Центр візуальної культури

Серед співзасновників ЦВК були Надія Парфан, Інна Совсун, Ольга Брюховецька та інші. Певний час діяльність центру фінансувалася за рахунок членських внесків, протягом перших років учасники працювали на волонтерських засадах[4].

10 лютого 2012 року Сергій Квіт, президент Національного університету «Києво-Могилянська академія», наказав закрити виставку сучасного мистецтва під назвою «Українське тіло», що проходила у Центрі візуальної культури з 7 лютого того ж року. [5] Свої дії Квіт мотивував тим, що на виставці можна побачити не мистецтво, а «лайно», або «розрізнений набір порнографічних зображень».[6] Згодом він прокоментував, що причиною закриття виставки був не зміст, а «проблеми процедурного характеру».[6] 29 лютого виставку було демонтовано за графіком. На ній були представлені роботи художників Олександра Володарського, Микити Кадана, Лади Наконечної, Миколи Рідного, Володимира Сайя та інших.

23 лютого 2012 року рішенням Вченої ради Києво-Могилянської академії діяльність Центру візуальної культури НаУКМА було призупинено.[7][8] 27 лютого під стінами Києво-Могилянської Академії відбулася акція протесту проти закриття Центру.[9][10] В той же день директор Центру візуальної культури Василь Черепанін прийняв рішення залишити свою посаду, передавши керування Інні Совсун, після чого Сергій Квіт заявив, що роботу Центру буде відновлено)[11].

Призупинення діяльності Центру підтримав почесний президент Києво-Могилянської академії В’ячеслав Брюховецький.[12]

На захист центру виступили Девід Еліотт, куратор Першої київської Бієнале, колишній президент Польщі Александр Кваснєвський,[13] філософи Славой Жижек,[14][15] Джудіт Батлер та Жак Рансьєр,[16] перекладач Андрій Рєпа,[10] художник Олександр Володарський.[17]

12 березня 2012 року Сергій Квіт видав наказ, за яким Центр візуальної культури було позбавлено приміщення в Староакадемічному корпусі НАУКМА через аварійний стан будівлі.[18]

29 березня 2012 року рішенням Вченої Ради Києво-Могилянської академії Центр візуальної культури було ліквідовано, зокрема, серед основних причин закриття центру було зазначено наступне: «свідоме нанесення шкоди репутації НаУКМА», «підміна академічних критеріїв діяльності ідеологічно-політичними», «нетерпимість до інакших думок і поглядів», «публічна дискредитація колег», «систематичне введення в оману адміністрації НаУКМА».[16]

На 26 квітня було анонсоване відкриття та презентацію нової програми Центру у приміщенні кінотеатру Жовтень в межах Сьомої Берлінської Бієнале.[19]

Візуальна лабораторія функціонує за підтримки Ерсте Фундації. Це постійно діючий багаторічний міжнародний дослідницький проект в рамках наукової теми Центру візуальної культури «Мистецтво — Знання — Політика», який має на меті створення інтердисциплінароного дослідницького та мистецького середовища та включення сучасного мистецтва в ширше поле досліджень візуальної культури.

Візуальна лабораторія спрямована на аналіз сучасного мистецтва, фотографії, кіно, телебачення та інших медіа, а також візуальних аспектів соціальних практик. Її заходи відбуваються у формі регулярних (щотижня, а за потреби кілька разів на тиждень) презентацій окремих досліджень, відеопоказів творів сучасного мистецтва з обговоренням і передбачає презентацію візуального матеріалу (як мистецького, так і дослідницького), проведення перформансів, мистецьких акцій, майстер класів, дискусій.

Куратор Візуальної лабораторії — Ольга Брюховецька, кандидат філософських наук, доцент кафедри культурології НаУКМА. Консультант із міжнародних мистецьких зв'язків — художник Шон Снайдер. Координатор — Оксана Олійник, аспірантка кафедри культурології НаУКМА.

Кіноклуб у Києво-Могилянській Академії створено 1994 року. Його засновники — кіноактивісти, що дотримуються принципів копілефту у сфері культури.

Кіноклуб продовжує традиції піратського кіноперегляду 90-х років, а заразом доповнює викладання курсів кафедри культурології НаУКМА показами фільмів (зокрема, йдеться про курси «Культура радянської доби», «Візуальна культура», «Масова культура», «Кіномистецтво» тощо).

Кіноклуб зорганізував низку воркшопів для дослідників кіно та режисерів, а також провів кілька фестивальних та прем'єрних показів незалежних українських фільмів.

Ще один постіний напрям діяльності Кіноклубу — проведення показів та обговорень фільмів, недоступних у кінотеатрах України через цензурні обмеження (як-то «Земля мерців» Джорджа Ромеро, «Хостел» Елі Рот, «Борат» і «Бруно» Ларі Чарльза).

«Сковорода» — це простір для обговорення життєво важливих питань, що дедалі частіше вилучаються з обговорення. Простір, який виник у відповідь на провальну спробу прибрати шляхом адміністративного втручання з Контрактової площі пам'ятник Григорію Сковороді. Ця подія виявила давно назрілу потребу радикально переозначити поля, в яких ми так чи інакше перебуваємо, часто не помічаючи їхнього нівелювання апаратами влади. Йдеться про поле знання, поле мистецтва та поле політики.

Газету «Сковорода: Знання / Мистецтво / Політика» було засновано у жовтні 2009 року як «бойовий листок» акції протесту проти знесення пам'ятника Григорію Сковороді.

Мета видання — оперативне інтелектуальне реагування на події й тенденції в університеті та суспільстві; критика актуальних процесів в урбаністичному просторі та політиці культури; створення дискурсивного поля для взаємодії мистецьких та дослідницьких проектів. Окремі числа газети супроводжуватимуть події, організовані Центром візуальної культури.

Урбаністична лабораторія досліджує трансформації пострадянських міст, зокрема Києва з його всебічним розвитком та масштабними змінами.

Урбаністична лабораторія — довготривалий проект семінарів, які розглядають співвідношення між простором, політикою, мистецтвом і архітектурою, проблематизують поняття приватного/публічного просторів та їхнього використання, благоустрою та супільної користі, реконструкції, історичного збереження та реставрації, а заразом і багатьох інших понять, які домінують у широкому публічному дискурсі міського планування. Критичний урбаністичний аналіз розкриває приховану експлуатацію та ідеологічну організацію простору, наслідком яких є нагальні проблеми мешканців, позбавлених прав на місто, в якому вони живуть.

Найголовніше завдання Урбаністичної лабораторії — підвищити рівень знання про міські процеси та повернути простір міста його громаді. Для того лабораторія залучає науковців, посадовців, містобудівників, активістів, архітекторів та митців, пропонує обговорювати інтереси, які вони представляють, і в такий спосіб вивчає розвиток Києва та впливає на нього.