ринках. Ринок товарів моделюється як рівність між інвестиціями та державними та приватними заощадженнями (IS), а грошовий ринок моделюється як рівновага між пропозицією грошей та перевагою ліквідності.

Крива IS складається з точок (комбінацій доходу та процентної ставки), де інвестиції, враховуючи процентну ставку, дорівнюють державним та приватним заощадженням з урахуванням випуску. Крива IS є похилою донизу, оскільки випуск та процентна ставка мають зворотну залежність на товарному ринку: із збільшенням обсягу виробництва заощаджується більше доходу, а це означає, що процентні ставки повинні бути нижчими, щоб стимулювати достатньо інвестицій, щоб відповідати заощадженням.

Крива LM похила вгору, оскільки процентна ставка та випуск мають позитивний взаємозв'язок на грошовому ринку: із збільшенням доходу (ідентично рівному випуску) попит на гроші збільшується, що призводить до зростання процентної ставки, щоб просто компенсувати початкове зростання попиту на гроші.

Модель IS-LM часто використовується для демонстрації наслідків грошово-кредитної та фіскальної політики. У підручниках часто використовується модель IS-LM, але вона не відрізняється складністю більшості сучасних макроекономічних моделей. Тим не менше, ці моделі все ще мають подібні відносини з тими, що є в IS-LM.

Неокласична модель зростання Роберта Солоу стала загальноприйнятою підручниковою моделлю для пояснення економічного зростання в довгостроковій перспективі. Модель починається з виробничої функції, де національний обсяг виробництва є продуктом двох факторів: капіталу та праці. Модель Солоу припускає, що праця та капітал використовуються за незмінними темпами без коливань безробіття та використання капіталу, які зазвичай спостерігаються у ділових циклах.

Збільшення обсягу виробництва або економічне зростання може відбутися лише через збільшення запасу капіталу, збільшення чисельності населення або технологічного прогресу, що призводить до вищої продуктивності (загальної факторної продуктивності). Збільшення норми заощаджень призводить до тимчасового збільшення, оскільки економіка створює більше капіталу, що додає до виробництва. Однак врешті-решт норма амортизації обмежить розширення капіталу: заощадження будуть використані, замінюючи амортизований капітал, і ніяких заощаджень не залишиться для оплати додаткового збільшення капіталу. Модель Солоу передбачає, що економічне зростання з точки зору виробництва на душу населення залежить виключно від технологічного прогресу, що підвищує продуктивність.

У 1980-90-ті роках виникла теорія ендогенного зростання. Ця група моделей пояснює економічне зростання іншими факторами, такими як збільшення віддачі від масштабу капіталу та навчальний процес, які ендогенно визначаються замість екзогенного технологічного вдосконалення, що використовується для пояснення зростання в моделі Солоу.