Хряпа Борис Іванович

Бори́с Іва́нович Хряпа (* 20 травня 1926, Бутенки, тепер Кобеляцький район — † 13 жовтня 2009) — заслужений працівник МВС, 1965 — кавалер ордена Червоної Зірки, 1971 ордена Леніна, ордена Вітчизняної війни 1 ступеня, нагороджений багатьма медалями, Почесною грамотою Президії ВР СРСР, 1996 — відзнакою Президента України «Іменна вогнепальна зброя» — пістолетом «Форт-12». 81 раз був заохочений керівництвом МВС, в тому числі 8 іменними годинниками, першого годинника отримав 1946 року — за боротьбу з бандитизмом; полковник запасу.

Борис Іванович Хряпа
Народився 20 травня 1926(1926-05-20)
Бутенки
Помер 13 жовтня 2009(2009-10-13) (83 роки)
Київ
Громадянство УРСР Україна
Місце проживання Київ
Діяльність міліціонер
Відомий завдяки оперативний розшуковик
Alma mater Одеська школа міліції, Київський університет
Військове звання  Полковник
Термін 1944—1983
Нагороди
Іменна вогнепальна зброя

Життєпис

Походить із селянської родини, батько був учасником Першої світової війни, нагороджений Георгіївським хрестом, нагороду вручав особисто Микола Другий; за радянської влади працював у «Заготзерні», мати виховувала шістьох дітей.

До початку Другої світової війни закінчив 7 класів, займався стрільбою, виконав нормативи на значок «Ворошиловський стрілець». З початком війни батька забрали на фронт, родина лишилася на окупованій території; сестру Марфу нова влада вивезла на примусові роботи до Німеччини.

При поверненні радянської влади добився, що його у вересні 1943 беруть у піхоту, брав участь у боях за визволення Полтавщини. Служив у батареї 45-мм гармат, як приклад його в одній фронтовій замітці ставила армійська газета «За Вітчизну», загалом підбив 5 танків. Освоїв майстерність снайпера, у вільний час від обов'язків навідника-артилериста вбив 21 нацистського солдата, з них і снайпера — за знайденими паперами виявилося, що останній убив 42 радянських вояків.

Був поранений в око, одужав і повернувся на фронт — згодом виявилося, що мав в оці 5 осколків, котрі й викликали подальшу втрату зору одного ока. У лютому 1944 поранений вдруге розривною кулею, лікувався в госпіталях Кіровограда та Харкова, Ленінакана, у серпні комісований як непридатний до стройової служби та фізичної праці. Вже на пенсії йому оперативно видалили половину пораненої в часі війни ступні.

Повернувшись додому, довідується, що батько загинув на фронті, і, не бажаючи висіти ярмом і так нужденної родини, умовляє лікаря виписати довідку про придатність до служби, працює в Кобеляцькому райвідділі міліції, на роботу ходив з паличкою. Того ж року відряджений до Києва, працював постовим міліціонером, пройшов пришвидшені курси, призначений помічником по боротьбі з бандитизмом.

Без відриву від роботи заочно закінчив Одеську школу міліції. Через серію крадіжок матеріалу на пошиття, відряджений до Ростова-на-Дону, де взяв участь у комбінованій операції, увійшовши під легендою в стосунок до родичів розшукуваного «злодія в законі».

Після того був відряджений для навчання до Вищої школи міліції МВС СРСР, але не зміг пройти медичну комісію — через поранення. Вступив на заочне відділення Київського державного університету — на юридичний факультет, який успішно закінчив у 1960-х роках.

Мав собі за правило в кожному випадку пересвідчитися особисто у винуватості підозрюваного, по багато разів переперевіряючи покази свідків та матеріали справи. Так, особисто протягом двох років методично запрошував жінку-свідка, котра бачила підозрюваного в убивстві, нерозкритому й уже майже «списаному» та забутому; і таки добився нових даних та розкрив справу. У іншому випадку він розкриває вбивство лише завдяки своїй уважності, не повіривши показам лжесвідкині, яка й виявилася вбивцею. Завдяки добрій пам'яті він, перебуваючи в Кустанаї, допоміг розкрити серію крадіжок лише завдяки знанню почерку злочинця, яким йому в минулому доводилося займатися.

Мав заслужений авторитет у співробітників, поважали його й представники кримінального середовища. Колишнім правопорушникам, що відбули покарання та бажали порвати з кримінальним світом, допомагав працевлаштуватися.

Застосовував зброю при затриманні тільки три рази, у всіх випадках дії було визнано правомірними.

Свого часу намагався схилити до співпраці з органами правопорядку Семена Могилевича. Той вперто відмовлявся, а Хряпа не став наполягати.

Протягом майже 20 років працював заступником начальника київського кримінального розшуку, пішов на пенсію в листопаді 1983 року. Однак і далі працював консультантом Головного управління МВС у Києві, підрозділ «Сова».

Сценарист Валерій Лапікура на основі його пригод написав сценарій для фільму «При загадкових обставинах» — інспектор Олексій Сирота, книжкова серія «Інспектор та кава».

Джерела

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.