Шайтан

Етимологічно слово «шайтан» близьке до біблійного сатана.

Слід чітко розрізняти значення слова «шайтан»:

1. замінник слова «Ібліс» (диявол).
2. назва найнижчої категорії джинів в ісламі.
3. лихий дух (часто божество) у деяких народів Поволжя.

У першому значенні слово «Шайтан» повністю відповідає значенню поширенішого в арабів (і в Корані) слова Ібліс, проте в тюрків ця назва коранічного диявола є популярнішою. У цьому значенні часто прийняте написання слова з великої літери — Шайтан.

У значенні категорії коранічних джинів — надприродних безтілесих, створених з диму і вогню, істот, що служать Іблісу і найчастіше лихі до людини, то поміж інших (іфрити, сі'лати, ґулі і куртуби) шайтани є найнижчими у ієрархії джинів і найлихішими до людей.

Згідно з уявленнями мусульман кожну людину за життя супроводжують янгол і шайтан, що спонукають відповідно до добрих чи лихих вчинків. Шайтани можуть поставати перед людиною у людській подобі, іноді навіть мають імена.

Це шайтани заважають людині зосередитись на молитві, змушують забути про Бога, навчають магії і чаклунству. Той, хто тримається шайтанів, приречений нидіти у пеклі.

Відігнати від себе шайтана можна було словесною формулою:

а'узу бі-ллахі мін аш-шайтан ар-раджім

Я звертаюся до Аллаха по допомогу від шайтану, якого закидують камінням.

і подальшим читанням аятів з Корану.

Коранічні шайтани увійшли в арабський фольклор і народні вірування, ставши чимось на подобі лихих духів. Так, у часи забобонного Середньовіччя серед народів Сходу було поширене повір'я, що поети і віщуни, творячи відповідно вірші і передбачення, вимовляють слова, які навіюють їм шайтани.

З поширенням ісламу на тюркські народи образ шайтанів коранічних не міг не накластися на більш ранні народні вірування і міфологію.

Відтак, у тюрків Поволжя шайтани трансформувалися у міфічних персонажів, героїв казок і вірувань. Зокрема, у татар Поволжя шайтан — лихий чорт, у чувашів Шуйттан — лихе божество, навіть у нетюркомовних удмуртів як лихий антагоніст доброму божеству Інмар іноді виступає не традиційний Керемет, а запозичений у тюрків-сусідів Шайтан.

Образ шайтана сформувався під тюркським впливом та походить від слов'янського прототипу, об'єднав якості власне удмуртських міфічних істот нижнього ряду (Вумурт, Нюлесмурт, Палесмурт). Згідно з переказами, Шайтан — це рідний брат Інмара, якого скинули з небес за непослух. Брав участь разом з ним в утворені світу: дістав землю з дна світового океану, породив хтонічних істот, «нечистих» тварин (козу, свиню тощо), комах (мух, комарів, оводів) хвороби та мори. Інмар переслідує його з часів творенні світу: карающей десницей является молния, пущенная с небес на землю во время грозы (Гудирі-муми). Ховаючись від блискавки, Шайтан може перевтілюватись і проникати в пусті предмети (наприклад в шкарлупу яйця). Полюбляє, коли його називають «власним іменем», може з'являтись при одні згадці. Аби не позвати і тим самим не накликати біди, намагаються назвати його кинутим лаптем (кутем кут). Підмінює новонароджених (шайтан воштем), відносить до себе проклятих батьками дітей та тримає у себе прислугою.

• Урус-шайтан (Руський чорт) — прізвисько запорозького отамана Івана Сірка, яке надали турки і кримські татари. Так вважав анонімний «Історії русів»[1][2].

• Ібліс // Словник ісламських релігійних термінів арабського походження
• Піотровський М. Б. ШАЙАТИН // Ислам : энциклопедический словарь. — М. : Наука. Главная редакция восточной литературы, 1991. — С. 289. — 315 с. : ил. — ISBN 5-02-016941-2. (рос.)
• Шайтан // Міфологічний словник. — Суми : «Советская Энциклопедия», 1991. — С. 618. — ISBN 5-85270-032-0.
• Піотровський М. Б. Коранические сказания. — «Наука», ГРВЛ, 1991.
• Татарские народные сказки, Казань, 1986
• Удмуртские народные сказки, Ижевск, 1976

• Шайтан // Українська Релігієзнавча Енциклопедія
• Шайтан // Ісламський енциклопедичний словник (рос.)