Церква Різдва Пресвятої Богородиці (Ворохта)

Саме ця ворохтянська церква, цілісно дерев'яна і по-справжньому «гуцульська», вважається найдосконалішою за формою та архітектурними пропорціями. Будівля храму, що характерно для гуцульської школи — хрещата в плані, із одним центрально розташованим верхом. Чотири зруби (бабинець, вівтар і два бічні рамена), які прилягають до просторого, високого й добре освітленого четверика нави, помітно поступаються йому за висотою й мають прямокутну, витягнуту в поздовжньому напрямку форму. Майже рівновеликі рамена просторового хреста є меншими за висотою від центрального зрубу і завершуються двосхилими дахами з фронтонами та невеличкими маківками з хрестами над причілками. Завдяки художніми засобам, досконалому співвідношенню пропорцій, вдалому розташуванню та підвищеній кам'яній основі — внутрішній простір церкви, при більш ніж скромних розмірах, вражає своєю висотною урочистістю, особливо у порівнянні із собі подібними присадкуватими будівлями церков. Піддашшя храму, кріплене на фігурних кронштейнах — наче парасолька, візуально створює гармонійний перехід від землі до вертикальних стін та завершення будівлі. Стіни похилені до середини ще раз підтверджують історичну старовину храму.

В інтер'єрі церкви Різдва Богородиці збереглися настінні розписи XIX ст. У дзвіниці досі діє невеличкий музей. А от богослужіння у храмі, у часи незалежності, відродилося завдяки монахам Студитського Уставу (УГКЦ) із с. Дора.

Історія створення святині суперечлива й неоднозначна, оскільки одні історики датують споруду ХVІІІ ст., інші ж 1615 р. Проте переважна більшість згадок сходяться у твердженні, що церкву побудовано у с. Яблуниця, а вже згодом у 1780 р. перенесено до Ворохти на місце над новим цвинтарем. Незважаючи на понад двохсотлітню історію храму (зокрема професійну реставрацію 1979 р.) його первісна композиція збереглася незмінною й донині. Це один із найвеличніших храмів, хоча і найменший за розмірами серед типових гуцульських будівель. У давнину, по традиції, навколо церкви Різдва Богородиці був цвинтар, вхід на який франкований двома величезними каменями. Існує думка, що це так звані «менгіри» — своєрідна ритуальна огорожа, камені, якими здавна позначали священні місця.

В радянські часи церква охоронялась як пам'ятка архітектури Української РСР (№ 235).[1]

• 
  Центральній вхід до церкви
• 
  Церковний музей
• 
  Загальний вигляд

• Церква Різдва Богородиці у Ворохті
• Церква Різдва Пресвятої Богородиці та дзвіниця ХVІІІ ст.
• Замки та храми України

• Слободян В. Шедеври української сакральної дерев’яної архітектури. – Вісник інституту Укрзахідпроектреставрація, 1996 р., т. 4, с. 53.
• Флис Світлана. Оберіг для поколінь ворохтян. — Гуцульський калєндар. — 2020. — С.50-52.