Головний залізничний вокзал (Львів)

Фото історичного знаку на Львівському Залізничному Вокзалі, Україна, де написано: «4 листопада 1861 року з Відня до Львова прибув перший поїзд. Це ознаменувало початок залізничного руху на теренах сучасної України»

У 1841 році уряд Австрійської імперії затвердив Програму у справах залізниць, якою, серед іншого, було передбачено будівництво залізниць у Королівстві Галичини та Волині. Лінія з Відня до Львова мала бути збудована до 31 грудня 1863 року. Після цього місто мало бути сполучене з Бродами, Чернівцями та іншими містами коронної землі[2].

У 1858 році цісарсько-королівське Привілейоване товариство Галицьких залізниць імені Карла Людвіга отримало концесію на будівництво вокзалу у Львові. Будівництво велося на заболоченому узгір'ї на площі 67 моргів. Відкриття вокзалу відбулося одночасно з відкриттям руху Галицькою залізницею імені Карла Людвіга на ділянці Перемишль — Львів, 4 листопада 1861 року. О 14:30 прибув перший потяг у складі паротягу «Ярослав», двох пасажирських вагонів та чотирьох платформ. 24 листопада дирекція залізниці отримала дозвіл на регулярний рух потягів зі Львова до Відня і Кракова.

Перша споруда вокзалу (1890—1895)

У 1866 році відкрито рух до Чернівців, у 1869 році — до Бродів і кордону з Російською імперією, у 1881 році — до Тернополя і Підволочиська[2][3].

Споруда вокзалу була 70 сажнів завдовжки і 10 сажнів завширшки. У приміщенні розташовувалися зали очікування для пасажирів усіх класів, ресторан, кав'ярня, контори технічних служб і поліції, каса багажного відділення, поштове відділення. Поблизу будівлі вокзалу були розміщені два павільйони для контор і помешкань службовців, вагонне депо з чотирнадцятьма вагонами, казарми для наглядачів і залізничних робітників, ремонтні майстерні, склади. Персонал вокзалу становив 38 осіб: начальник, 26 службовців, 10 наглядачів і лікар.

З побудовою Чернівецького вокзалу, між ними виникла конкуренція. Згодом їхні функції було розділено: Чернівецький вокзал приймав потяги з напрямку Кракова, Головний вокзал — з напрямку Чернівців[1].

1892 року залізниця стала власністю держави. Це пришвидшило притік інвестицій, відповідно, і будівництво нових ліній. Постало питання про будівництво у Львові нового залізничного вокзалу, адже існуючий не справлявся із зростаючим пасажиропотоком. У 1899 році було розглянуто і затверджено проект авторства Владислава Садловського, виконаний у 1898 році на підставі матеріалів директора залізниці Людвіка Вежбицького.

Львівські соколи на львівському вокзалі перед виїздом до Праги на VІ-ий Всесокільський злет. Зліва направо — у 1-му вікні вагона: Т. Гвоздецький, Юрій Боднар; 2-му вікні: Франтішек Коргонь, Йосиф Доманик; 3-му вікні: Степан Гайдучок, до якого стоячи на пероні звертається Іван Боберський; 4-му вікні: Олександр Гошовський. На пероні зліва направо — 2-й: Степан Гасюк, 5-й: Гузар, 6-й: Федусевич.

Будівництво розпочато у 1902 році на місці старого вокзалу. Будівельні роботи виконувала фірма Івана Левинського, Альфреда Захаревича та Юзефа Сосновського. Головний вхід та дебаркадер виконані за проектом інженера Є. Зеленевського. Інтер'єри залів очікування 1 і 2 класів спроектував А. Захаревич, інтер'єри залів очікування 3 класу, ресторану та їдальні спроектували Т. Обмінський та О. Лушпинський. Фронтон будівлі прикрасили скульптурами А. Попеля і П. Війтовича: жінка символізує залізницю і торгівлю, чоловік на леві — промисловість і місто Львів. Основним елементом оформлення головного вестибюля був вітраж «Архангел Михаїл» з панорамним видом Львова на тлі.

Вокзал відкрито 26 березня 1904 року. Після відкриття він був одним з найсучасніших у Європі[1].

20 червня 1915 року вокзал підпалили відступаючі війська Російської імперії. Споруда також значно постраждала під час польсько-української війни 1918—1919 років. У результаті були знищені початкові інтер'єри та центральний портал вокзалу[4]. Після переходу Львова до Польщі почалися роботи з відновлення вокзалу під керівництвом архітектора Генрика Заремби. У 1923 році на фасаді та всередині споруди встановлено кілька композицій Петра Війтовича. Повністю, перебудова львівського вокзалу завершилася лише у 1930 році[1].

Вокзал сильно постраждав від бомбардувань під час Другої світової війни, яким він піддавався вже з першого дня війни — 1 вересня 1939 року. Повне повоєнне відновлення завершилося лише у 1957 році.

У 2003 році, до 100-річчя споруди, вокзал було відреставровано.

Перон вокзалу (2007)

Сьогодні у приміщенні вокзалу міститься: 1 касовий зал, 6 залів очікування різної комфортабельності, VIP-зал, зал офіційних делегацій, 3 бари, ресторан, перукарня, газетні та аптечні кіоски, кімнати відпочинку. Вокзал має 5 перонів, 8 колій (по одній колії біля першого та п'ятого перонів та по дві біля другого, третього, четвертого перонів). Вихід до перонів забезпечують три підземні переходи, а до першого перону, крім них, ще два зовнішні виходи. Над усіма перонами вокзалу знаходиться металево-скляний дебаркадер.

Аркові перекриття перонного дебаркадеру утворюють клепані зі сталі ферми великого радіусу, які заповнені броньованим склом. Загальна довжина конструкції — 159 м, ширина — 69 м. Металеві елементи каркаса виготовлені на комбінаті «Вітковіце» в Остраві (сучасна Чехія)[5].

Поблизу вокзалу, на площі Двірцевій, знаходиться кінцева зупинка трамвайних маршрутів № 1, 4, 6, 9 та автобусних маршрутів № 10, 16, 29, 31, 32 і семи нічних № 1Н-7Н.

• Львів (станція)

• Вокзал залізничний головний. 1899—1903 рр. (пл. Двірцева, 1) // Звід пам'яток історії та культури України: місто Львів. Т. 1.. Чорновий варіант видання без вихідних даних та пагінації на сайті Інституту історії України НАН України. — С. 589—592.
• Вокзал станції Львів. Офіційний сайт Укрзалізниці