Лавриненков Володимир Дмитрович

Володи́мир Дми́трович Лаврине́нков (рос. Владимир Дмитриевич Лавриненков; 17 травня 1919, Птахіно 14 січня 1988) радянський льотчик-ас, двічі Герой Радянського Союзу (1943, 1944), в роки німецько-радянської війни заступник командира ескадрильї 9-го гвардійського винищувального авіаційного полку 268-ї винищувальної авіаційної дивізії 8-ї повітряної армії Південного фронту. Генерал-полковник авіації (1971). Депутат Верховної Ради Білоруської РСР 7-го скликання. Депутат Верховної Ради УРСР 8—10-го скликань. Член ЦК КПУ в 1971—1981 р.

Володимир Дмитрович Лавриненков
рос. Владимир Дмитриевич Лавриненков
Народження 17 травня 1919(1919-05-17)
Птахіно
Смерть 14 січня 1988(1988-01-14) (68 років)
Київ
Поховання Байкове кладовище
Національність росіянин
Країна  СРСР
Вид збройних сил  ВПС СРСР
Рід військ Винищувальна авіація
Освіта Військова академія імені М. В. Фрунзе (1948) і Вища військова академія імені К. Є. Ворошилова
Партія ВКП(б)
Звання  Генерал-полковник авіації
Війни / битви Німецько-радянська війна
Нагороди

Нагороди інших країн

Кавалер воєнного хреста 1939—1945 з пальмовою гилкою (Франція)
 Лавриненков Володимир Дмитрович у Вікісховищі

Біографія

Народився 17 травня 1919 року в селі Птахіному Починковского району Смоленської області в родині селянина. Росіянин. У 1934 році закінчив сім класів неповної середньої школи і вступив до школи фабрично-заводського учнівства. Працював столяром і одночасно займався в аероклубі.

У 1940 році призваний до лав Червоної Армії. У 1941 році закінчив Чугуївське військове авіаційне училище. Залишений в ньому інструктором. Потім служив інструктором в Чернігівській військовій авіаційній школі.

Учасник німецько-радянської війни з липня 1941 року. Член ВКП (б) з 1942 року. До лютого 1943 року заступник командира ескадрильї 9-го гвардійського винищувального авіаційного полку (268-ма винищувальна авіаційна дивізія, 8-ма повітряна армія, Південний фронт) гвардії молодший лейтенант В. Д. Лавриненков здійснив 322 бойових вильоти, брав участь в 78 повітряних боях, збив особисто 16 і в групі 11 літаків противника.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 1 травня 1943 року гвардії молодшому лейтенанту Володимиру Дмитровичу Лавриненкову присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка» (№ 957).

23 серпня 1943 року у повітряному бою пішов на таран і вистрибнув з літака на парашуті. Приземлився на ворожій території і потрапив у полон. Його відправили до Берліна для допиту, але в дорозі він разом з іншим льотчиком вистрибнув вночі з поїзда і зник. Протягом трьох місяців воював у партизанському загоні імені В. І. Чапаєва під командуванням О. В. Тканка. Потім повернувся в свій полк і отримав звання гвардії капітана. З жовтня 1943 по травень 1944 року воював у небі Криму.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 1 липня 1944 року за відвагу і мужність в боях, успішне командування ескадрильєю, 34 збитих ворожих літаків особисто гвардії майору Володимиру Дмитровичу Лавриненкову вдруге присвоєно Звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка» (№ 20).

У липні 1944 року після загибелі гвардії підполковника А. О. Морозова призначений командиром 9-го гвардійського винищувального авіаційного полку (1-ша повітряна армія, 3-й Білоруський фронт). Після перенавчання на літаку Ла-7 воював в Прибалтиці і під Кенігсбергом. Останні бойові вильоти здійснив у небі Берліна. Усього в роки війни здійснив 488 бойових вильотів, в 134 повітряних боях збив особисто 36 і в групі 11 літаків противника.

Після закінчення війни служив у військах протиповітряної оборони. У 19451946 роках був командиром авіаполку. У 1948 році закінчив Військову академію імені М. В. Фрунзе. У 19491951 роках командував авіаційною дивізією. З 1951 року — начальник навчального центру винищувальної авіації ППО країни, потім слухач Військової академії Генерального штабу, яку закінчив в 1954 році.

У 19551962 роках — командувач винищувальної авіації армії ППО, в 19621968 роках — 1-й заступник командувача 8-ю окремою армією ППО (Київ), в 19681977 роках — командувач 8-ю окремою армією ППО.

У 1971 році В. Д. Лавриненкову було присвоєно військове звання «генерал-полковник авіації».

З 1977 року начальник штабу — заступник начальника Цивільної оборони Української РСР. З 1984 року працював військовим консультантом Київського військового училища ППО.

надгробний пам'ятник
меморіальна дошка

Жив у Києві. Помер 14 січня 1988 року. Похований в Києві на Байковому кладовищі (ділянка № 7).

Нагороди, почесні звання

Нагороджений двома орденами Леніна, орденом Жовтневої Революції, шістьма орденами Червоного Прапора, орденом Вітчизняної війни 1-го ступеня, орденом Червоної Зірки, медалями.

Почесний громадянин міст Смоленська (рішення Виконкому Смоленської міськради від 25 вересня 1983 року)[1], Починка і Севастополя (рішення Севастопольської міської ради 294 від 6 травня 1974 року)[2].

Твори

Самостійно та у співавторстві написав біографічні твори «Повернення в небо» (1974), «Сокіл-1» (1976), «Шпага честі» (1980), «Без війни» (1982), «Дід Василь» (1986), «Сокіл-2» (1988).

Пам'ять

Бронзовий бюст Лавриненкова встановлений в місті Починку Смоленської області.

У Києві, по вулиці Михайла Грушевського, 34а, на будинку де в 19691988 роках жив Лавриненков, в 1989 році встановлена бронзова меморіальна дошка (барельєф; скульптор О. П. Скобліков, архітектор К. О. Сидоров)[3]. Пам'ятник Лавриненкові встановлений також у місті Василькові на вулиці Декабристів.

Примітки

  1. Офіційний сайт адміністрації Смоленська. Архівовано 11 травня 2012 у Wayback Machine.(рос.)
  2. Хто є хто в Україні.[недоступне посилання з червня 2019]
  3. Захоплюючий Київ[недоступне посилання з липня 2019]

Джерела та література

Література

  • Андреев С. А. Совершённое ими бессмертно. — Кн. 2. — М.: «Высшая школа», 1986;
  • Бессмертные подвиги. — М.: Воениздат, 1980;
  • Бобров Н. Н. Дважды Герой Советского Союза В. Д. Лавриненков. — М.,1950;
  • Бодрихин Н. Г. Советские асы. М., 1998;
  • В небе Сталинграда. — Волгоград: Нижне-Волж. кн. изд., 1983;
  • Великая Отечественная война 1941—1945: События. Люди. Документы.-Политизд. 1990;
  • Герои Советского Союза. Краткий биографический словарь. Том 1. М.: Воениз., 1987;
  • Губин Б. А., Киселёв В. А. Восьмая воздушная. — М.: Воениздат, 1986;
  • Дважды Герои Советского Союза. — М.: Воениздат, 1973;
  • Зильманович Д. Я. На крыльях Родины. — Алма-Ата: Жалын, 1985;
  • Иду на таран. — Волгоград: Нижне-Волж. кн. изд., 1978;
  • Люди бессмертного подвига. Книга 1. М., 1975;
  • На грани возможного. — 2-е изд., испр. и доп. — М.: «Лимб», 1993;
  • Над огненным Доном. — Ростоов-на-Дону: Ростовское кн. изд., 1985;
  • Покрышкин А. И. В небе войны. — Новосибирск: 1988;
  • Покрышкин А. И. Познать себя в бою. — М.: ДОСААФ, 1986;
  • Советские асы. — М.: «Восточный фронт», 1996;
  • Советские Военно-Воздушные Силы в ВОВ 1941—1945 гг. — М.:Воениздат, 1968.

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.