Церква святих Ольги і Єлизавети

В останній половині ХІХ століття в Європі дуже інтенсивно почали розвиватися шляхи сполучення, а особливо залізничний транспорт. У західній частині Львова був споруджений залізничний двірець[2] з інфраструктурою та почалася забудова навколишньої місцевості будинками помешкань для залізничників, так звані «коліївки». Населення цього району міста прибувало з центральних районів Польщі та околиць Львова. Великі темпи приросту, особливо польськомовних мешканців, вимагали задоволення їхніх релігійних потреб. Чому в основному польськомовного населення? В ці часи українці не могли одержати на теренах Західної України освіту, необхідну для обслуговування залізничного транспорту, а етнічні поляки мали можливість одержувати її в навчальних закладах Німеччини та Австро-Угорщини. Крім того, залізниця в усі часи вважалася стратегічною галуззю, і туди з певних міркувань не пускали греко-католиків та православних.

Місцем спорудження обрали площу Солярні, обабіч вулиці Городоцької. Вибір було зроблено так, щоб споруда церкви закривала від головного вокзалу вид на Собор святого Юра, який був греко-католицьким, і нагадував всім прибуваючим до Львова залізницею, що тут живуть українці. Будувався костел за кошти залізничників для їхньої парафії. Був проведений конкурс проєктів, в якому взяло участь 19 учасників, серед яких найкращим був визнаний проєкт під девізом «Тріо», виконаний професором Львівського політехнічного інституту Теодором-Мар'яном Тальовським (1857—1910) — відомим архітектором свого часу, вихованця політехніки Відня та Львова, учня львівського архітектора Юліана Захаревича. Під час проєктування споруда церкви була введена в уже існуючий архітектурний ансамбль. Архітектори та будівничі прийняли єдино правильне рішення — спорудити майбутню церкву в традиціях готичної архітектури.

Будівництво церкви розпочалося 25 вересня 1904 р.,[3] під керівництвом інженера Кароля Ріхтмана із закладання фундаментів, костел збудовано на пам'ять про популярну імператрицю (цісареву) Єлизавету Баварську (Габсбурґ), відому як Сісі, дружину цісаря Австро-Угорщини Франца-Йосифа I. 10 вересня 1898, шістдесятирічну імператрицю поранив загостреним ножем у серце молодий анархіст Луїджі Лучені. Напад стався під час прогулянки по набережній Женевського озера, де цісарева мала сісти на борт пароплава Genève, що відпливав до міста Монтре. Не усвідомлюючи серйозності поранення, імператриця сіла на пароплав, і, стікаючи кров'ю, й померла.

Убивця сподівався вбити принца королівського дому Орлеанів, проте не зміг його знайти, тож замість нього він вирішив вбити Єлизавету. Після скоєння злочину Лучені казав: «Я хотів вбити когось з королівської сім'ї, тож для мене не мало значення кого саме з них».

Під час останніх відвідин Львова 13 вересня 1903 року 73-річний Франц Йосиф I взяв участь у закладанні першого каменю під церкву. Тоді цісар саме прямував на маневри цісарсько-королівської кавалерії в околицях Комарного. Таким способом Франца Йосифа хотіли залучити до цього проєкту, використовуючи його кошти.

Інтер'єр

Скульптори: П. Війтович, Л. Жепіховський, Ю. Шостакєвич та ін., художник — К. Сіхульський. Неоготичний стиль собору повторює багато елементів готичної архітектури: високі гостроверхі шпилі, стрільчасті вікна, портал з великою трояндою в центрі, внутрішній вертикальний простір. Петро Війтович, якого називали «львівським Фідієм», прикрасив церкву скульптурною композицією «Розп'яття з Пристоячими».

На початку Першої світової війни австро-угорський уряд конфіскував церковні дзвони на військові потреби.

Під час українсько-польської війни 1918—1919 рр. церква була пошкоджена українською артилерією. На стіні є пам'ятка «Ex obsidione ruthenorum» («З української облоги 6 і 9 березня 1919 року»).

1926 — у церкві встановили один із найбільших органів у Польщі роботи відомої польської фірми братів Домініка і Вацлава Бернацьких.

1939 — в перші дні Другої Світової війни під час бомбардування Львова поряд з церквою розірвалася авіаційна бомба, пошкодивши шпилі та стіни.

1946 — церкву закрили, залишки органних труб звалили на хорах. Оскільки влада УРСР не піклувалася про релігійні споруди і більше сприяла їхньому знищенню, безлад панував у церкві до 1970-х, коли будівлю передали під склад.

1991 — церкву передали греко-католицькій громаді і освятили як церкву св. Ольги та Єлизавети.

Нині інтер'єр церкви простий та скромний: білі стіни, деякі елементи декору темно-червоного кольору, м'яке світло крізь вітражі.

2013 — була встановлена зовнішня підсвітка церкви.

2016 — групою художників-вітражистів (Юрій Павельчук, Олександр Личко) в церкві було встановлено перший в Україні вітражний іконостас.

• Парафіяльний костел (Тернопіль)

• Енциклопедія Львова / За ред. А.Козицького. — Львів : Літопис, 2010. — Т. 3. — С. 509—515. — ISBN 978-966-7007-99-7.

• Офіційний сайт церкви Свв. Ольги і Єлизавети у м. Львові
• Св. Ельжбета розправляє крила (з фото) // сайт «Архітектурні та природні пам'ятки України»
• Про заснування костелу Єлизавети (Львівські обсервації // Поступ, 20.03.2003)
• Костьол Єльжбети. Церква Ольги та Єлизавети (Україна Інкогніта)
• Церква святих Ольги і Єлизавети Віртуальний 3D тур