Хвороба Вільяма Александера

Хвороба Вільяма Александера (англ. Alexander disease, також синдром Александера, фібриноїдна лейкодистрофія, вид сфінголепідозу) — рідкісна сімейна спадкова нейродегенеративна хвороба з аутосомно-рецесивною передачею, яка проявляється ураженням головного мозку в дітей переважно чоловічої статі.

Хвороба Вільяма Александера
Мозок 4-річного хлопчика з хворобою Вільяма Александера, препарат показує набряк мозку, навколошлуночкову лейкомаляцію (розм'якшування мозку) у вигляді змін коричневого кольору навкруги шлуночків мозку
Мозок 4-річного хлопчика з хворобою Вільяма Александера, препарат показує набряк мозку, навколошлуночкову лейкомаляцію (розм'якшування мозку) у вигляді змін коричневого кольору навкруги шлуночків мозку
Спеціальність ендокринологія і неврологія
Класифікація та зовнішні ресурси
МКХ-11 8A44.2
МКХ-10 E75.2
OMIM 203450
MeSH D038261
 Alexander disease у Вікісховищі

Етимологія

Названий на честь новозеландського патолога Вільяма Стюарта Александера (англ. William Stewart Alexander), який працював у Лондонському госпіталі й першим описав хворобу (синдром) 1949 року[1]

Характерні гістопатологічні зміни білої речовини мозку (простежуються численні волокна Розенталя — товсті, витягнуті хробакоподібні рожеві розшарування) померлого 38-річного пацієнта. Фарбування гематоксилін-еозином, збільшення в 400 разів, оптична світлова мікроскопія.

Генетика і патогенез

Уражається середній мозок і мозочок головного мозку. Це спричинюють мутації в гені так званого гліального фібрилярного кислого білку (ГФКБ), який розташований на короткому плечі 17q21 17-ї хромосоми. Вона успадковується аутосомно-домінантним способом, тобто дитина батька з хворобою має 50 % шанс успадкувати синдром, якщо батько є гетерозиготним. Однак у більшості випадків виникає не через наслідування, а як результат спорадичних мутацій.

Належить до лейкодистрофій, групи хвороб, що розвиваються через порушення розвитку мієлінової оболонки. Руйнування білої речовини в мозку супроводжується утворенням волокнистих, еозинофільних відкладень, відомих як волокна Розенталя, які, як видається, не присутні у здорових людей, але зустрічаються при деяких захворюваннях, наприклад, ракових. Але підвиди волокон Розенталя, виявлені при хворобі Вільяма Александера, не виявляють при інших захворюваннях та розладах.

Клінічні ознаки

Зустрічається у трьох варіантах:

  • неонатальний — призводить до серйозної інвалідності або смерті протягом перших двох років життя. Відбуваються тяжкі судомні напади, гідроцефалія, тяжка моторна та інтелектуальна недостатність.
  • дитячий (інфантильний) — зустрічається частіше від усіх інших варіантів, має швидкоплинний перебіг після 2 років життя, характеризується набряком мозку, психомоторною затримкою, гіперрефлексією та судомними нападами. Відбувається поступова втрата тілесних функцій і здатності говорити. Більшість дітей помирає в дошкільному віці, небагато доживають до 20-ти років;
  • ювенільний — починається в період від 4-х до 10-ти років, позначається затяжним перебігом та ознаками бульбарного паралічу, атаксії та, іноді, розумової відсталості, розладами дихання, проходить без судом. Деякі хворі виживать аж до 30 років.

Загалом прогноз на життя вкрай несприятливий.

Діагностика

При ретельній оцінці клінічних симптомів можна підозрювати наявність хвороби, однак кінцевий діагноз можливий лише після застосування інструментальних методів. Комп'ютерна томографія мозку показує характерні зміни:

  • зменшену щільність білої речовини,
  • переважання лобової частки,
  • більш-менш розширені бічні шлуночки.

Магнітно-резонансна томографія показує серйозні порушення білої речовини мозку за участю базальних гангліїв і мозочка. Також у непевних результатах інструментальних методів використовують генетичне тестування.

Лікування

На сьогодні не існує ефективного лікування. Здійснюють симптоматичне та паліативне лікування. Зокрема за наявності гідроцефалії можна застосувати хірургічне втручання для зняття набряку мозку, імплантувати шунт для зменшення великого внутрішньомозкового тиску. Застосовують з цією метою терапію діуретиками. Для зменшення судомних нападів застосовують різноманітні протисудомні препарати.

Примітки

  1. W. S. Alexander. Progressive fibrinoid degeneration of fibrillary astrocytes associated with mental retardation in a hydrocephalic infant. Brain, Oxford, 1949, 72: 373—381. (англ.)

Джерела

  • Whonamedit?- A dictionary of medical eponyms. Alexander's syndrome (William Stewart Alexander) (англ.)
  • Whonamedit?- A dictionary of medical eponyms. William Stewart Alexander (англ.)
  • Siddharth Srivastava and Sakkubai Naidu. Alexander Disease. GeneReviews® Internet. Last Update: January 8, 2015. (англ.)
  • Messing A, Brenner M, Feany MB, Nedergaard M, Goldman JE (April 2012). «Alexander disease». J. Neurosci. 32 (15): 5017–23. PMC 3336214 Freely accessible. PMID 22496548. doi:10.1523/JNEUROSCI.5384-11.2012 (англ.)
  • Quinlan RA, Brenner M, Goldman JE, Messing A (June 2007). «GFAP and its role in Alexander disease». Exp. Cell Res. 313 (10): 2077–87. PMC 2702672 Freely accessible. PMID 17498694. doi:10.1016/j.yexcr.2007.04.004 (англ.)

Посилання

  • Alexander Disease — United Leukodystrophy Foundation United Leukodystrophy Foundation. (англ.)
  • Alexander Disease Information Page: National Institute of Neurological Disorders and Stroke (NINDS). (англ.)
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.