Шабатура Стефанія Михайлівна

Стефа́нія Миха́йлівна Шабату́ра (5 листопада 1938, Іване-Золоте, Заліщицький район, Тернопільська область — 17 грудня 2014, Львів) — українська митець-килимар, багаторічний політв'язень радянських часів, член Української Гельсінської групи. Донька Ганни Шабатури.

Стефанія Шабатура
Народження 5 листопада 1938(1938-11-05)
Іване-Золоте, Заліщицький район, Тернопільська область, Українська РСР, СРСР
Смерть 17 грудня 2014(2014-12-17) (76 років)
  Львів, Україна
Поховання
Личаківський цвинтар[1] : 
Національність українка
Країна  СРСР
 Україна
Діяльність художниця
Нагороди
 Висловлювання у Вікіцитатах
Надгробок Стефанії Шабатури на полі 67 Личаківського цвинтаря у Львові

Життєпис

Стефанія Шабатура народилася 5 листопада 1938 року в селі Іване-Золотому Тернопільської області[2]. Батько Стефанії Шабатури загинув на війні. Мати Анна — знана народна художниця та майстриня[3] [4].

Закінчила Львівське художнє училище (1961) та Львівський інститут прикладного та декоративного мистецтва (1967).

Працювала художницею в текстильній промисловості. Проєктувала і ткала гобелени й брала участь у численних виставках, зокрема в Республіканській виставці-ярмарку 1971 в Києві. Про її творчість написано в 6 томі «Історії мистецтва України»[3].

Член Спілки художників України у 1969—1972 рр.[5].

Брала участь у роботі львівського Клубу творчої молоді «Пролісок» (КТМ), розповсюджувала самвидав[2]. У 1970 році разом із групою львівських письменників і художників виступила на захист Валентина Мороза і добивалася дозволу бути присутньою на його суді[3][6].

Була членом Української Гельсінської групи[7]. Співавтор листів і звернень до міжнародних і радянських організацій.

12 січня 1972 року КДБ заарештував С. Шабатуру за підозрою в «антирадянській діяльності» (разом з Іриною Калинець, Михайлом Осадчим, В'ячеславом Чорноволом).

5 березня 1972 року на засіданні правління Львівської організації Спілки художників України С. Шабатуру виключили зі СХУ[8].

Стефанія Шабатура та Володимир В'ятрович, вересень 2011 року.

Того ж року її засудили у Львові за «антирадянську агітацію і пропаганду» за статтею 62 частини 1 КК УРСР на 5 років таборів суворого режиму і 3 роки заслання[9]. Термін покарання відбувала в жіночому концтаборі ч. 3—4 (Мордовська АРСР), на засланні — у селі Макушино Курганської області.

Брала активну участь у протестних акціях в'язнів.

КДБ знищив 70 екслібрисів і понад 150 рисунків Шабатури.

2 грудня 1979 року закінчився термін заслання Стефанії Шабатури і вона повернулася в Україну. Мешкала у Львові під адміністративним наглядом. У кінці 1980-х рр. була активісткою Львівських організацій «Меморіалу» та Народного Руху України, брала участь у боротьбі за відродження репресованої УГКЦ.

Протягом 1990—1995 рр. була депутатом І демократичного скликання Львівської міської ради. Саме рада цього скликання 3 квітня 1990 року ухвалила рішення здійняти синьо-жовтий прапор на будівлі міської Ратуші. Прапор урочисто підняли депутати Стефанія Шабатура, Зеновій Саляк та Євген Шморгун[2].

З 1991 року була головою Марійського товариства «Милосердя»[10].

Померла 17 грудня 2014 року у віці 76 років у Львові. Була похована 19 грудня на полі 67 Личаківського цвинтаря.

Державні нагороди
  • Орден «За мужність» I ст. (8 листопада 2006) — за громадянську мужність, самовідданість у боротьбі за утвердження ідеалів свободи і демократії та з нагоди 30-ї річниці створення Української Громадської Групи сприяння виконанню Гельсінкських угод[11].
  • Орден княгині Ольги II ст. (23 червня 2009) — за вагомий особистий внесок у розвиток конституційних засад української державності, багаторічну сумлінну працю, високий професіоналізм у захисті конституційних прав і свобод людини і громадянина[12]
  • Орден княгині Ольги III ст. (4 березня 1999) — за самовіддану працю, високу професійну майстерність, активну громадянську позицію[13]

Вшанування пам'яті

5 листопада 2018 року на державному рівні в Україні відзначається пам'ятна дата — 80 років з дня народження Стефанії Шабатури (1938—2014), художниці, політв'язня радянського режиму, члена Української гельсінської групи.[14] У рамках XV Мандрівного міжнародного фестивалю документального кіно про права людини DOKUDAUS UA в бібліотеці-музеї «Літературне Тернопілля» відбулася презентація альбому «Стефанія Шабатура: нескорений дух творчості» та книги «Стефанія Шабатура: вибрана палітра кольорів з мозаїки життя і творчості»(2018)[15][16][17]


Примітки
  1. Загайська Р. Й. Вітер в долонях — Львів: 2017. — С. 45. — 416 с.
  2. У Львові померла Стефанія Шабатура — мисткиня та громадська діячка // Історична правда. — 2014. — 18 грудня.
  3. Ірина Рапп, Василь Овсієнко. Померла Стефанія Шабатура // Права людини в Україні. — 2014. — 17 грудня.
  4. Шабатура Ганна. ФЕСТИВАЛЬ НАЇВНОГО МИСТЕЦТВА (укр.). Процитовано 13 вересня 2021.
  5. Шабатура Стефанія Михайлівна // Національна Спілка Художників України.
  6. Любов Крупник. Львівська художниця Стефанія Шабатура — учасниця українського дисидентського руху 60-80-х років ХХ ст.
  7. Шабатура Стефанія Михайлівна // Дисидентський рух в Україні. — 2005. — 20 квітня.
  8. Богдан Сорока. Спогади // Збруч. — 2013. — 17 липня.
  9. Подарунок на день народження. Як виглядали доповідні КГБ 1970-их // Історична правда. — 2010. — 16 листопада.
  10. Тетяна Козирєва. У Львові відзначили ювілей талановитої художниці й однієї з організаторів дисидентського руху в Україні // День. — 2013. — 8 листопада.
  11. Указ Президента України від 8 листопада 2006 року № 937/2006 «Про відзначення державними нагородами України засновників та активістів Української Громадської Групи сприяння виконанню Гельсінкських угод»
  12. Указ Президента України від 23 червня 2009 року № 475/2009 «Про відзначення державними нагородами України з нагоди Дня Конституції України»
  13. Указ Президента України від 4 березня 1999 року № 231/99 «Про відзначення нагородами України з нагоди Міжнародного жіночого дня 8 березня»
  14. Постанова Верховної Ради України від 08.02.2018 р. № 2287-VIII «Про відзначення пам'ятних дат і ювілеїв у 2018 році»
  15. Editor, Svoboda. До 80-річчя від дня народження. Свобода. Нічого крім правди | Новини Тернополя | Новини тернопільщини (укр.). Процитовано 13 вересня 2021.
  16. #khanasv (пʼятниця, 12 жовтня 2018 р.). Записки Ханаса: про спадок Стефанії Шабатури. Записки Ханаса. Процитовано 13 вересня 2021.
  17. Стефанія Шабатура, родом з Тернопільщини, пережила радянські табори, але не зрадила Україні. TeNews (англ.). Процитовано 13 вересня 2021.

Джерела

Література
  • Рух опору в Україні: 1960—1990. Енциклопедичний довідник / Передм. Осипа Зінкевича, Олеся Обертаса. — К.: Смолоскип, 2010. — С. 714—715; 2-ге вид., 2012. — С. 805—806.
  • Українська Гельсінкська Група. До 20-ліття створення. К.: УРП, 1996. — С. 26-27.
  • Вісник репресій в Україні. Закордонне представництво Української Гельсінської групи. Редактор-упорядник Надія Світлична. Нью-Йорк. 1980—1985 рр. — 1980: 2-19, 7-13, 10-30; 1981: 1, 2, 3, 5, 6, 8.
  • Стефанія Шабатура: вибрана палітра кольорів з мозаїки життя і творчості. Упорядник Соломія Дяків. Київ: Смолоскип, 2016.
  • Стефанія Шабатура:життя окрилене стремлінням духу/Спогади. Вибрані статті/Упор. Соломія Дяків.-Жовква:"Місіонер", 2021.-472 с.

Примітки
    • Володимир Мармус пр Стефанію Шабатуру[1]

    Посилання
    1. Володимир Мармус про Стефанію Шабатуру (uk-UA). Процитовано 13 вересня 2021.
    This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.