Харківська провінція

Харківська провінція межувала на заході з Охтирською провінцією, а на північному та південному сході з Ізюмською провінцією Слобідсько-Української губернії. На півночі вона межувала з Бєлгородським та Короченським, а на сході з Чугуївським та Салтівським повітами Бєлгородської провінції Бєлгородської губернії. На півдні провінція межувала з Новоросійською губернією.

Харківська провінція була утворена 1765 року відповідно до царського маніфесту, за яким зі 5-ти слобідських полків утворювалась Слобідсько-Українська губернія, а вони перетворювались на цивільні адміністративні одиниці. Провінція була утворена з Харківського слобідського козацького полку, з якого було передано до Новоросійської губернії слободу Водолагу[1].

За указом від 27 грудня 1773 року до провінції було долучено слободу Водолагу разом із слободками Водолажкою та Караванською[2]. Реальна передача населених пунктів з відомства однієї губернії до іншої відбулась на початку 1774 року[1]. У 1775 році слободи Стара Водолага та Нова Водолага були приєднані до новоутвореної Азовської губернії[3].

У 1780 році провінція перестала існувати у зв'язку з ліквідацією Слобідсько-Української губернії. Її територія увійшла до складу Харківського та Золочівського та Валківського повітів.

Провінція поділялася на 6 комісарств:

• Харківське
• Валківське
• Мереф'янське
• Липецьке
• Вільшанське
• Хотімлянське

В провінції станом на 1773 рік нараховувався 171 населений пункт та проживало 129 456 осіб обох статей[4].