Хорвати у США

Американські хорвати, або хорватські американці (хорв. Američki Hrvati, або Hrvati u Americi, англ. Croatian Americans) американці хорватського походження повністю або частково.

Хорвати у США
Hrvati u SAD-u
Croatian Americans



Луїс Чукела · Пітер Томіч · Джон Малкович
Фред Каплз · Білл Белічик · Марк Бегич
Дженна Ельфман · Денніс Кусинич · Скотт Бакула
Ентоні Френсіс Лукас · Кріст Новоселіч · Тереза Сканлан
Кількість 414.714[1]1,2 млн+ (оцінка)[2]
Ареал Пенсільванія, Іллінойс, Огайо, Каліфорнія, Північна Кароліна, Тихоокеанський північний захід, Нью-Йорк, Вісконсин, Індіана, Мічиган, Флорида, Теннессі, Луїзіана і Міссурі
Близькі до: слов'яноамериканців
Мова американська англійська, хорватська
Релігія переважно римо-католицизм, але також протестантизм, православ'я, іслам, іудаїзм

Американські хорвати тісно пов'язані з іншими етнічними групами євроамериканців, особливо слов'яноамериканцями. За віросповіданням вони переважно римо-католики. Місцевості зі значною присутністю хорватських американців включають райони міст Чикаго, Клівленда, Нью-Йорка, Південну Каліфорнію і особливо Пітсбург як осідок «Хорватського братнього союзу» каси взаємодопомоги хорватської діаспори.[3][4]

Чисельність

За даними перепису населення 1990 року, про своє хорватське походження або місце народження в Хорватії заявили понад 544 270 американців.[5] 2012 року у США, згідно з уточненими даними перепису 2010 р., проживало 414 714 американських громадян хорватського походження[1] Це число включає всіх людей, пов'язаних зі Сполученими Штатами, які заявляють про своє хорватське коріння: як тих, які народилися у цій державі, так і натуралізованих громадян, а також осіб із подвійним громадянством, які ототожнюють себе з обома країнами чи культурами. Державне управління з питань хорватів за кордоном, що діє в Хорватії, підрахувало, що в Сполучених Штатах проживає до 1,2 млн хорватів та їхніх нащадків.[2]

За даними 2006—2010 років, штати з найбільшою часткою хорватських американців такі:[6]

Історичний зріз

  • Оцінка 1880 року: 20 000[7]
  • Перепис 1980 року: 252 970[8]
  • Перепис 1990 року: 544 270[9]
  • Перепис 2000 року: 374 241[9]
  • Опитування в громадах 2005: 401 208[10]

Населення хорватського походження

Хорватське населення в США з 2010 року:[11]

Рік Чисельність
2010 47.740
2011 41.484
2012 45.295
2013 39.026
2014 43.067
2015 36.978
2016 39.747
2017 35.962

Історія

Група хорватських чоловіків у клубі міста Джолієт (Іллінойс), близько 1900 р.

Першу значну еміграцію хорватів було відзначено 1715 року.[12] У той час близько 1200 хорватських протестантів, чиї предки покинули Австрійську імперію після невдалих хорватсько-словенських селянських повстань 1573 року та антиреформаційного едикту 1598 року прибули в американську колонію Джорджія. Вони оселилися в долині річки Саванна.[12] Ці поселенці запровадили вирощування шовкопряда у Джорджії. Громада процвітала протягом 150 років, поки її не торкнулася громадянська війна в США.[13]

1683 року хорват-єзуїт на ім'я Іван Раткай (Juan Ratkay) заснував місію на північному заході Нової Іспанії. 1746 року інший єзуїт Фердинанд Коншак (Consago Gonzales) накреслив першу достеменну карту Нижньої Каліфорнії. Починаючи з 1783 року, хорватський місіонер Джозеф Кундек допомагав у розбудові кількох міст середнього заходу, в числі яких Фердинанд і Джаспер, що в окрузі Дюбойс штату Індіана. У 1830 роках різні групи в Австрійській імперії надсилали в Америку фінансову допомогу на підтримку місіонерської діяльності.[13]

Район Кроейшен Плейс у нейборгуді Сан-Педро міста Лос-Анджелес.

Чимало хорватських емігрантів ранньої хвилі оселилися в Новому Орлеані[12] де працювали торгівцями, ремісниками чи рибалками. До 1860-х років у Новому Орлеані налічувалося близько шестисот хорватських родин. Кілька сімей назавжди оселилися в Алабамі. Під час Громадянської війни близько трьох тисяч хорватів проживали на Півдні, переважно в Луїзіані, Алабамі та Міссісіпі. Сотні з них пішли добровольцями в Армію Конфедерації і ВМС Конфедерації. Після поразки Конфедерації 1865 року багато хорватів, які служили в її військах, переїхали на Захід.[13]

Значна еміграція з території теперішньої Хорватії розгортається з кінця 1890-х і початку 1900-х років, досягаючи свого піку приблизно в 1910 році, коли чимало хорватів, більшість із яких римо-католики, почали емігрувати до Сполучених Штатів. Багато з них були економічними емігрантами, тоді як інші вважали себе політичними біженцями.[14][15]

Як і інші іммігранти того часу, вони мігрували у пошуках працевлаштування. Багато з них, переважно парубки, але часто й заміжні жінки зі своїми сім'ями чи без них, селилися в невеличких містах у Пенсільванії та Нью-Йорку, стаючи шахтарями чи сталеварами. Чимало з них також оселялися в робітничих селищах і в сільськогосподарських районах штатів Середнього Заходу, таких як Вісконсин, Міннесота, Індіана, Іллінойс і Айова. Для більшості одинаків перебування було лише тимчасовим. Заощадивши достатньо грошей, багато хорватських чоловіків поверталися в Хорватію. Проте ті, хто вирішив залишитися, осіли там назавжди.[12][14][16]

За порівняно короткий проміжок часу хорватів можна було знайти по всій території Сполучених Штатів від Нью-Йорка до Каліфорнії, від Нового Орлеана до Міннеаполіса-Сент-Пола.[14] Від часів Великого переселення народів 1890—1914 років і подальшого початку Першої світової війни до загального спаду еміграції в 1924 році хорвати та інші південні й західні слов'яни і представники інших груп, пік напливу яких припав на той час, посіли помітний слід в історії гірничодобувної промисловості на Залізному хребті Міннесоти; приблизно так само відбувалося в Міннесоті та більшій частині Вісконсина із галузями, пов'язаними з лісовим господарством. Відомим хорватським американцем із Залізного хребта був 34-й і 36-й губернатор штату Руді Перпіч, який представляв Партію демократів/фермерів-лейбористів; він перебував на посаді з 29 грудня 1976 року по 4 січня 1979 року та з 3 січня 1983 року по 7 січня 1991 року, завдяки чому став губернатором з найдовшим строком повноважень в історії штату. В непублічний період життя Перпіч був стоматологом, а після відходу з посади в 1991 році допомагав посткомуністичному уряду Хорватії. Він народився 27 червня 1928 року в Карсон-Лейк (тепер частина Гіббінга), що в штаті Міннесота, і помер від раку 21 вересня 1995 року в Міннетонці.

Після Другої світової війни почала прибувати нова хвиля хорватських іммігрантів. Це здебільшого були політичні біженці, включаючи дітей-сиріт, чиї батьки загинули під час війни, окремих осіб і сімей, які тікали від комуністичної влади Югославії.[14] Більшість цих хорватів оселилася у впорядкованих хорватських колоніях, часто серед родичів і друзів. Починаючи з 1965 року, в Америці спостерігався новий наплив хорватів.[14] Поступово ця нова хвиля іммігрантів вступала в хорватські католицькі парафії та організації, незабаром перетворюючись на сучасних носіїв хорватської культури та традицій у Сполучених Штатах. Наразі лиш невелика кількість хорватів продовжує емігрувати — здебільшого ті, у кого є родичі в Америці, які вже добpе устаткувалися.[15]

Хорватські емігранти також оселилися в Техасі, Оклахомі та Міссурі (особливо в Канзас-Сіті і Сент-Луїсі).[17] Розвинута хорватська громада існує в Мобілі (Алабама),[18] подібна спільнота є і в Пуебло (Колорадо).[19]

Білі хорвати

У Польщі існувала етнічна група під назвою Білі хорвати, яка значною мірою емігрувала до США. Група зосереджувалася навколо Кракова і, ймовірно, покинула Польщу через утиски з боку нацистів і сталіністів. Цікаво, що, за американськими документами, з початку ХХ ст. з області навколо Кракова було близько 100 000 емігрантів, які називали себе «бєлохорватами» (на польський лад).[20]

Деякі відомі представники

Примітки

  1. Table B04003 - Total ancestry categories tallied for people with one or more ancestry categories reported - 2012 American Community Survey 1-Year Estimates. US Census Bureau. Архів оригіналу за 12 лютого 2020. Процитовано 23 січня 2016.
  2. Croatian Diaspora in the United States of America. Republic of Croatia State Office for Croats Abroad. 2013. Процитовано 23 січня 2016.
  3. History of the Croatian Fraternal Union of America. CFU. Архів оригіналу за 29 квітня 2013. Процитовано 28 травня 2007.
  4. Croatia: Small Country Has Big Impact on Pittsburgh. popularpittsburgh.com. Архів оригіналу за 18 квітня 2012. Процитовано 2 жовтня 2014.
  5. Elliott Robert Barkan (2013). Immigrants in American History: Arrival, Adaptation, and Integration. ABC-CLIO. с. 1294. ISBN 978-1-59884-220-3. Процитовано 23 січня 2016.
  6. Table B01003: 2006-2010 American Community Survey Selected Population Tables. Бюро перепису населення США. Процитовано 23 січня 2016.
  7. Croatian Americans - History, Modern era, The first croatians in america, Missionaries. Процитовано 17 березня 2015.
  8. Brittingham, Angela; G. Patricia de la Cruz. Persons Who Reported at Least One Specific Ancestry Group for United States: 1980. US Census Bureau. Процитовано 23 січня 2016.
  9. Ancestry:2000 - Census 2000 Brief C2KBR-35. US Census Bureau. June 2004. Архів оригіналу за 4 грудня 2004. Процитовано 23 січня 2016.
  10. Population Group: Croatian (109-110) - Data Set: 2005 American Community Survey. US Census Bureau. Архів оригіналу за 10 лютого 2020.
  11. Archived copy. Архів оригіналу за 14 лютого 2020. Процитовано 23 квітня 2018.
  12. Preveden, Francis (1962). A History of the Croatian People. New York: Philosophic.
  13. Thompson Dele Olasiji, Migrants, Immigrants, and Slaves: Racial and Ethnic Groups in America, pp. 119-123
  14. Čuka, Anica (14 квітня 2009). Хрвати у SAD-u [Хорвати в Сполучених Штатах] (хор.). geografija.hr. Процитовано 23 січня 2016.
  15. Veza s Hrvatima izvan Republike Hrvatske [Зв'язок з хорватами з-за меж Республіки Хорватії] (хор.). hia.com.hr. 2006. Архів html оригіналу за 4 березня 2007 р. Процитовано 23 січня 2016.
  16. Naslovna.
  17. ABOUT CROATIA AND CROATIANS. Процитовано 2 квітня 2021.
  18. Barkan, Elliott Robert (2013). Immigrants in American History: Arrival, Adaptation, and Integration. ISBN 9781598842197.
  19. Izvještaj o useljavanju Američkoga senata, Rječnik rasa ili naroda, Washington, 1911., str. 40., 43., 105. (англ.)

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.