Хорунжий Анатолій Мефодійович

Анатолій Мефодійович Хорунжий (нар. 5 листопада 1915 — пом. 8 травня 1991) — українській письменник, прозаїк та журналіст, лауреат літературної премії ім. О.Фадєєва, член Спілки письменників України.

Хорунжий Анатолій Мефодійович
Ім'я при народженні Анатолій Мефодійович Хорунжий
Народився 5 листопада 1915(1915-11-05)
с.Маломихайлівка, Покровський район, Дніпропетровська область, УРСР, СРСР
Помер 8 травня 1991(1991-05-08)
Київ
Країна  Російська імперія
 СРСР
Національність українець
Діяльність письменник, прозаїк, журналіст
Знання мов українська
Нагороди

Життєпис

Анатолій Хорунжий народився 5 листопада 1915 року в селі Маломихайлівка Васильківського району, тепер Покровського району Дніпропетровської області[1]. Закінчив ФЗУ в місті Дніпропетровську. Працював арматурником на заводі ім. К.Лібкнехта у Нижньодніпровську. Згодом повернувся у своє село. Був секретарем комсомольської організації села Дебальцеве й одночасно заступником голови правління колгоспу «Весела долина» Васильківського району, а згодом працював інструктором райкому комсомолу. З 1933 по 1935 роки він співпрацював у районній газеті «Колгоспник Васильківщини».

У 1935 році поступив у Інституту журналістики в Харкові, який закінчив у 1938 році. Після закінчення інституту працював відповідальним секретарем «Кіровоградської правди»[2]. Був першим керівником Кіровоградського обласного літературного об'єднання «Степ» (1939—1941)[3].

У роки німецько-радянської війни був фронтовим кореспондентом газети «За честь Батьківщини», «Крила Перемоги» Другої повітряної армії І Українського фронту. Війну закінчив у званні капітана.

Після війни Анатолій Хорунжий працював у Чернівецькому літературно-меморіальному музеї Юрія Федьковича.

З 1950 року Анатолій Хорунжий працював завідувачем відділу редакцій часописів «Вітчизна», «Дніпро», був редактором газети «Літературна Україна». З 1958 року Анатолій Хорунжий мешкав у Ірпіні по вулиці Спартака 3, поблизу Будинку творчості письменників, де керував літературною студією «Дебют».

Анатолій Хорунжий був секретарем правління Київської організації Спілки письменників України.

Помер Анатолій Хорунжий 8 травня 1991 року в Києві.

Сім'я

Дружина: Єлизавета Борисівна Хорунжа, журналістка. Син: Володимир Хорунжий — український музикант (джазмен), композитор та кінопродюсер[4].

Літературні твори
Збірка оповідань і нарисів
  • «Буковинські оповідання» (1949),
  • «Літа молодії» (1952),
  • «Весняний дощ»,
  • «На цілинних землях» (1954),
  • «Вечірня дорога»,
  • «Рідне село» (1956),
  • «Останній» (1958),
  • «Незабутні весни» (1959),
  • «Наше метро» (1960),
  • «Строгість» (1961),
  • «Перший слід» (1963),
  • «Давня французька пісенька» (1971),
  • «Ми з тобою, поле» (1972);
Повісті
  • «Незакінчений політ» (1958),
  • «Ковила» (1960),
  • «Місто над нами» (1962),
  • «Чорна бурка»,
  • «Три верби» (1964),
  • «Осяяний зорями» (1967),
  • «Дужчий за океан» (1978),
  • «Супрун» (1980) та інші.

Співавтор сценарію документального фільму «Крила Перемоги» (1973).

Автор літературних записів спогадів радянських повітряних асів: О. Покришкіна — «Небо війни», В. Лавриненкова — «Повернення в небо», В. Єфремова — «Ескадрильї летять за обрій».

Примітки
  1. Хорунжий, Анатолий Мефодиевич // Краткая литературная энциклопедия: в 9 т. / Під ред. А. А. Суркова. — Москва: «Советская энциклопедия», 1962–1968. — Т. 8.
  2. Літературне об'єднання «Степ»
  3. Осяянні словом
  4. В.Хорунжий:«Немає нічого більш національного...». Архів оригіналу за 15 січня 2019. Процитовано 9 квітня 2018.

Джерела
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.