Філіппінська операція (1941–1942)

Після Іспансько-американської війни 1898 року філіппінці на чолі з Еміліо Агінальдо намагалися проголосити незалежність від Іспанії, але американці були проти цього, що призвело до Філіппіно-американської війни. Після неї Філіппіни стали залежною територією США.

У 1935 році острови отримали статус автономії в рамках США. Президентом Співдружності Філіппін став Мануель Кесон. Повну незалежність ця держава повинна була отримати до 1945 року. Тому до початку війни Філіппіни знаходилися в перехідному стані (від автономії до незалежності) і вже мали свій уряд і свою власну армію. Крім того, на території архіпелагу знаходилися і американські війська. Це підпорядкування значно ускладнило оборону островів.

У японських планах операція по захопленню Філіппін була частиною «Великої війни в Південно-Східній Азії», яка включала також захоплення багатою стратегічною сировиною Голландської Ост-Індії, операцію проти британських військ в Малайї і нейтралізацію Тихоокеанського флоту США в Перл-Гарборі.

Захоплення архіпелагу мав для Японії не економічну чи політичну, а в основному стратегічну мету. Якби вони могли нейтралізувати американський флот, що базувався на Філіппінах і американську авіацію на філіппінських аеродромах, то для них не мало значення, як довго сухопутні війська США будуть захищати острова.

Японський план спочатку передбачав висадку в декількох місцях і захоплення основних аеродромів на острові Лусон.

Об'єднаними американськими та філіппінськими військами командував генерал Дуглас Макартур. Існують різні оцінки його діяльності на цій посаді. З одного боку саме він переконав президента Рузвельта в тому, що Філіппіни потрібно захищати (до цього вважалося, що захист архіпелагу не має сенсу у зв'язку з його віддаленістю від основної території США і труднощами постачання). З іншого боку в провину йому іноді ставиться не дуже добре знання театру військових дій на той час.

Японські вогнеметники на Батаані

14-я японська армія почала операцію 8 грудня 1941 року з вторгнення на острів Батан. Через два дні японці почали вторгнення на острів Камігуїн і в північну частину острова Лусон. Основне вторгнення почалося рано вранці 22 грудня на східному узбережжі острова Лусон.

24 грудня генерал Дуглас Макартур відвів основну частину військ на півострів Батаан. Столиця Філіппін — Маніла була захоплена японськими військами 2 січня 1942 року.

Битва за Батаан (7 січня — 9 квітня 1942) — одна з вирішальних битв Філіппінської операції. Придушення опору американо-філіппінського угруповання на півострові Батаан і острові Коррехидор дало можливість японцям встановити контроль над островом Лусон і всім Філіппінським архіпелагом.

Битва за Коррехидор (5 травня — 6 травня 1942) — разом з битвою за Батаан, була однією з вирішальних битв Філіппінської операції.

Острів Коррехидор, перетворений у фортецю, перекривав вхід в Манільський затоку. Острів знаходився в облозі і піддавався атакам з моря і повітря, які тривали до кінця квітня 1942 року. 5 травня, після тижневої артилерійської підготовки, японські війська штурмували острів. Наступного дня гарнізон Коррехідора капітулював. Захоплення острова став завершальним етапом підкорення японцями північних Філіппін.

Загиблі учасники Батаанського маршу смерті.

Американські та філіппінські війська понесли великі втрати, понад 100 тисяч солдатів і офіцерів потрапило у полон.

Японці конвоювали військовополонених у табори. Військовополонені повинні були йти пішки, багато хто не витримували довгого переходу і вмирали по дорозі. Тисячі військовополонених загинули від виснаження, зневоднення, хвороб, поранень, безпричинних тортур і страт.

Усі острови Філіппінського архіпелагу були захоплені японцями до червня 1942 року.

Поразка союзних військ призвела до окупації Філіппін, яка тривала два з половиною роки. Під час окупації японськими військами були вчинені численні військові злочини, такі як Марш смерті на півострові Батаан. До них належать також погані умови утримання в японських таборах для військовополонених.