Єлизавета Баварська (імператриця Австрії)

Народилась 24 грудня 1837 в родині Віттельсбахів, у мюнхенському маєтку баварського герцога Максиміліана. Вона з'явилася на світ напередодні Різдва Христового у неділю, що за переказами означає щасливе життя. Хрещеною дівчинки стала королева Пруссії Єлизавета, ім'я якої і дали майбутній імператриці.

Дитинство Сісі пройшло у Мюнхені у літньому маєтку її родини Посенхофен, де у юної герцогині був особистий звіринець. Із усіх дітей герцога Максиміліана близькі стосунки у Сісі склалися тільки з найбільш освіченою і слухняною старшою сестрою Гелен. До музики Сісі була байдужа, її вабило малювання: вона з насолодою писала пейзажі та ілюструвала події у своєму щоденнику.

Весілля імператора Австро-Угорщини Франца Йосифа та Гелен було обговорене заздалегідь. Гелен починають готувати до заміжжя: вивозити у світ та навчати верхової їзди. Сісі, яка любила тварин, умовила батьків дозволити їй приєднатися до сестри і завдяки своїй спритності вона швидко переганяє сестру у досягненнях, чим відбила у Гелен бажання продовжувати уроки.

Заручини Гелен і Франца були приурочені до 23-річчя імператора, для їх здійснення герцогиня Людовіка з двома старшими дочками та імператорська сім'я відправилися в Інсбрук. Франц бачив своїх двоюрідних сестер і раніше, але тоді, будучи 16-річним, він був занадто захоплений думками про майбутнє правління, щоби звертати увагу на кузин, одній з яких щойно виповнилося 13, а іншій, молодшій, — ще не було і 11-ти. Сісі — дівчинку, яка не відрізнялася красою, помітив старший брат імператора Карл Людвіг, між ними зав'язалося романтичне листування, вони обмінювалися подарунками, а батьки їм в цьому не перешкоджають.

Відносини між нареченим і нареченою не склалися, і закоханий у Сісі Карл Людвіг першим звернув увагу матері на симпатію Франца до Елізабет. Хоча все йшло не так, як було заплановано спочатку, мати імператора ерцгерцогиня Софія неохоче попросили у сестри Людовіки руки своєї племінниці для Франца. Це був династичний шлюб, імператор повинен був одружитися з котроюсь із дочок «потрібної» сім'ї. Єлизавета була згодна.

24 квітня 1854 імператор Франц Йосип вступив у шлюб зі своєю шістнадцятирічною двоюрідною сестрою. Вінчання відбулося у церкві августинців у Відні. У розшитій сріблом рожевій сукні з діамантовою діадемою на голові Сісі їхала Віднем у кареті з інкрустованими золотом колесами і дверцятами, розписаними ще Рубенсом.

Але згодом після весілля життя при дворі стало обтяжувати Сісі. Ерцгерцогиня Софія намагалася зробити зі своєї племінниці справжню імператрицю і деспотично її контролювала. Запроваджений у Відні етикет двору суворо регламентував і життя придворних, і життя самої Елізабет, твердий розпорядок дня позбавляв Сісі всілякої свободи. Вона намагалася скаржитися чоловікові, але безрезультатно — у нього було надто багато державних турбот. Франц Йосип, який відчував глибоку повагу та безмежну любов до матері і безмежне кохання до дружини, був м'який за характером і не міг добитися примирення двох дам. Сісі часто залишалася сама, писала сумні вірші, багато читала, але справжньою її пристрастю була верхова їзда, яка давала ілюзію свободи.

Не знайшовши розуміння, вона замкнулася в собі. Не любила публічність і, звичайно, їй не могло подобатися, що з дня весілля в її апартаментах бувають незнайомці. Сісі часто нехтувала правилами етикету, які у той час керували життям двору, починаючи від манери триматися, реверансів і вітань до довжини рукавичок і глибини декольте. Вимушена згідно зі своїми обов'язками імператриці показуватися на людях, вона гуляла у огорожі заміського палацового парку в Лаксенбурзі.

Ситуація погіршилася ще більше, коли Елізабет оголосила про свою вагітність. Тепер ерцгерцогиня Софія, яка вважала Сісі ще занадто юною (Сісі не було і вісімнадцяти), дозволяла собі вриватися в її кімнату в будь-який час, і діймала майбутню матір порадами та доріканнями. Двір сподівався на народження спадкоємця, але, на загальне розчарування, 5 березня 1855 у Сісі народилася дочка. Без відома матері їй дали ім'я Софія і помістили в апартаменти до ерцгерцогині. Все повторилося після народження в 1856 році другої дочки Гізели. Сісі могла бачитися з дітьми лише в суворо відведені для цього години. Тільки завдяки втручанню чоловіка немовлят перемістили ближче до апартаментів матері. Але незабаром доля завдала Єлизаветі страшного удару. Єлизавета умовила Франца взяти дітей і поїхати до Угорщини, щоб побути з дітьми наодинці. Але в цій поїздці дівчатка почали хворіти, і хвороблива дворічна Софія померла прямо на очах у матері. Єлизавета в усьому звинувачувала себе, тяжко переживаючи смерть дочки. Але згодом Сісі знову завагітніла і в 1858 році у неї народися довгоочікуваний спадкоємець Австрійського престолу Рудольф.

Спочатку народження спадкоємця всіх порадувало, але згодом ворожість між двома жінками спалахнула з новою силою. Сісі повільно поправлялася після пологів, і Софія, скориставшись цим, привласнила собі право слідкувати за вихованням Рудольфа. Не маючи сил на боротьбу, імператриця скорилася.

Тим часом Франц Йосиф відправився на італійський фронт битися з військами Наполеона III в долині річки По. Дружина переживала за нього і дуже нервувала: мало їла, щоденно сварилася зі свекрухою і намагалася втекти від свого оточення, здійснюючи тривалі піші або верхові прогулянки. До повернення імператора жінка помітно схудла, і її психіка сильно розхиталася.

Фактично залишена без дітей і усвідомлюючи своє безсилля, Елізабет у 1860 вирішила тимчасово виїхати. Їй хотілося таким чином повернути втрачену свободу. Було оголошено, що імператриця тяжко хвора, тож потребує сонця і морського повітря. Франц Йосип запропонував їй декілька морських курортів на Адріатичному морі, які належали Австро-Угорщині, але Сісі хотіла взагалі покинути країну і на деякий час сховатися в якому-небудь віддаленому районі. Її вибір впав на Мадейру. Єлизавета поїхала на чотири місяці — в Англію із заїздом у Францію, де всі були здивовані квітучим виглядом нібито тяжко хворої імператриці. Це стало початком її безперервних поневірянь і відчайдушних пошуків щастя. З 1865 року у Відні Єлизавета проводила не більше двох місяців на рік. Вона періодично (частіше всього взимку — на свій день народження, Різдво, перший віденський бал) поверталася до столиці Австро-Угорщини, щоб побачити чоловіка і дітей і щоразу її присутність пом'якшувало суворий етикет життя Габсбургів. Але незабаром Сісі знову починала відчувати себе полонянкою і виїжджала.

Постійно подорожуючи, Елізабет посилала подарунки своїм дітям, але бачилася з ними нечасто — лише під час своїх коротких приїздів. Життя Гізели було набагато приємніше, ніж життя Рудольфа, якого суворо виховували, готуючи до кар'єри імператора. Єлизавета лише здалеку спостерігала за вихованням спадкоємця, не маючи можливості втручатися. Лише одного разу їй вдалося звільнити наставника — графа Леопольда Ґондекура (Gondecourt), який, на думку Сісі, використовував жорстокі методи виховання, але навіть після цього вона не стала ближче до Рудольфа. Хлопчик дуже страждав від того, що не міг часто бачити свою матінку. Ще більш самотнім він відчув себе після народження в 1868 році Марії Валерії, яка стала улюбленицею Сісі. Цього разу імператриця сама займалася вихованням дочки, якій віддавала явну перевагу перед іншими дітьми, і при дворі Валерію називали «єдиною» дитиною Єлизавети. Дівчинка стала супутницю у всіх подорожах матері. Недосвідчена «молода мама» дуже переживала через кожну дрібницю і навіть легкий нежить дитинки був причиною для відставки чергової няні.

Народжена в Будапешті, Марія Валерія майже все своє дитинство провела в Угорщині. Її одягали в угорському стилі, навіть розмовляти по-німецьки з батьком вона була змушена в таємниці. Але, на відміну від матері, полюбити Угорщину Марія Валерія так і не змогла.

30 січня 1889 кронпринц Рудольф наклав на себе руки. Вражена звісткою, імператриця відмовляється вірити у смерть єдиного сина і не була на його похоронах. Лише 9 лютого вона все ж наважилася відвідати Імператорський склеп, де Рудольф був похований і пересвідчитись у його смерті. До кінця свого життя, Елізабет так і не оговталася після смерті сина та стала ще більш замкненою.

Відтоді у одязі Елізабет переважали чорні кольори, вона також носила з собою зроблену зі шкіри білу парасолю і коричневе віяло, для прикривання обличчя. Лише кілька фотографій імператриці було зроблено в останні роки її життя, та й ті були зроблені фотографами, яким пощастило залишитись непоміченими.

Єлизавета провела деякий час у Відні зі своїм чоловіком. Листування між ними в останні роки її життя пожвавилось і їхні відносини переросли у теплу дружбу. Після Відня, на імперському пароплаві «Мірамар» вона вирушила у подорож Середземномор'ям. Її найулюбленішими місцями були Рокбрюн-Кап-Мартен у Французькій Рив'єрі, де туризм пожвавився лише у другій половині XIX століття; Женевське озеро у Швейцарії; Бан Ішль в Австрії, де імператорське подружжя провело літо; та грецький острів Корфу, де для імператриці побудовано палац Ахілліон. Імператриця також відвідала країни, які жодні королівські особи не відвідували у той час: Королівство Португалія, Іспанію, Алжир, Марокко, Мальту, Королівство Греція, Османську імперію й Єгипет.

Вбивство Елізабет

10 вересня 1898 шістдесятирічну Елізабет поранив загостреним ножем у серце молодий італійський анархіст Луїджі Лучені. Напад стався під час прогулянки по набережній Женевського озера, де вона мала сісти на борт пароплава «Genève», що відпливав до Монтре. Не усвідомлюючи серйозності поранення, імператриця сіла на пароплав, де стікаючи кров'ю й померла.

Вбивця Елізабет сподівався убити принца королівського дому Орлеанів, проте не зміг його знайти, тож замість нього вирішив убити її. Після скоєння злочину Лучені казав: «Я хотів вбити когось з королівської сім'ї, тож для мене не мало значення кого саме з них».

Імператрицю поховали в Імператорському склепі у центрі Відня, який століттями слугував місцем поховання імператорської сім'ї. Кажуть, що дізнавшись про смерть дружини, імператор прошепотів до себе: «Вона ніколи не дізнається, як сильно я її кохав».

• Орден Зіркового хреста, великий магістр
• Орден Єлизавети і Терези, великий магістр

• Орден Святої Катерини (Російська імперія; жовтень 1853)
• Орден королеви Марії Луїзи (Іспанія; 16 червня 1854)
• Орден Святого Карла, великий хрест (Мексиканська імперія; 10 квітня 1865)
• Орден Дорогоцінної корони, великий ланцюг (Японська імперія; 8 вересня 1898)

12 листопада 2017 року у Воєводино відкрили пам'ятник Імператриці Єлизаветі. Пам'ятник знаходиться неподалік пам'ятника її коханому Імператору Францу Йосипу І. Таким чином вони нарешті об'єдналися.

У місті Станиславові існував парк імені цісаревої Єлизавети.

Пам'яті Сісі був присвячений львівський костел Єлизавети, закладений 1903 року самим цісарем (тепер греко-католицька церква святих Ольги та Єлизавети).

Пам'ять про трагічну загибель цісаревої Сісі збереглася в українському фольклорі завдяки створеній галицькими лірниками пісні, що стала народною:

Наша пані цісарева Габсбурзького роду,

Поїхала ся купати на карлсбадську воду.

Ше не вспіла шати зняти та й скочити в балью, Як ся зрада зготовила на найсвєтшу паню.

Лукин — батєр затрачений, в Парижу зроджений

Запхав пані цісаревій шпіндель затруєний.

Як дістав наш батько-цісар телєґрам жалобний, То лежав він на канапі ґанц-ґанц непритомний.

Бодай тоту Швайцарію нагла кров заллєла —

Була б наша цісарева аж до дзісяй жила![5][6][7][8]

Пам'ятник Імператриці Єлизаветі у місті Відень.

Пам'ятник Імператриці Єлизаветі у місті Будапешт.

Пам'ятник Імператриці Єлизаветі у місті Трієст.

Ромі Шнайдер в ролі Єлизавети у фільмі «Сіссі» (1955).

• «Сіссі»
• «Переполох у Гімалаях»
• «Сісі — бунтівна імператриця» (фр. Sissi, l'impératrice rebelle)
• Сіссі — молода імператриця

• Принцеса Сіссі — Канада/Франція; транслювався на телеканалі Jetix Play.

Життю Елізабет присвячено мюзикл Міхаеля Кунце та Сільвестра Левая «Елізабет».