Чорна могила
Чо́рна моги́ла — найбільша могила (курган) на території міста Чернігів, частина Державного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів Стародавній», археологічна пам'ятка національного значення.
| Чорна могила | |
|---|---|
 | |
| 51°29′02″ пн. ш. 31°17′39″ сх. д. | |
| Країна |
 Україна |
| Тип | штучна форма рельєфуd і місце розкопок |
|
| |
| |
 Медіафайли у Вікісховищі | |
Висота 11 м, обвід 125 м. У давнину він був оточений ровом до 7 м завширшки.
Адреса: вулиця Князя Чорного, 4, Чернігів, Чернігівська область, Україна, 14000.
Історія
Чорну могилу досліджував археолог, уродженець Чернігова Дмитро Самоквасов у 1870-их роках. Поховання в могилі чоловіка і жінки здійснене за обрядом кремації. Похованих спалено на вогнищі в повному військовому обладунку. Знайдено поховальне вогнище і кістки двох знатних воїнів і рабині, зброю, знаряддя праці, побутові предмети, посуд, прикраси, монети та ін. Поруч зі зброєю знаходились залізна посудина з кістками барана та бронзова жаровня з вугіллям. Біля ніг похованого покладені двоє осідланих коней. Біля ніг жінки були покладені десять серпів. Західну частину вогнища займали дванадцять відер півколом, від яких залишилось залізне окуття, та дві залізних посудини. На місці, де лежали небіжчики, знайдені численні прикраси, наконечники поясів, золоті та срібні злитки — залишки розплавлених у вогні прикрас, бронзова посудина з бабками — гральними кістками, ключі, замки, сокири та долота.
У верхній частині насипу, приблизно на 7 м висоти виявлено залишки тризни: шоломи (окремого типу «Чорна могила»), кольчуги, залізний котел з кістками. Після тризни могилу ще досипано.
Гіпотези
За усною народною містифікацією кінця 1990-х, курган варіювався як «місце поховання князя Чорного, засновника Чернігова». Це припущення є історичною невідповідністю[1]. Подібні «легенди» Чернігівщини краєзнавець та співробітник УІНП Сергій Горобець охарактеризував як:
Останнім часом з’явилося чимало публікацій, присвячених походженню назв поселень Чернігівщини, які спираються переважно на усну народну традицію. Така «творчість» являє собою доволі поверхові спроби пояснити топоніми, значення яких простій людині ХІХ–ХХ ст. часто-густо було не зрозумілим. Про це яскраво свідчать легенди та перекази, які не відповідають дійсності, але якими місцеве населення намагалося пояснити для себе походження назв поселень. Для таких переказів притаманні очевидна наївність і штучність.[2]
До 2001-го року вулиця князя Чорного мала назву Пролетарська[3].
Чорна могила
Чорна могила, 2010
Чорна Могила, 1870-ті рр. Ілюстрація до книги «Земля і люди. Загальна географія» (т.5), Жана Жака Елізе Реклю, 1880
Примітки
Джерела та література
- Моця О. П. Чорна могила // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — С. 555. — 784 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1359-9.
Посилання
- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж—Нью-Йорк : Молоде життя, 1984. — Т. Кн. 2, [т. 10] : Хмельницький Борис — Яцків.
- Рибаков Б. Декоративно-прикладне мистецтво Русі Х-ХІІІ ст. «Аврора», Ленінград, 1971.