Франц Пфеффер фон Заломон

Франц Фелікс Пфеффер фон Заломон (нім. Franz Felix Pfeffer von Salomon; 19 лютого 1888, Дюссельдорф — 12 квітня 1968, Мюнхен) — верховний керівник СА (1 листопада 1926 — 29 серпня 1930), обергруппенфюрер СА.

Франц Пфеффер фон Заломон
нім. Franz Pfeffer von Salomon
Народився 19 лютого 1888(1888-02-19)[1][2]
Дюссельдорф, Рейнська провінція, Королівство Пруссія, Німецька імперія
Помер 12 квітня 1968(1968-04-12)[1][2] (80 років)
Мюнхен, ФРН
Країна  Німеччина
 Німецька імперія
Діяльність політик, військовослужбовець
Знання мов німецька
Учасник Перша світова війна
Членство СА
Посада депутат Рейхстагу Веймарської республікиd і депутат рейхстагу Третього рейхуd
Військове звання Обергруппенфюрер
Партія Націонал-соціалістична робітнича партія Німеччини і German Partyd
Нагороди
Залізний хрест 1-го класу
Залізний хрест 2-го класу
Орден дому Гогенцоллернів
За поранення (нагрудний знак)
Сілезький Орел 1-го ступеня
Сілезький Орел 2-го ступеня
Почесний хрест ветерана війни (для учасників бойових дій)
Золотий партійний знак НСДАП
Балтійський хрест

Біографія

Син урядового радника. Здобув юридичну освіту в Гайдельберзькому університеті, після закінчення якого в 1910 році вступив фанен-юнкером в піхотний полк № 13 в Мюнстері. У 1911 році був проведений в лейтенанти. Учасник Першої світової війни, служив в Генеральному штабі і на Західному фронті. До кінця війни — командир батальйону, гауптман.

Після закінчення війни в листопаді 1918 — березні 1920 року керував створеним ним з'єднанням Добровольчого корпусу «Пфеффер», брав участь у боях з комуністами в Рурі, в Прибалтиці, у Верхній Сілезії, в Литві. У березні 1920 року брав участь в Каппському путчі, за що був звільнений з армії. У 1921 році амністований. У 1923 році брав активну участь в антифранцузьких виступах в Рурі. З 1924 року член Народно-соціального блоку. 10 березня 1925 року вступив у НСДАП (партквиток № 16 101). З 27 березня 1925 по 6 березня 1926 року — гауляйтер і керівник СА Вестфалії, керував створенням тут відділень НСДАП і СА. З 7 березня по 19 червня 1926 року разом з Йозефом Геббельсом до Карлом Кауфманом входив до складу комітету, який керував гау Вестфалія. У червні-листопаді 1926 року був керівником СА в Мюнхені.

Франц Пфеффер фон Заломон (крайній праворуч) на з'їзді НСДАП (Нюрнберг, 1927).

1 листопада 1926 року Адольф Гітлер призначив Пфеффера фон Заломона Верховним керівником СА (нім. Oberster Führer der SA). В період його керівництва Штурмові загони перетворилися в майже зовсім незалежне бойове з'єднання, а кількість членів СА зросла приблизно до 80 тисяч чоловік в 1930 році. Сам Пфеффер фон Заломон відстоював ідею самостійного статусу СА в партії, що викликало загострення його відносин з Гітлером. Крім того, протистояння СС і СА вилилося у відкриті зіткнення, серед яких кульмінацією став бунт берлінських штурмовиків — т. зв. «Путч Штеннеса». Після цього, заклопотаний вольницею в СА, Гітлер 29 серпня 1930 року відсторонив Пфеффера фон Заломона і сам зайняв пост Верховного керівника СА. У 1930—1934 роках Пфеффер фон Заломон керував відділом «за порядок і культуру». З 6 листопада 1932 до листопада 1941 року — депутат Рейхстагу від округу Південний Ганновер-Брауншвейг.

Після 1933 року очолював дипломатичну розвідку Німеччини, користувався заступництвом заступника фюрера Рудольфа Гесса. Пізніше відійшов від політичної діяльності і перевівся в Імперське міністерство шляхів сполучення. Після того, як в травні 1941 року Гесс полетів до Великої Британії, був заарештований, але незабаром звільнений. 24 листопада 1941 року виключений з НСДАП. Був пов'язаний з учасниками Липневої змови 1944 року. Після замаху на Гітлера 20 липня 1944 року по розпорядженню секретаря фюрера Мартіна Бормана був заарештований, але незабаром звільнений. У 1945 році командував дивізією Фольксштурма.

Після Другої світової війни в кінці сорокових — на початку п'ятдесятих років брав активну участь в гесенській земельній організації консервативної Німецької партії.

Нагороди

Література
  • Залесский К.А. Вожди и военачальники Третьего рейха: Биографический энциклопедический словарь.. — М.: «Вече», 2000. — С. 313—314. — 576 [16 илл.] с. — ISBN 5-7838-0550-5.
  • Залесский К. А. Кто был кто в Третьем рейхе: Биографический энциклопедический словарь. — М.: ООО «Издательство АСТ»: ООО «Издательство Астрель», 2002. — С. 523-524. — 942 [2] с. — ISBN 5-17-015753-3 (ООО «Издательство АСТ»); ISBN 5-271-05091-2(ООО «Издательство Астрель»).
  • Залесский К. НСДАП. Власть в Третьем рейхе. — М.: Эксмо, 2005. — С. 434. — 672 с. — ISBN 5-699-09780-5.
  • Der Großdeutsche Reichstag 1938. IV. Wahlperiode (nach dem 30. Januar 1933) Mit Zustimmung des Herrn Reichstagspräsidenten herausgegeben von E.Kienast, Direktor beim Reichstag, Berlin, im Juni 1938, R.v.Decker’s Verlag, E.Schenck, Berlin W9. С. 340.
  • Герман Вайсс (Hermann Weiß) «Биографический словарь Третьего рейха» («Biographisches Lexikon zum Dritten Reich»). Издательство Фишера, Франкфурт-на-Майне, 1998. С. 348—349. ISBN 3-10-091052-4  
  • Герман Вайсс (Hermann Weiß) «Пфеффер фон Заломон, Франц» («Pfeffer von Salomon, Franz»: в «Новой немецкой биографии» («Neue Deutsche Biographie» (NDB)). Том 20, Duncker & Humblot, Берлин 2001. С. 310.
  • Эрих Штокхорст (Erich Stockhorst) «5000 руководителей — Кто был кем в Третьем Рейхе» («5000 Köpfe — Wer war was im Dritten Reich»). — Киль, Издательство Арндта, 2000.

Посилання
  1. Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. Munzinger Personen
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.