Червоний карлик (телесеріал)

Роб Грант і Дуг Нейлор розробили ідею «Червоного карлика» на основі шоу скетчів «Дейв Голлінз: Космонавт-стажер», що транслювався в середині 1980-х на BBC Radio 4[14]. При цьому на саму концепцію вплинули такі фільми і серіали як «Зоряний шлях», «Мовчазна втеча», «Чужий», «Темна зірка» та Автостопом по галактиці[8], але також сценаристи вирішили додати в свій новий проект неабияку частку британського гумору і сатири і врешті-решт вони зупинилися на жанрі ситкому. Сценарій пілотного епізоду був готовий ще в 1983 році, однак незважаючи на всі старання Гранта і Нейлора, а також продюсера Пола Джексона, BBC постійно їм відмовляли, оскільки вважали, що науково-фантастичний ситком не може стати популярним.

У 1986 році BBC North прийняла ідею «Червоного карлика» як заміну закритого серіалу Щасливі сім'ї, головним чином через наполегливість Пола Джексона[15]. До страйку електриків 1987 року були відзняті лише початкові титри, однак у вересні 1987 році зйомки знову були відновлені, і в результаті пілотний епізод побачив світ 15 лютого 1988 року[8].

На головні ролі прослуховувалися Алан Рікман і Альфред Моліна, при цьому останній був затверджений на роль Ріммера[16][17]. Однак після того, як Моліна випробував труднощі з розумінням основної ідеї серіалу, замість нього запросили Кріса Баррі, який раніше вже працював з Грантом і Нейлором, а також знімався в «Щасливих сім'ях». Крейгу Чарльзу дісталася роль Дейва Лістера. Спочатку у нього запитали думку про персонажа Кота, оскільки боялися, що образ вийшов дуже расистським[18]. Чарльз описав Кота як «крутого красеня», а після прочитання сценарію вирішив пройти прослуховування на роль Лістера[19]. Стендап-комік Норман Ловетт спочатку прослуховувався на роль Ріммера, але в підсумку йому запропонували зіграти бортовий комп'ютер Голлі. Професійний танцюрист і співак Денні Джон-Джулс, запізнившись на півгодини, практично відразу отримав роль Кота, так як справив враження своєю «крутою» зовнішністю почасти завдяки костюму в стилі 1950-х, що належав його батькові.

Сценарії до перших шести сезонів написали Роб Грант і Дуг Нейлор (також вони працювали під загальним псевдонімом Грант Нейлор, хоча в титрах, як правило, його не вказували)[20]. У 1995 році, після виходу шостого сезону, Грант покинув проект[8], щоб зайнятися новими проектами[21], в той час як Нейлор продовжив писати нові сценарії, як поодинці, так і в співавторстві з іншими сценаристами, в тому числі і Робертом Ллевеліном, який виконав роль Крайтена[22].

Постійним режисером серіалу став Ед Бай, який зняв всі епізоди аж до кінця четвертого сезону. Він залишив після шоу (в результаті він зайнявся проектом своєї дружини, Рубі Вокс), але під час зйомок всіх серій сьомого і восьмого сезонів він знову зайняв режисерське крісло. П'ятий сезон повинна була зняти Джульєт Мей[23], однак, коли була знята лише половина епізодів, вона змушена була піти з особистих і професійних причин. в результаті чого на додаток до написання сценаріїв, Грант і Нейлор також стали режисерами «Червоного карлика»[24]. Шостий сезон зняв запрошений режисер Енді де Еммоні. Продюсуванням перших трьох сезонів займалася компанія Пола Джексона, після чого контроль над виробничим процесом повністю перейшов до Гранта і Нейлора, які заснували власну продюсерську компанію. Всі вісім класичних сезонів були показані на каналі BBC Two (в ранніх джерелах згадуваному як BBC2)[25].

Всією музикою до серіалу займався композитор Говард Гудалл, у фінальній заставці можна почути вокал Дженні Рассел. Початкові титри перших двох сезонів використовували досить похмуру головну тему, з третього сезону зазвучала більш життєрадісна початкова заставка. Гудалл також написав музику до різних пісень шоу, включаючи Tongue Tied (на слова Роба Гранта і Дуга Нейлора)[26]. У жовтні 1993 року Денні Джон-Джулс (як Кіт) переспівав Tongue Tied, його версія досягла 17 рядка в британських чартах[27]. Сам Гудалл виконав The Rimmer Song: в епізоді «Блакитний», її співав Ріммер, проте в той момент глядач чув голос Гудалла, а Кріс Баррі лише беззвучно ворушив губами[28].

У 1998 році, до десятої річниці серіалу (і ще до виходу восьмого сезону) перші три сезони зазнали ремастерінгу і були випущені на VHS. Зміни включали заміну іграшкових моделей комп'ютерною графікою, скорочення деяких діалогів і сцен[29], перезнімання сцен за участю Холлі, створення нових початкових титрів, перезапис музики і звукових ефектів за допомогою цифрових пристроїв[30]. У 2007 році оновлена версія також була випущена на 4 дисках у вигляді DVD-збірки The Bodysnatcher Collection[31].

Між виходом шостого і сьомого сезонів є розрив у три роки, що виник головним чином через ухід Роба Гранта, який вирішив зайнятися іншими проектами[21]. Коли серіал знову повернувся на екрани, він більше був схожий на фільм: не було живої аудиторії, часто використовувалися декорації і зйомки на місцевості, а також всі сцени знімалися за допомогою тільки однієї камери[32]. Коли через два роки почалося виробництво восьмого сезону, від такого підходу відмовилися[33].

У 1999 році серіал був закритий, оскільки BBC не побажали продовжувати його на дев'ятий сезон. За словами Дуга Нейлора, канал вважав за краще вкласти гроші в інші проекти[34]. Тим не менше передплатникам мобільного додатка став доступний анімаційний різдвяний спецвипуск[35]. Однак прихильникам довелося чекати 10 років, перш ніж шоу повернулося на екрани у вигляді міні-серіалу «Повернення на Землю».

У 2008 році цифровий канал Dave замовив створення міні-серіалу з «Червоного карлика», що складається з трьох епізодів. «Червоний карлик: Повернення на Землю» був показаний у великодні вихідні 2009 року і всі його серії включали також рубрику «Створення», що розповідає про процес виробництва міні-серіалу[36][37]. За сюжетом минуло дев'ять років з дня подій, описаних в епізоді «Тільки хороше…» (при цьому фінал цього епізоду ніяк не пояснюється аж до десятого сезону). Головні герої приблизно в 2009 році повертаються на Землю і несподівано для себе з'ясовують, що є всього лише персонажами популярного телесеріалу «Червоний карлик». Кочанскі імовірно мертва, а Голлі недоступний через те, що Лістер пролив на нього воду[38]. Актриса Софі Вінкельман зіграла персонажа на ім'я Катерина, яка є голограмою і намагається замінити у команді Ріммера[39].

Щоб досягти більшої кінематографічності, «Повернення на Землю» не знімали перед живою аудиторією. Раніше те ж саме було при зйомках серії «Обмін тілами» і всього сьомого сезону, однак у цей раз творці також вирішили не додавати і заздалегідь записаний закадровий сміх[40]. Це також перший сезон «Червоного карлика», знятий у форматі HD.

Всі епізоди міні-серіалу були показані в три вечори поспіль, починаючи з п'ятниці 10 квітня 2009 року і отримали рекордні для каналу Dave рейтинги[41]. Перший епізод став найбільш переглянутою передачею за всю історію британських цифрових мереж[42]. 15 червня 2009 року «Повернення на Землю» був випущений на DVD[43], 31 серпня 2009 року — на Blu-Ray[44]. На офіційному сайті міні-серіал позиціонувався як «у всіх відносинах дев'ятий сезон серіалу»[45]. Це було підтверджено, коли новий сезон вийшов під назвою «Червоний карлик X», хоча міні-серіал ніде не згадувався як «Червоний карлик IX».

10 квітня 2011 року Dave оголосив, що продовжив серіал у своїй мережі на «десятий сезон, що складається з шести епізодів і стартує в кінці 2012 року»[46][47]. 11 листопада 2011 року були оголошені дати початку і завершення знімального періоду, а також підтверджено, що всі епізоди зніматимуться в приміщеннях Shepperton Studios в присутності глядачів[48]. Основні зйомки проходили з 16 грудня 2011 року по 27 січня 2012 року, згодом всі актори поверталися на дозйомку[49]. У новому сезоні повернувся початковий склад виконавців, тобто Чарльз, Баррі, Ллевелін і Джон-Джулс. Хлоя Аннет і Норман Ловетт були відсутні, хоча сценарій включав відсилання на їх персонажів.

20 липня 2012 року в соціальній мережі Facebook відбулася прем'єра 55-секундного трейлера до десятого сезону і кожну п'ятницю виходив новий тизер[50]. Сезон стартував 4 жовтня 2012 року[51].

Після виходу десятого сезону, який залучив до перегляду велику кількість глядачів, як канал Dave, так і Дуг Нейлор були зацікавлені у виробництві нових серій. У травні 2013 року, під час зустрічі з прихильниками серіалу на конвенції Dimension Jump, Нейлор сказав, що переговори з цього приводу на той момент ще велися, але, як сценарист сподівався, зйомки повинні були стартувати в лютому 2014 року[52]. В жовтні 2013 року Роберт Ллевелін написав у своєму блозі, що «одинадцятому сезону бути», і він вийде «десь в 2014 році». Пізніше актор видалив повідомлення, а Дуг Нейлор написав повідомлення в Twitter: «Отримали звістки про те, що нам дають добро на одинадцятий сезон „Червоного карлика“. Це неправда. Поки»[53][54]. Тим не менш, в січні 2014 року Денні Джон-Джулс розкрив, що сценарії до нових серій вже пишуться[55].

У квітні 2014 року на науково-фантастичному фестивалі в Скарборо, біля панелі «Червоного карлика», Джон-Джулс висловив припущення, що зйомки одинадцятого сезону почнуться в жовтні 2014 року, а восени 2015 року його можна буде побачити на Dave[56].

2 травня 2015 року на черговій конвенції Dimension Jump Нейлор нарешті підтвердив, що «Червоний карлик» офіційно продовжено на одинадцятий і дванадцятий сезони, які будуть зняті до кінця 2015 року і вийдуть в 2016 і 2017 році відповідно[57]. Продюсуванням нових серій зайнявся Генрі Нормал і його компанія Baby Cow Productions[58].

Зйомки обох сезонів проходили в приміщеннях Pinewood Studios з листопада 2015 року по березень 2016 року[59][60]. «Червоний карлик XI» стартував 15 вересня 2016 року на потоковому сервісі UKTV Play, за тиждень до телевізійної прем'єри на Dave. 8 вересня 2017 року було оголошено, що прем'єра дванадцятого сезону відбудеться на каналі Dave 12 жовтня 2017 року[61], а 15 вересня також було додано, що кожен епізод вже за тиждень до трансляції по ТБ буде доступний на UKTV Play в рамках послуги «Відео за замовленням»[62].

Незважаючи на те, що пілотний епізод подивилося чотири мільйони глядачів, в цілому у серій першого сезону були досить низькі рейтинги[72]. Тим не менше з кожним наступним епізодів серіал залучав дедалі більшу кількість глядачів. Піку популярності серіал досяг у 1994 році, коли епізод шостого сезону «Зброєносці Апокаліпсису» подивилося максимальна на той момент кількість глядачів (шість мільйонів)[21][73] і він отримав Міжнародну премію «Еммі» в області Популярних мистецтв, а також премію British Comedy Awards в номінації «Найкращий комедійний серіал від BBC»[74]. У 1999 році, під час трансляції восьмого сезону, серіал показав найвищі рейтинги за всю свою історію: його подивилося понад 8 мільйонів британців[75]. Також серіал ще тричі номінувався на Міжнародну премію Еммі, отримав від Королівського телевізійного товариства премію за візуальні ефекти, British Science Fiction Award за найкращу драматичну постановку, вісім премій Gold Awards за високі показники продажів на відеоносіях☃☃, і став найбільш рейтинговим і тривалим ситкомом каналу BBC Two☃☃. У 2007 році читачі журналу Radio Times назвали серіал «Найкращим науково-фантастичним шоу всіх часів», що, за словами редактора видання Джилл Хадсон, дуже здивувало всіх, оскільки «в цьому столітті не вийшло жодного нового епізоду».

У 2009 році серіал був відроджений і почав транслюватися цифровим каналом Dave, отримавши високі оцінки від різних британських телевізійних комісій[76][77][78]. Шоу було позитивно прийняте критиками[79], а одинадцятий сезон отримав титули «Найкращого відродженого ТБ-серіалу» і «Комедії року» за версією читачів сайту British Comedy Guide[80].

Зміни в місці дії, склад акторів і творців, а також якість виробничого процесу того чи іншого сезону викликали суперечки серед критиків і шанувальників серіалу[8][81]. У статті «Великі дебати про Червоний карлик», надрукованій у третьому випуску другого тому Red Dwarf Smegazine, письменники-фантасти Стів Лайонс і Джо Назарро зіставили ранні і пізні сезони, виділивши їх переваги і недоліки. На думку Лаонса, раніше шоу мало «унікальний баланс між науковою фантастикою і комедією, що працювало чудово»[82]. Назарро визнав, що «перші два сезони були дуже оригінальними і смішними», але при цьому зазначив, що «тільки в третьому сезоні шоу проявило себе найкращим чином»[83]. Шостий сезон, на їхню думку продовжив дотримуватися формату «монстри тижня», до якого прийшов серіал у п'ятому сезоні, але при цьому залишався візуально вражаючим[9]. Цей же сезон глядачі вважали нітрохи не гірше попередніх, але при цьому його піддали критиці за те, що він перетворився в шаблонну комедію, і за небажану зміну місця дії[84].

Зміни, яких зазнав серіал при виробництві сьомого сезону, деякими були названі розчаровуючими: при тому, що візуально шоу виглядало більш дорогим, відмова від жанру ситкому і перетворення його в суміш драми і комедії були розглянуті як рух у неправильному напрямку[10]. Тим не менш, повернення до формату ситкому у восьмому сезоні, було зустрінуте не менш прохолодно. Також серіал не раз піддавали критиці з метою відродити давню команду «Червоного карлика», оскільки творці звели нанівець весь ефект від того, що Лістер був останньою людиною у Всесвіті[11]. Проте була думка, що сьомий і восьмий сезон були нітрохи не гірше попередніх[85][86]. Суперечки з цього приводу тривають дотепер[8].

Творці серіалу, взявши собі загальний псевдонім Грант Нейлор, спільно написали два романи. У листопаді 1989 року був опублікований роман «Нескінченність вітає обережних водіїв», що увібрав в себе сюжетні лінії з різних серій перших двох сезонів. Другий роман, «Краще, ніж життя», вийшов в жовтні 1990 року і представляв собою розширену версію сюжету однойменного епізоду другого сезону. Обидва роману суттєво розширили передісторію і детальніше розкрили персонажів.

Автори планували написати продовження «Краще, ніж життя», проте Роб Грант вирішив зайнятися іншими проектами, не пов'язаними з «Червоним карликом». Незважаючи на це, обидва сценаристи були повинні видавництву дві книги, в результаті вони кожен окремо вирішили написати по одній книзі, кожна з яких продовжувала б «Краще, ніж життя». Роман Дуга Нейлора отримав назву «Остання людина», його сюжет включав Крістін Кочанскі як одну з головних героїв і більшою мірою дослідив науково-фантастичну бік серіалу. Роб Грант вирішив написати чергову історію, засновану на однойменному епізоді серіалу, випустивши книгу «Навпаки»[21].

В 1992 році був випущений збірник, що включав два перші романи, редакторські поправки до оригінального рукопису, додаткові матеріали і найперший варіант пілотного епізоду серіалу[93]. Всі чотири романи «Червоного карлика» також були випущені в форматі аудіокниг: у перших двох в якості оповідача виступає Кріс Баррі[94][95], в «Останній людині» — Крейг Чарльз[96], у «Навпаки» — сам автор, Роб Грант[97].

У грудні 2009 року «Нескінченність вітає обережних водіїв» була перевидана в Німеччині під назвою Roter Zwerg (с нім.  — «Червоний карлик»)[98].

Для першого релізу на VHS всі епізоди кожного сезону були розділені на два томи (у випадку з сьомим — на три), позначені «Байт Один» і «Байт Два» (а також «Байт Три» для сьомого сезону). Ці відео, як це було прийнято у BBC в ті роки, мали також назви, однойменні з першим епізодом в томі. Однак у разі «Червоного карлика» BBC вирішили при поділі на томи проігнорувати вихідний порядок виходу серій, щоб у підсумку VHS мали назви найпопулярніших епізодів серіалу. Так, для третього сезону серії «Обмін тілами» та «Слайди часу» були записані таким чином, щоб остання дала свою назву релізу; епізод першого сезону «Впевненість і Параноя», незважаючи на те, що порядок виходу був збережений, став головним для другого тому — це було зроблено через те, що «Очікування Бога» не міг дати свою назву тому через однойменний комедійний серіал (події якого відбуваються в будинку престарілих); у п'ятому сезоні стали титульними «Назад до реальності» і «Карантин», а всі інші епізоди були записані у відповідному порядку[99]. Також три серії сьомого сезону вийшли окремим виданням з позначкою Xtended, несли в собі додаткові сцени (в тому числі і оригінальну кінцівку для епізоду «Карусель») і йшли без заздалегідь записаного закадрового сміху[100]. Крім того, після ремастерінга перші три сезони вийшли єдиним збірником, а також вийшли два відео-доповнення під назвою Smeg Ups (1994) і Smeg Outs (1995)[101][102][103] Також було випущено два вихідних відео, Smeg Ups у 1994 році, і його продовження Smeg Outs у 1995 році[104][105].

Перші вісім сезонів були видані на DVD в Регіонах 1, 2 і 4 у вигляді збірника, що містить бонусний диск з додатковими матеріалами (починаючи з третього сезону — також документальний фільм про зйомки)[106]. У Регіонах 2 і 4 також виходив бокс-сет Just The Shows, на якому були записані епізоди сезонів з першого по четвертий (перший том) і з п'ятого по восьмий (другий том), було статичне меню, а покупцям не потрібно було платити за додаткові матеріали[107][108]. У 2007 році вийшов збірник The Bodysnatcher Collection, що містить ремастерінг перших сезонів, а також документальні фільми про зйомки першого і другого сезонів. Також на ньому можна було знайти розкадрування незбираного епізоду «Викрадач тіл» і дописаний сценарій, для завершення якого вперше з 1993 року Роб Грант і Дуг Нейлор об'єднали зусилля[31]. У грудні 2008 року всі сезони вийшли під загальною назвою Red Dwarf: All The Shows — видання було оформлено у форматі аркуша A4 і нагадувало фотоальбом. У листопаді 2009 році воно було перевидано в традиційному книжковому форматі, повернувшись до назви Just the Shows. також всі епізоди були доступні для скачування на iTunes.

У 2016 році BBC Worldwide почала процес «відновлення» перших п'яти сезонів для їх подальшого видання на Blu-Ray (в основному для Японії)[115]. У 2017 році Дуг Нейлор оголосив, що проект призупинено через занадто тьмяне зображення підсумкового матеріалу[116].

У 1992 році видавництво Fleetway Видання почало видавати присвячений серіалу журнал «Red Dwarf Magazine» (починаючи з третього випуску — «Red Dwarf Smegazine»). На сторінках цього журналу друкувалися новини по серіалу, інтерв'ю, комікси і проводилися різні конкурси. Комікси могли бути як адаптацією епізодів шоу, так і заснованими на оригінальному матеріалі, що включає таких популярних персонажів як Містер Фліббл, Поліморфа і Ас Ріммер.

Голографічні персонажі, здебільшого Ріммер, як правило, були намальовані у відтінках сірого. Зроблено це було насамперед на вимогу Гранта і Нейлора, які хотіли реалізувати те ж саме при виробництві серіалу, однак не змогли через проблеми з бюджетом[117]. Незважаючи на те, що кількість проданих примірників досягало 40 000 в місяць, видавці вирішили закрити журнал і зосередитися на інших публікаціях[21]. Останній випуск вийшов в січні 1994 року і включав всі інтерв'ю та комікси, які були заплановані для наступних номерів[118].

Офіційний фан-клуб «Червоного карлика» спеціально для своїх членів створив власний журнал, який отримав назву «Back to Reality» (на честь фінального епізоду п'ятого сезону шоу). У 1990-х цей журнал також виходив під назвою «Better Than Life»[119].

Незважаючи на те, що серіал транслювався різними американськими каналами мережі PBS, студія Universal замовила виробництво американської адаптації (яка отримала назву «Червоний карлик: США») для подальшого її показу на каналі NBC в 1992 році[120]. По суті сюжет американської версії був практично тим же, що і у оригіналу, проте велика частина акторів були американцями[121]: Крейг Бірко в ролі Лістера, Кріс Ейгеман в ролі Ріммера і Гінтон Беттл в ролі Кота; виняток становили лише Роберт Ллевелін, який знову повернувся до ролі Крайтена, і британська актриса Джейн Лівз, яку запросили зіграти Голлі. Сценаристом став Лінвуд Бумер, режисерське крісло зайняв Джеффрі Мелман, а Грант і Нейлор були вказані в якості виконавчих продюсерів[122]. Ллевелін, Грант і Нейлор відправилися у США після завершення зйомок п'ятого сезону британського серіалу. За їх словами акторському складу не сподобався сценарій, написаний Бумером, але, незважаючи на те, що Грант і Нейлор переписали його, в результаті було вирішено знімати ближче до версії Бумера. У початкових титрах використовувалася нарізка кадрів з британського «Червоного карлика», проте логотип і заголовна тема відрізнялися. Під час зйомок реакція глядачів була позитивною і в цілому пілотний епізод був тепло прийнятий живою аудиторією.

Керівництво студії було не дуже задоволене як самим пілотним епізодом, так і його акторським складом, проте вирішив дати американській версії другий шанс, вже з Грантом і Нейлором в якості сценаристів[123]. Студія замовила свого роду "презентацію, яку потрібно було зняти в невеликій студії (названою сценаристами «гаражем»)[122]. На роль Кота і Ріммера були взяті нові актори: Террі Фаррел і Ентоні Фаско відповідно[124], в результаті чого, на відміну від британського оригіналу, весь акторський склад став білим, через що Крейг Чарльз жартома називав американську версію «Білим карликом»[125]. Спочатку у другому пілотному епізоді роль Ріммера попросили зіграти Кріса Баррі, але він відхилив цю пропозицію. При маленькому бюджеті і в найкоротші терміни були зняті нові сцени, які об'єднали з кадрами з п'ятого сезону британського «Червоного карлика», щоб продемонструвати динаміку сюжету, розвиток головних героїв і потенціал майбутніх ремейків. Хоча Ллевелін не брав участь в перезніманні, Грант і Нейлор додали кадри з ним, щоб розповісти про персонажа. У підсумку, незважаючи на всю виконану роботу, пілотний епізод так і не був допущений до виробництва. Фаррел практично відразу отримала роль Джазії Дакс в серіалі «Зоряний шлях: Глибокий космос 9», а Лівз в результаті знялася в телесеріалі «Фрейзер» в ролі Дафни Мун.

Актори як британської, так і американської версії критикували підхід до підбору акторів для «Червоного карлика: США». В першу чергу це стосувалось Лістера, який в оригінальному «Червоному карлику» був привабливим нечупарою, а в адаптації був дуже чистим. У документальному фільмі 2004 року Dwarfing USA Денні Джон-Джулс сказав, що єдиним, хто міг би успішно зіграти Лістера в «Червоному карлику: США», був Джеймс Белуші. У 2009 році в своєму інтерв'ю для Kevin Pollak's Chat Show Бірко підтвердив, що його Лістер було «величезною помилкою» і що для цієї ролі більше підходив «хтось на кшталт Белуші»[126].

Американський пілот був практично знятий, але ніколи не був показаний по телебаченню в жодній країні. Кадри з першої версії були включені в документальний фільм Dwarfing USA, короткометражки про її виробництво можна було знайти на DVD-виданні з п'ятим сезоном британського оригіналу. Через проблеми з авторськими правами, кадри з другої версії ніде не використовувалися.

У 1999 році, після завершення восьмого сезону, Дуг Нейлор вирішив запустити у виробництво повнометражний фільм про «Червоний карлик» і його екіпажі. Він написав підсумковий сценарій, а на спеціалізованих сайтах стали з'являтися постери. Дані постери були справжніми, за їх допомогою Winchester Films просували фільм за кордоном[127]. Також був опублікований тизер і попередній синопсис, згідно з яким дія відбувалося в далекому майбутньому, коли раса кіборгів захопила владу над Сонячною системою і стерла людство з лиця Землі. Всі кораблі, що коли-небудь покинули систему, були знайдені і знищені. Всі, крім «Червоного карлика»[128].

Нейлор відвідав Австралію, щоб визначити місця майбутніх зйомок і бюджет. Підготовка до виробничого процесу почалася в 2004 році, зйомки були заплановані на 2005 рік[128]. Тим не менш у проекту виникли фінансові труднощі. На зустрічі з фанами під час проведення конвенції Red Dwarf Dimension Jump Нейлор оголосив, що BBC відмовилися від виробництва фільму, оскільки на їх думку, незважаючи на те, що сценарій був забавним, для фільму цього було недостатньо[129].

У 2012 році матеріали для фільму використовувалися при виробництві фіналу десятого сезону «Початок»[130][131].

У лютому 2003 року Deep7 Press (колишнє Deep7 LLC) випустила рольову гру Red Dwarf — The Roleplaying Game[132], що дозволяє стати останньою уцілілою людиною, голограмою, еволюціонувавшою домашньою твариною (кішкою, собакою, ігуаною, кроликом, пацюком або мишею), різного виду механоїдами (серією 4000, Хадзеном 10, воск-дроїдом, а також, при наявності пака Extra Bits Book, серією 3000) або ГІФЖ.

Разом з грою також йшло три додатки: всі правила гри на 176 сторінках, AI Screen (аналог Game master's Screen у деяких рольових ігор) і Путівник по серіалу[133]. Путівник по серіалу містив короткий виклад перших восьми сезонів, а також деякі особливості гри за кожного з персонажів.

Гра була удостоєна високих оцінок за те, що вона зберегла комічний дух оригіналу, за цікавий сценарій і за якість довідкового матеріалу[133][134]. Однак деякі рецензенти відзначили, що порівняно з іншими рольовими іграми на ринку ігрова механіка Red Dwarf — The Roleplaying Game була занадто простою і нудною[135].

14 лютого 1998 року, напередодні 10-ї річниці шоу, BBC Two запустила цикл передач під загальною назвою «Red Dwarf Night». Цикл включав як старий, так і новий матеріал, його ведучим і сполучною ланкою був актор Патрік Стюарт. У доповнення до цього логотип каналу був змінений: в ньому з'явилася цифра 2 і зображення скутера[136]. Сам цикл почала передача «Can't Smeg, Won't Smeg», що є спеціальним випуском кулінарної програми «Can't Cook, Won't Cook», ведучим якої є Ейнслі Герріот, який з'явився в епізоді шостого сезону «Емогоук: Поліморфа II» в ролі ГІФЖ. За сюжетом випуску персонажі «Червоного карлика» розділилися на дві команди (Крайтон з Лістером і Ріммер з Котом, пізніше замість Кота з'являється його альтер-его Двейн Діблі), кожній з яких було дано завдання приготувати куряче віндалу.

Після невеликих скетчів і уривків з старих серій, почався «Universe Challenge», спецвипуск «University Challenge». Незважаючи на те, що вів випуск незмінний ведучий програми Бамбер Гаскойн, сюжет будувався на протистоянні добре поінформованих шанувальників «Червоного карлика» акторського складу серіалу в особі Кріса Баррі, Крейга Чарльза Роберта Ллевеліна, Хлої Аннет і Денні Джона-Джулса[136]. Після нього був показаний документальний фільм «Червоний карлик від А до Я», який розподілив основні поняття шоу по буквах алфавіту. У вигляді «балакучих голів» в епізоді постали Стівен Гокінг, Террі Пратчетт, перший продюсер серіалу Пол Джексон, містер Блоббі, Патрік Стюарт і далек[137]. Вечір завершився показом епізоду «Зброєносці Апокаліпсису».