Чепура тихоокеанська

Чепура тихоокеанська[2] (Egretta sacra) — вид птахів родини чаплевих (Ardeidae). Мешкає в Океанії, Східній та Південно-Східній Азії.

?
Чепура тихоокеанська

Темна морфа

Світла морфа
Охоронний статус
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Птахи (Aves)
Ряд: Пеліканоподібні (Passeriformes)
Родина: Чаплеві (Ardeidae)
Рід: Чепура (Egretta)
Вид: Чепура тихоокеанська
Біноміальна назва
Egretta sacra
(Gmelin, 1789)

Ареал поширення виду      Проживання впродовж року      Зимування
Підвиди
  • E. s. sacra (Gmelin, JF, 1789)
  • E. s. albolineata (Gray, GR, 1859)
Синоніми
Ardea sacra Gmelin, 1789
Demigretta sacra (Gmelin, 1789)
Ardea jugularis Wagler 1827
Посилання
Вікісховище: Egretta sacra
Віківиди: Egretta sacra
ITIS: 174825
МСОП: 22696980
NCBI: 887049
Fossilworks: 370678

Опис

Тихоокеанські чепури — птахи середнього розміру, які досягають довжини 57-66 см. Їх середня вага становить 400 г, а розмах крил — 90-110 см. Забарвлення тихоокеанських чепур існує у двох морфах: одні птахи мають повністю біле забарвлення (світла морфа), а інші  — темно-сіре забарвлення (темна морфа). Молоді птахи мають тьмяне, коричнювате забарвлення.

У тихоокеанських чепур лапи дуже короткі, жовті. У темних птахів на горлі і підборідді є біла смуга. Дзьоб коричневий, очі золотисто-жовті.

Підвиди

Виділяють два підвиди:[3]

Поширення і екологія

Тихоокеанські чепури зустрічаються по всій Південно-Східній і Східній Азії (від Бангладеш до Японії, Філіппін та Індонезії). Мешкають в Австралії, на Новій Гвінеї та на островах Мікронезії[4][5]. Також тихоокеанські чепури зустрічаються на заході Полінезії, зокрема у Фіджі[6], Французькій Полінезії[7] і Тонзі[8], однак не гніздяться на Ніуе. Нещодавно птах почав гніздитися на фіджійському острові Ротума[9].

Нова Зеландія знаходиться на південній межі ареалу поширення виду[10]. В цій країні тихоокеанські чепури є досить рідкісними і найчастіше зустрічаються в регіоні Нортленд.[11]

Тихоокеанські чепури живуть на узбережжях, в мангрових заростях, в гирлах рік з солонуватою і солоною водою, на коралових рифах і на пляжах.

Поведінка

Тихоокеанські чепури живляться різноманітною океанічною рибою, ракоподібними, молюсками і червами[12]. Розмножуються впродовж всього року, можуть утворювати колонії. В кладці 2-3 зеленувато-блакитних яйця. Інкубаційний період триває 23 дні. Пташенята залишаюься під батьківською опікою протягом п'яти тижнів.

Збереження

В Новій Зеландії тихоокеанська чепура класифікована як вид, ящо знаходиться під загрозою зникнення[13].

Галерея
  • Тихоокеанські чепури світлої і темної морфи
  • Молодий птах темної морфи
  • Птах темної морфи
  • Тихоокеанська чепура з рибою

Примітки
  1. BirdLife International (2016). Egretta sacra.
  2. Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
  3. Gill, Frank; Donsker, David, ред. (2021). Ibis, spoonbills, herons, Hamerkop, Shoebill, pelicans. World Bird List Version 11.2. International Ornithologists' Union. Процитовано 25 вересня 2021.
  4. Lavery, Tyrone H.; Watson, Justin J.; Leung, Luke K.-P. (2012). Terrestrial vertebrate richness of the inhabited Torres Strait Islands, Australia. Australian Journal of Zoology 60 (3): 180–191. doi:10.1071/ZO12043. Процитовано 30 січня 2020.
  5. Wiles, Gary J. (2005). A checklist of the birds and mammals of Micronesia. Micronesia 38 (1): 149–189.
  6. Watling, Dick (2001). A guide to the birds of Fiji & Western Polynesia. Suva, Fiji: Environmental Consultants Fiji. с. 99.
  7. Beaune, David; Ghestemme, Thomas; Raust, Philippe; Blanvillain, Caroline (2018). Herons of French Polynesia: threats, status and conservation. Journal of Heron Biology and Conservation 3. Процитовано 30 січня 2020.
  8. Steadman, David W. (1993). Biogeography of Tongan birds before and after human impact. Proceedings of the National Academy of Sciences of the United States of America 90 (3): 818–882. Bibcode:1993PNAS...90..818S. PMC 45761. PMID 11607357. doi:10.1073/pnas.90.3.818.
  9. Cibois, Alice; Thibault, Jean-Claude; Watling, Dick (2019). Birds and bats of Rotuma, Fiji. Notornis 66 (3): 139–149. Процитовано 30 січня 2020.
  10. Bell, Mike (2010). A census of reef herons (Ardea sacra) in the Marlborough Sounds. Notornis 57 (3): 152–155. Процитовано 30 січня 2020.
  11. Chambers, Stuart (2009). Birds of New Zealand: locality guide (вид. 3rd). Orewa, New Zealand: Arun Books. с. 91.
  12. Reef heron Egretta sacra. New Zealand Birds Online. Процитовано 29 травня 2021.
  13. McArthur, Nikki; Ray, Samantha; Crowe, Patrick; Bell, Mike (August 2019). A baseline survey of the indigenous bird values of the Wellington region coastline. с. 19. Архів оригіналу за 4 січня 2021. Процитовано 25 вересня 2021.

Джерела
  • Eastern Reef-Heron. HeronConservation (англ.). The IUCN-SCC Heron Specialist Group. Процитовано 21 лютого 2020.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.