Кобеляки

• 1620–1648 Річ Посполита, Київське воєводство, Черкаське староство
• 1648–1764 Гетьманщина
  • Полтавський (1648—1658, 1663—1764), Чигиринський (1658—1661) та Кременчуцький (1661—1663) полки
    • Кобеляцька сотня
• 1764—1917 Російська імперія
  • 1764—1796 Новоросійська губернія[2]
    • 1764—1773 Катерининська провінція Дніпровський пікінерський полк
    • 1773—1783 Полтавська провінція Новосанжарський повіт
    • 1783—1796 Кобеляцький повіт
  • 1796—1803 Малоросійська губернія Кременчуцький повіт
  • 1803 - 1917 Полтавська губернія Кобеляцький повіт
• 1917 - 1920 Українська Народна Республіка (1918 Українська Держава)
  • 1917—1918 Полтавська губернія Кобеляцький повіт
  • 1918 Самарська земля Української Народної Республіки
  • 1918 - 1923 Полтавської губернії Кобеляцький повіт
• 1920—1922 Українська Соціалістична Радянська Республіка
• 1922—1941 СРСР (УСРР, УРСР)
  • 1923—1930 Полтавська округа Кобеляцький район
  • 1930—1932 Кобеляцький район
  • 1932—1937 Харківська область Кобеляцький район
  • 1937—1941 Полтавська область Кобеляцький район
• 1941—1943 Райхскомісаріат Україна Генеральна округа Київ Кобеляцький ґебіт Кобеляцький район
• 1943—1991 СРСР (УРСР) Полтавська область Кобеляцький район
• з 24 серпня 1991 Україна
• після проведення адміністративно-територіальної реформи Кобеляцька територіальна громада

Територія Кобеляк заселена у 2—6 ст.[3] Поблизу міста, у напрямку до села Ганжівки, у пересохлій заплаві пересохлої річки Кобелячок виявлено поселення Черняхівської культури. Можливо територія містечка була заселення в часи Золотої Орди, адже археологи виявили сліди глиняного водогону характерного для міст Золотої Орди.

Населений пункт вперше позначено на карті Корнелія Данкерта, 1620—1636 років та Фридерика де Віта, 1632 р.[4] Назва міста ймовірно походить від річки Кобелячки або була калькою назви правобережних Кобиляк (нині село Звенигородського р-ну Черкаської обл.). Відомі й інші схожі топоніми. У королівському наданні Станіславу Гурському (давній жовнір кварцяного війська, підлеглий-клієнт великого коронного гетьмана С.Конецпольського) на нижню Ворсклу (від Санжарівського перевозу до гирла), датованому 26 березня 1638 р., є згадка річки Кобиляк та топоніму Ведмежі Голови (згадавши кримську Аю-Даг/Ведмідь-гору, можна припустити, що Аю-Баш/Ведмежі Голови — то назва кобеляцьких гір, на яких згодом і розбудовувалося місто Кобеляки; цілком може бути, що давнє золотоординське поселення тут звалося саме Аю-Баш). 1643 на нижній Ворсклі починає розбудовувати свою магнатську маєтність (землі від Кременчука до Орлика по Дніпру, а вгору Ворсклою по Санжари) Юрій Немирич (Гурський поступився, за певну компенсацію, своїми правами на місцеві маєтності). Кобеляки мали стати «столицею» цих володінь. Проте, після смерті протектора Ю. Немирича великого коронного гетьмана Станіслава Конецпольського у 1646 році, магнати Потоцькі витіснили конкурента і Ю. Немирич виїхав за кордон.

З початком Козацької революції 1648 Кобеляки стали сотенним центром Полтавського полку. 1654 в зв'язку із новим союзом із Московським царством Кобеляки стають опорним пунктом кордону проти татар і Богдан Хмельницький доклав зусиль для його укріплення (за присягою 1654 у Кобеляках було 311 осель-господарств — 180 міщанських з війтом на чолі і 131 козацька з отаманом і писарем як старшинами). 1657 Ю.Немирич став єдиним магнатом, який перейшов на сторону козаків і гетьман Б.Хмельницький дозволив йому отримувати деякі прибутки з давніх маєтностей. Тоді ж Немирич, який перейшов на православ'я, відписав певні угіддя у Кобеляках монастирю у правобережній Медведівці (1661 це надання підтвердив-розширив гетьман Юрій Хмельницький).

Першу інформацію стосовно фортеці знаходимо на картах Гійома Левассера де Боплана з середини XVII ст. За ними, вона складалася з двох частин. Перша у формі чотирикутника мала укріплення із земляних валів, рів і чотири кутові бастіони. Два бастіони знаходилися зі східного боку, над річкою. Друга частина фортеці у формі трикутника була приєднана його вершиною до східної стіни першої частини і обведена частоколом. За планом друга частина була за площею в кілька разів більшою за першу. Це може свідчити, що остання могла виконувати роль цитаделі[5].

Наступну дещо суперечливу згадку маємо від османського мандрівника Евлія Челебі. (10 — 15 років після Боплана). У його спогадах читаємо:

Кобиляк цілком відбудований гетьманом. Російською це значить «кобила». Ця фортеця теж знаходиться під владою Сарикамиша, а козаки цих міст є одним цілим з козаками Сірка. Війська у них до десяти тисяч. Це невелика чотирикутна фортеця побудована з каменю. Вона стоїть на березі Дніпра (?) на крутому урвищі. В ній є арсенал і гармати, також кілька монастирів і крамниць.[6]

Найбільше сумнівів викликає, звичайно ж те, що Челебі пише про Дніпро, а не про Ворсклу. Але теоретично можемо припустити, що за гетьманування Хмельницького цитадель Кобеляцької фортеці була обнесена кам'яною стіною поверху земляного валу. Можливо кам'яні будови були зруйновані під час Руїни. Із завоюванням Кримського ханства Російською імперією фортеця втрачає будь-яке стратегічне значення, хоча раніше її у військово-адміністративному плані підпорядкували адміністрації Української лінії. Далі маємо лише усні спогади та залишки валів. Так на початку ХХ століття краєзнавець Платон Олександрович Кітіцин опитав місцевих старожилів і не довідався від них важливих подробиць.

«Фортеця у Кобеляках була земляною, оточеною валом. Вал починався від р. Ворскли, проходив Катеринославською дорогою, завертав на схід біля крамниць і через площу спускалася до ріки. Фортеця стояла на горі навпроти Успенської церкви.»[7]

На плані Кобеляк 1781 року можна прослідкувати лінії старих укріплень. Їх залишки збереглися до початку ХХ століття. Згідно із дослідженням Кітіцина до фортеці вели двоє воріт[5].

Новий гетьман Іван Виговський ще більш розширив права Ю.Немирича на шість лівобережних міст, у тому числі і Кобеляки. Це викликало невдоволення полтавського полковника Мартина Пушкаря. Під час його повстання 1658 місто переходило з рук в руки. З розгромом повстання і обрізанням володінь Полтавського полку Кобеляки увійшли до складу Чигиринського полку. У травні 1659 Кобеляки спалили запорожці, які стали на бік нового претендента на гетьманську булаву — Юрія Хмельницького. Утім, після Чуднівської битви 1660, коли Україна розкололася по Дніпру, з лівобережних володінь Чигиринського полку 1661 утворений Кременчуцький полк, до якого увійшли і Кобеляки. Та, після погрому Кременчука 1663 цей полк занепадає і Кобеляки повертаються під владу Полтавського полку, де перебували до включення до Дніпровського полку Новоросійської губернії в 1764 році.

Печатка Кобеляцької роти Дніпровського пікінерського полку 1795 року.

1722 за жителями міста записані 25 «постійних» та «весняних» млинів, 5 ґуралень, 5 солодовень.

На початку 1737 околиць Кобеляк востаннє сягнув татарський набіг.

1760 граф Михайло Воронцов, який отримав тут земельні надання, привласнює в Кобеляках частину селянських та козацьких дворів. Після утворення Новоросійської губернії 1764, у 1765 Кобеляки передали під її зверхність і вони стали центром Дніпровського пікінерного полку, до якого записували місцевих козаків (полк проіснував до 1783). Його полковник — Микола Одабаш — багато зробив для розвитку міста, у тому числі своїм коштом заклав 1781 школу для дворянських дітей.

Церква святого Миколая Чудотворця

1828 року створена Міська дума, згодом — поштова станція. 1843 року Кобелякам присвоєно герб. У середині 19 століття через місто пролягали торгові тракти на Катеринослав, Полтаву та Кременчук. Відбувалося 5 ярмарків на рік. У 1859 в місті проживало 7993 жителів; у 1863 — 9424 жителів; у 1897 — 10 487 жителів, серед яких 2 119 євреїв (близько 20 % міщан)[8]. Після поділів Польщі та встановлення смуги осілості євреї починають заселяти Лівобережну Україну і Кобеляки зокрема.

За даними на 1859 рік у місті мешкало 7993 особи (3870 чоловічої статі та 4123 — жіночої), налічувалось 935 дворових господарств, існували 9 православних церков, єврейська молитовна школа, лікарня, повітове та приходське училища, поштова станція, відбувалось 5 ярмарків на рік та базари[9].

1870 року введено до ладу залізничну станцію Кобеляки. У 1859 відкрито повітову лікарню. У місті також працювали 4 училища, прогімназія, жіноча гімназія, комерційне училище та чоловіча гімназія та 7 шкіл, Народний будинок з драматичним колективом під керівництвом С. Г. Киреєва. З 1905 членом постійної трупи був уродженець міста Шкурат Степан Йосипович, згодом актор українського театру і кіно, народний артист УРСР. Станом на 1910 в Кобеляках проживало 11 087 жителів, було З парових млини, 4 ковбасні та 5 кондитерських заводів, 2 заводи мінеральних вод, пивоварня, друкарня Б. І. Брагилевського. Громадський парк існує з 1917 року. 1916 в місті мешкало понад 20 тис. ос. (у тому числі біженці). Під час революції 1905 року Кобеляках сталося Кобеляцьке селянське заворушення. У 1905 році вийшла перша в місті газета «Земля», у 1911 і 1913 роках виходила щоденна газета «Кобелякское слово». Під час революційних заворушень 1905 і 1919 років у місті відбувалися єврейські погроми[8].

На початку нового століття у місті працювало декілька синагог та власні школи. Євреї мали великий вплив у місті — їм належало 4 склади аптечних товарів, 3 пекарні, 2 перукарні, фотомайстерні (Хаїм-Лейба Євсеєва, Ісаака Луцького та ін.) і більше 50 торговельних лавок. Відомим став пивоварний завод Мошкевича[10].

З 7-го листопаду 1917 року в складі Української Народної Республіки. Після відступу союзників і низки поразок української армії Полтавську губернію, у тому числі Кобеляки було анексовано більшовиками в 1920 року. У січні 1919 створена повітова антиукраїнська парторганізація більшовиків, що налічувала 60 чоловік, яка підняла заколот проти Української Народної Республіки. 22 січня 1919 року, для придушення заколоту, Кобеляки було здобуто Кінним полком ім. Петра Болбочана Армії УНР, перейменованого згодом на Кінний полк Чорних Запорожців[11].

18 січня 1920 створено Кобеляцький ревком. Були організовані міліція та «народний» суд, націоналізовані друкарня та парові млини.

1921–1926 в Кобеляках організовано 9 кооперативних об'єднань: «Зоря», «Мило», «Швейтекстиль», «Культура» тощо. Працювали 2 шкіряних заводи, 5 сукновалень, 14 кузень, слюсарна майстерня, черепичний завод, З хлібопекарні. 1922 року відкритий Народний театр.

З 1923 Кобеляки — райцентр Полтавської округи, з 1932 — Харківської, з вересня 1937 — Полтавської області.

Після «червоного терору» на 15.03. 1923 у місті налічувалось 12 395 жителів, на 17.12. 1926 — 10984 жителів — це вдвічі менше, ніж в 1916 р.!. Далеко не всі жителі пережили чорні часи — знищення інституту церкви, розкуркулення і колективізацію, голодомор 1933-го року, постійні репресії інтелігенції і простих трудівників. Торкнулося це і єврейського населення, кількість якого у 1930-х роках стрімко зменшується, і на 1939 рік складає 360 осіб (4 %), У 1925—30 працювала кооперативно-торгова школа, у 1930—35 — педагогічний технікум, з 1934 — зоотехнічна школа, з 1936 — середня медична. Працювали також 3 середні, 3 неповні середні й 1 початкова загальноосвітня школи. Діяли дитяче містечко ім. В. Г. Короленка на 1 тис. дітей-сиріт, Палац культури на 400 місць, 5 клубів, 3 бібліотеки.

У період німецько-нацистської окупації (15.09. 1941 — 25.09. 1943) гітлерівці вбили 771 ос., знищили 186 будівель.

Ввечері 15 вересня 1941 року, у перший день окупації, грабували мешканців міста. Німецькі солдати та офіцери ходили із квартири до квартири та забирали у людей речі, цінності та продукти харчування.

До осені 1943 року містом керував бургомістр Василь Шкіренко — уродженець села Лелюхівка Новосанжарського району, який до цього заробляв на життя виробництвом шкур. Мав лише 7 класів освіти. У 1928 році родина потрапили під репресії (розкуркулення) — батьки втратили права, після чого вирішили виїхати до Новомосковська (теперішня Дніпропетровська область). Мав лише 7 класів освіти. За час керування Шкіренка у кобеляччан забирали худобу, а людей відправляли до Німеччини[12].

Начальниками поліцейського відділку за час окупації були Костянтин Іордан — фін за національністю, та Іван Галь.[13]

У січні-лютому 1942 року від 110 до 126 євреїв-кобелячан були розстріляні за межами міста. 23-25 єврейських дітей і кілька літніх жінок, які жили залишалися в місті були отруєні у січні — березня 1942 року[14]. У період з березня по травень 1943 року єврейське кладовище за містом було сплюндровано і зруйновано[8].

Ввечері 21 вересня 1943 року наступ у бік Кобеляк розпочали три стрілецькі полки 93-ї стрілецької дивізії 35-го гвардійського стрілецького корпусу 69-ї армії Степного фронту Червоної Армії — 281-й, 278-й та 285-й. Через 4 дні, 25 вересня, німецькі загарбники залишили місто[15].

10 січня 1944 року на Базарній площі міста лікаря Михайла Ходота та поліцая Єгора Соловея прилюдно повісили через їхню участь в отруєнні єврейських дітей[14].

На міському цвинтарі є братська могила 18 радянських воїнів[16].

Б. Хмельницькому (1962), Т. Шевченку та М. Касьяну.