Шамотульський замок

Шамотульський замок між 1857 та 1883 роками. З колекції Александра Дункера

Перший замок у Шамотулах у другій половині ХІV століття побудував, ймовірно, накельський каштелян Сендзивой Швідва. Він знаходився у південній частині міста та мав форму регулярного чотиристороннього об'єкту із замковим будинком уздовж однієї із куртин. Цей замок було розібрано у 1675 році, а на його місці побудовано костел Святого Хреста та монастир[1][2][3]. Від замку збереглися фрагменти кам'яної плити, вбудовані у прикостельну браму[4][2].

Родина Шамотульських, яка правила у Шамотулах складалася з двох гілок[3]. Представник іншої гілки, Доброгост Швідва-Шамотульський вирішив побудувати свій замок у північній частині міста, у готичному стилі[3]. Він складався з житлового будинку, веж та однієї відокремленої вежі та був оточений ровом та мурами[3][2]. У 1511 році після одруження з Катажиною Шамотульською власником замку став Лукаш II Гурка[3]. У 1518 році він перебудував замок у ренесансному стилі, та пристосував вежу, яку в наш час називають вежею Гальшки, до житлових цілей[3][2]. Чергову модернізацію було здійснено у 1552 році, коли власником замку був пізніший воєвода, Лукаш III Гурка[3]. Після його смерті замок став власністю шляхетських родин і поступово занепадав. У 1720 році було відремонтовано житлову частину[3].

У ХІХ столітті замок був, серед іншого власністю майбутнього прусського короля Фрідріха-Вільгельма IV та князів Саксен-Кобург-Гота[3]. У 1869 році було проведено капітальний ремонт замку, під час якого була усунута частина оригінальних елементів[2][3]. Реконструкція у історичному вигляді та з використанням збережених готичних фрагментів на основі детальних досліджень була проведена у 1976—1990 роках[3][5]. Будинок став резиденцією музею, в якому представлені історичні інтер'єри, регіональні археологічні та етнографічні колекції та історія родини Гурків[2][3][5]. Раніше музей розташовувався лише у вежі[2].

Центральну частину комплексу займає відбудований замок, який побудовано на плані латинської літери L[3]. У історичному парку, який його оточує, збереглися фрагменти рову та оборонних валів[6]. На західній стороні міститься офіцина з XVIII століття, а поблизу ставка — Вежа Гальшки[3][6]. На протилежному боці знаходиться фазанярня з XIX століття, відтворена у 1990 році, а також фундаменти веж з XVI століття[3].

Одна із збережених веж відома як вежа Гальшки. Вона отримала свою назву на честь Гальшки Єлизавети Острозької, представниці давньоукраїнського князівського роду, яка була відома своєю красою та багатством[3][4]. Гальшка не погоджувалася на шлюб по домовленості з Лукашем III Гуркою, але її насильно привезли до Шамотул та впродовж близько 14 років тримали ув'язненою у вежі, яка була з'єднаною підземним переходом з костелом[3][4]. У той час її називали «чорною княгинею» через жалобний одяг, який вона носила. Після смерті Лукаша Гурки у 1573 році Гальшка отримала волю. За легендою дух Гальшки повертається до вежі донині[3][4].

1. Włodzimierz Łęcki, Bogdan Zgodziński: Województwo poznańskie. Poznań: Krajowa Agencja Wydawnicza, 1980, с. 112-113.
2. Jaśkowiak, Franciszek. (1983). Poznań i okolice : przewodnik (вид. Wyd. 1-e). Warszawa: Sport i Turystyka. с. 270–272. ISBN 83-217-2434-5. OCLC 21701955.
3. Kaczyńska, Izabela. (2001). Polska : najciekawsze zamki (вид. Wyd. 1). Warszawa: Sport i Turystyka/MUZA SA. с. 342–343. ISBN 83-7200-871-X. OCLC 52257497.
4. Krygier, Romuald. (1965). Ziemia Szamotulska : przewodnik wycieczkowy. Wydawnictwo Poznańskie. с. 34, 50–52. OCLC 750686254.
5. Łęcki, Włodzimierz (1937- ). (1984). Przechadzki w okolicach Poznania. Poznań: Krajowa Agencja Wydawnicza. с. 137. ISBN 83-03-00604-5. OCLC 749396044.
6. Narodowy Instytut Dziedzictwa: Rejestr zabytków nieruchomych – województwo wielkopolskie.