Чорниводи

Походить назва від річки Чорнивідки яка протікає через усе село. Річка ж носить це ім'я через свої каламутні чорні води.

Село розташоване на пагорбах річкової долини. На сході село межує з с.Мудриголови, на зх. м.Городок ,на пд.зх. с.Папірня, на пн.сх. с.Жищинці. Неподалік від села на пн.зх розташований Кошарнинський заказник.

Найближча до Чорнивід залізнична станція — Вікторія, що лежить на лінії Копичинці—Гусятин—Ярмолинці. Відстань до неї становить 5 км. Територіальний автошлях з'єднує Чорниводи з низкою населених пунктів Мудриголови, Папірня, Жищинці. Регіональний автошлях забезпечує сполучення з райцентром (1 км), Ярмолинцями і обласним центром, відстань до якого, приблизно 60 км.

Герб і прапор затверджені 9 жовтня 2017р. рiшенням №2/18/2017 XVIII сесії сільської ради VII скликання. Автор - П.Б.Войталюк.

Щит перетятий чорною хвилястою нитяною балкою. У першому зеленому полі срібний озброєний бик, у другому лазуровому срібна риба в балку. Щит вписаний у декоративний картуш і увінчаний золотою сільською короною. Унизу картуша напис "ЧОРНИВОДИ" і дата "1407".

Хвиляста чорна балка - знак назви села і річки Чорнивідки. Бик - символ свободи і сили. Риба - символ багатих водних ресурсів.

Село Чорниводи вперше згадується в писемних пам’ятниках за 1407 рік, де говориться, що місцевість під назвою Чорна Вода разом з Купином були відданні королем Ягайлом Богуславу чи Яранту із Стахова.

В 1493 році в Чорниводах було п’ять «дымовь», як було сказано в писемних пам’ятниках, тобто п’ять хат. В 1530 році в селі було лише два плуги чи лана, а в 1565 році - три, які належали Камянецькому старості.

З 1569 року Чорниводами володіли пани Петро і Лука Пясецькі.

В XVIII столітті Чорниводи перейшли до панів Дружбицьких, потім до іншого пана, а до кінця XVIII століття панський маєток до якого входило і село Чорниводи поділився на дрібні маєтки з невеликою кількістю землі і кріпаків, що належали різним поміщикам.

За часів кріпацтва важко жилося селянам села. Якщо з початку селяни працювали на панщині 3-4 дні на тиждень, то починаючи з самого початку XVIII століття, пани примушували селян працювати на панщині цілий тиждень, а пізніше ще й у неділю. Так, будучи власністю різних поміщиків селяни пересвідчилися, що панів добрих немає, що як каже народне прислів’я «ховали сіно в копиці, а пана в каплиці» тобто після того як він помре.

В 1861 році відбулася реформа, але вона не принесла селянам полегшень. Після скасування кріпацтва поміщик Бель не перестав гнобити селян. Уся краща земля залишилась у поміщика. Таким чином в Чорниводах, як і в інших місцях, залишилось теж становище, що й за кріпацтва, лише з тією різницею, що тепер, селян не можна було продавати та купувати.

Таке становище було в селі до революції 1905 року.

Вперше школа в селі з’явилась в 1868 році і називалась вона церковною. В 1870 році  замість школи в селі Чорниводи була збудована церква за рахунок державної казни. У церковній школі навчалось не більше двох-трьох десятків дітей, а вчителями були піп і дяк.

В 1892 році церковна школа була перетворена в народне училище, яке розміщалось в найнятій селянській хатині. В 1905 році в цій школі було 4 класи. У 1913 році усю землю в селі Чорниводи викупив пан Фабріц, якого зняв переворот.

У 1917-1921 році у селі кілька разів змінювалась влада,доки не ствердилась радянська окупація.

Сільська рада була створена в 1921 році, поміщицьку землю остаточно розграбовано тоді ж.

У 1929 році почалась примусова колективізація. До 1934 року існував один колгосп «Більшовик», а в 1934 році було створено другий колгосп, який одержав назву колгосп ім.Ворошилова.

У 1935 році відбувся перший випуск учнів-семикласників.

6 липня 1941 року німці захопили села Чорниводи та почали встановлювати свою владу, закрили школи, клуб, бібліотеку. В травні 1942 року насильно забрали 44 юнаків і дівчат на каторжні роботи і Німеччину. Всього було відправлено до Німеччини біля 100 чорниводчан, з яких 4 померло з голоду, а троє пропали безвісти.

23 березня 1944 року частини Радянської армії звільнили село від фашистів. Не повернулись з війни до своїх рідних 196 осіб. Бійцям, які загинули на околицях села Чорниводи згодом було збудовано пам'ятник.

З великим напруженням колгоспники приступили до відбудови народного господарства, яке було зруйноване німецькими загарбниками. Відновили свою роботи колгосп «Більшовик» та колгосп ім.Ворошилова. День у день зростав добробут трудящих, поліпшувались матеріально-побутові умови, що яскраво було видно з підвищення урожайності зернових та технічних культур, індивідуального будівництва житлової площі колгоспниками.

У 1950 році колгоспні господарства села Чорниводи об’єдналися в один колгосп «Більшовик», за яким нараховується землі, в тому числі – орної землі. Після укрупнення колгоспу сюди ж приєднались колгосп «Перемога» с.Мудриголови та колгосп ім.Кірова с.Жищинці. З року в рік колгосп вирощував високі врожаї зернових та технічних культур, збудував 3 тваринницьких приміщення, майстерні, гаражі, клуби в с.Мудриголови та Папірня, сільський будинок культури, комбінат побутового обслуговування, 2 торгових центри, дитячий садок-ясла, восьмирічну школу в с.Чорниводи, а згодом в с.Мудриголови та с.Папірня. 

• Габінет Михайло Петрович (1925) — український вчений-геолог, кандидат геолого-мінералогічних наук (1958).
• Ярова Валентина Василівна — депутат Верховної Ради УРСР 11-го скликання.

Село повністю газифіковане та має водопостачання.  Переважна більшість дорослого населення працюють на державних підприємствах, а лише невелика їх частина зайняті у сфері сільського господарства.  В селі є загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів. В селі функціонують спортивний зал, дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) "Промінь", сільський будинок культури, бібліотека, музей, музична школа.  У селі діють 6 приватних магазинів, 3 бари та аптека.

• Погода в селі Чорниводи
• Czarna (2) // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1880. — Т. I. — S. 737. (пол.)
• Ігор Попп, Орест Матковський, Петро Білоніжка  Михайло Габінет – відомий дослідник осадових товщ Українських Карпат (до 85-річчя від народження)  Мінералогічний збірник 2010. № 60. Вип. 1. С. 123–128