Хуан-Альберто Скьяффіно

Народився 28 липня 1925 року в місті Монтевідео в родині італійських емігрантів. З юнацьких команд грав на ролі інсайда, чому сприяла достатньо крихка статура гравця. Однак сам «Маленький маестро», як прозвали гравця після появи в основі «Пеньяроля», завжди любив підключатися на вістрі атаки і крім передач на нападників завжди багато забивав сам.

Вже в 20 років Скьяффіно став найкращим бомбардиром чемпіонату Уругваю, допомігши «Пеньяролю стати чемпіоном країни». 1949 року Скьяффіно з командою вдруге виграв чемпіонат країни, не програвши жодного матчу в турнірі.

Після цього команда разом зі Скьяффіно ставала чемпіоном Уругваю у 1951, 1953 та 1954 роках. Хуан-Альберто, який провів у «Пеньяролі» дев'ять сезонів, взяв участь у 227 матчах чемпіонату. Більшість часу, проведеного у складі «Пеньяроля», був основним гравцем команди і одним з головних бомбардирів команди, маючи середню результативність на рівні 0,39 голу за гру першості.

Після чемпіонату світу 1054 року італійський «Мілан» придбав футболіста за рекордну на той момент суму в 72 000 фунтів стерлінгів. З «Міланом» Скьяффіно неодноразово ставав чемпіоном Італії, доходив до фіналу Кубка чемпіонів в 1958 році, але, незважаючи на чудовий сольний гол уругвайця, «Мілан» все-таки поступився мадридському «Реалу» з рахунком 2:3.

Завершив професійну ігрову кар'єру у клубі «Рома», за команду якого виступав протягом 1960–1962 років і виборовши в останньому сезоні титул володаря Кубка ярмарків.

10 січня 1946 року дебютував в офіційних матчах у складі національної збірної Уругваю на Кубку Ріу-Бранку проти збірної Бразилії (1:1).

У вирішальному матчі чемпіонату світу 1950 проти Бразилії Скьяффіно діяв на позиції відтягнутого центрального форварда. Хуан виступив як основного диригента атак Селесте

1950 року Скьяффіно по-справжньому голосно заявив про себе на міжнародному рівні, коли в Сан-Паулу уругвайці на тому ж турнірі в чудовому стилі обіграли збірну Бразилії з рахунком 4:3, а Хуан-Альберто забив один із м'ячів.

На чемпіонаті світу 1950 року у Бразилії кістяк збірної становили гравці «Пеньяроля», хоча сам Скьяффіно не вважався перед початком турніру безумовним лідером команди. Проте перший же матч проти збірної Болівії розставив все по місцях. У єдиному матчі групового турніру уругвайці розгромили андців з рахунком 8:0. Хоча за офіційною статистикою ФІФА на рахунку Скьяффіно числиться дубль, а хет-триком відзначився Оскар Омар Мігес, роль в забитих голах Скьяффіно була настільки велика, що й через кілька десятиліть в деяких статистичних джерелах на його рахунку було зазначено 4 або навіть 5 голів. Завдяки перемозі «Селесте» вийшло у фінальну групу, де в перших двох матчах зіграла зі Швецією та Іспанією. А вирішальний матч був Мараканасо.

Збірна Уругваю — чемпіон світу 1950 року. Скьяффіно сидить третій праворуч (перед Рубеном Мораном та тренером Ернесто Фіголі).

У цьому матчі Скьяффіно став героєм, зрівнявши рахунок. У підсумку Уругвай у фантастичному матчі переміг Бразилію і став вдруге чемпіоном світу.

На наступному чемпіонаті світу у Швейцарії Скьяффіно знову блищав, проте Уругвай посів у підсумку всього 4-е місце, поступившись збірній Угорщини в півфіналі та збірній Австрії в матчі за 3-тє місце. Цей матч став останнім для Скьяффіно у футболці збірної Уругваю. Протягом кар'єри у національній команді, яка тривала 9 років, провів у формі головної команди країни 21 матч, забивши 8 голів.

Після чемпіонату світу 1954 року Скьяффіно переїхав до Італії, де отримав італійське громадянство та почав виступати за збірну цієї країни. 5 грудня того ж року дебютував у складі «скуадри адзурри» в товариському матчі проти збірної Аргентини (2:0). Проте закріпитись в складі італійської збірної Хуан-Альберто не зумів, зігравши за п'ять років лише у чотирьох матчах збірної.

Розпочав тренерську кар'єру, повернувшись до футболу після тривалої перерви, 1974 року, очоливши тренерський штаб збірної Уругваю. Очолював команду на Кубку Америки 1975 року, де збірна поділила з бразильцями 3-4 місце.

Після цього очолював рідний «Пеньяроль», але також не досяг значних успіхів, після чого вирішив завершити з футболом і стати підприємцем.

Помер 13 листопада 2002 року на 78-му році життя у Монтевідео[3].