Острозькі

Щодо походження Острозьких в історіографії існують різні точки зору. Їх вважають нащадками князів з турово-пінської гілки Рюриковичів (М. Максимович, Ю. Вольф), зараховують до Гедиміновичів (Ю. Пузина, Н. Яковенко). Більшість дослідників (К. Стадніцький, Д. Зубрицький, Г. Власьєв, М. Баумгартен, Л. Войтович, І. Мицько) підтримують родинну версію (зафіксовану Б. Папроцьким та ін.) походження цих князів від волинських князів та королів Русі Романовичів[1].

Засновником роду вважають князя Данила Острозького (?—?), який у 1341 році був учасником повстання проти короля Казимира Великого, збудував замок в Острозі.

1453 р. Іван — князь з Острогу (син князя Василя[2]) розбив під Теребовлею татар і відбив у них 9 000 полонених християн.

Поява родини Острозьких на Брацлавщині пов'язана з іменем князя Костянтина Івановича Острозького — відомого воїна і політика (з 1499 р. великий гетьман литовський). Вінницьке староство було надане Костянтину Острозькому 1497 року, і він володів цими землями понад 30 років. На самому початку XVI століття офіційний титул іменував його «намісником вінницьким, брацлавським і звенигородським».

1516 р. у бою під Меджибожем загинув один із синів Острозького — Роман. У наступні роки князь Костянтин продовжував залишатись одним з найвпливовіших політиків Польщі і Литви і активно впливати на перебіг подій.

Син Констянтина Острозького — Ілля Костянтинович — у 1530–1539 роках виконував обов'язки брацлавського і вінницького намісника. Однак особливе місце в українській історії належить молодшому сину Костянтина Острозького Василю-Костянтину. Заможний український магнат, «оборонець православ'я», один з найосвіченіших людей свого часу, фундатор Острозької академії і друкарні, він на своїй печатці звелів вигравірувати девіз: «Dei gratia dux Ostrogiae» («Божою милістю князь Острозький»).

Про Василя-Костянтина Острозького написані сотні монографій і статей. Як воєвода Київський (1559—1608 рр.) В. К. Острозький контролював ситуацію на степових кордонах Брацлавщини.

Після смерті князя В. К. Острозького в 1608 році вплив родини значно зменшився; його син Януш Острозький виявився останнім представником роду по чоловічій лінії. Невдовзі рід князів Острозьких припинив своє існування. Як писав в зв'язку з цим український історик Михайло Грушевський, володіння дому Острозьких стали «здобиччю невеликої купки магнатів з тієї категорії, які… мали вплив при дворі».

Величезні маєтності Острозьких перейшли до князів Заславських, а згодом — до князів Сангушків та інших шляхетських родів.

Родовід Острозьких у Рівненському краєзнавчому

• Данило Острозький (? — 1376) — князь острозький (до 1340 — бл. 1370). У 1341 році очолював руські війська які виступили проти короля Казимира Великого, збудував замок в Острозі.
  • Михайло Данилович Острозький (? — 12.08.1399) — князь холмський (1383—1387), загинув у битві на Ворсклі.
  • Федір Данилович Острозький (1365 — 1410/бл. 1435) — луцький намісник, прихильник великого князя Свидригайла Ольгердовича в боротьбі проти Вітовта та Владислава II Яґайла. Наприкінці життя постригся у ченці Києво-Печерського монастиря, визнаний святим.
    • Федір (Фридерик) Острозький — гусит, союзник Спитка Мельштинського молодшого, наприкінці 1438 очолював загін, який напав та пограбував маєток краківського біскупа (Ушевський ключ)[3]
      • Вацлав Острозький (бл. 1422 — після 1459)
    • Данило (Дашко) Федорович Острозький († бл. 1420) — князь острозький, був одружений з Анастасією Іванівною Кобринською.
    • Василь Федорович Острозький «Красний»; (? — бл. 1453) — Князь острозький (1435 — бл. 1450). У 1428 р. одружився з Ганкою, дочкою князя Івана Ямонтовича-Підберезького.
      • Іван Васильович Острозький (1427 — близько 1465) — князь острозький (бл. 1450 — після 1465), намісник турівський. Відстоюючи незалежність України і Литви, воював на боці Свидригайла проти Польщі.
        • Михайло Іванович Острозький (? — 1501) — князь, староста луцький, маршалок Волинської землі (1500—1501 рр).
        • Костянтин Іванович Острозький (1460—1530) — князь острозький (1501—1530), великий гетьман Литовський (1507—1530). Користувався підтримкою Великого князя Литовського і Руського, Сигізмунда І Старого. Отримав від нього численні земельні вислуги. За свого життя збільшив родові маєтності десь в 5 раз. Вперше вдало одружився з княжною Тетяною Семенівною Гольшанською, вдруге з княжною Олександрою Семенівною Слуцькою († після 1556)
          • Ілля Костянтинович Острозький (1510—1539) — князь острозький (1530—1539), староста брацлавський та вінницький. У 1539 р. одружився з Беатою Костелецькою (1515—1576).
          • Гальшка Іллівна Острозька (1539—1582) — «Чорна княгиня», меценат культури, засновниця Острозької Академії. Формально була одружена тричі: з князем Дмитром Федоровичем Сангушко, з князем Семеном Юрійовичем Слуцьким та Лукашем Гуркою.
          • Костянтин Василь Костянтинович Острозький (1527—1608) — князь острозький (1539—1608), воєвода київський (1559—1608), український магнат.
            • Костянтин Костянтинович Острозький (?—1588) — крайчий литовський, староста володимирський, підчаший литовський, був одружений з Олександрою Тишкевич
            • Олександр Костянтинович Острозький (1570 — 1603) — князь острозький, волинський воєвода (1593—1603).
            • Іван-Януш Костянтинович Острозький (1554—1620) — каштелян краківський, воєвода волинський.
      • Юрій Васильович Острозький-Заславський († бл. 1500) — Князь заславський (бл. 1450 — бл. 1500). За поділом маєтностей після смерті батька отримав Заслав з уділом. Від нього походить магнатський рід Заславських. Був одружений з Анною-Софією, дочкою Юрія Семеновича, кн. турівського.

• Вулиця Князів Острозьких у різних містах України.
• Вулиця Острозького у Львові.
• 1 червня 2013 року вулиця Краснодонців у Луцьку була перейменована на Вулицю Князів Острозьких[4].
• Вулиця Князів Острозьких в Житомирі.

• Заславські
• Герб князів Острозьких і Заславських

Українською

• Білінський В. Україна-Русь. Князі галицькі-острозькі. Книга 2 / Роман-дослідження. — Тернопіль : Богдан, 2015. — 376 с.
• Бондарчук Я. Князі Василь Федорович та Іван Васильович Острозькі] // Історична Волинь.
• Войтович Л. Князівські династії Східної Європи (кінець IX — початок XVI ст.): склад, суспільна і політична роль. Історико-генеалогічне дослідження. — Львів, 2002. — Розділ: 3.15.] — ISBN 966-02-1683-1.
• Войтович Л. Данило Василькович // Княжа доба: портрети еліти. — Біла Церква : Видавець Олександр Пшонківський, 2006. — 782 с. — ISBN 966-8545-52-4.
• Ворончук І. Острозькі князі // Політична енциклопедія. Редкол. : Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К. : Парламентське видавництво, 2011. — С. 526. — ISBN 978-966-611-818-2.
• Князі Острозькі / П. Кралюк, Я. Хаврук. — Х. : Фоліо, 2012. — 126 с. — (Знамениті українці). — ISBN 978-966-03-5430-2.
• Митрополит Іларіон (Іван Огієнко). Костянтин Костянтинович Острозький // Князь Костянтин Острозький і його культурна праця. — Вінніпеґ, 1958 (Київ: Либідь, 1999).
• Князі Острозькі: науково-популярне видання / Колектив авторів. — К. : ТОВ «Балтія-Друк», 2014. — 280 с., іл. — ISBN 978-611-516-009-9.
• Острозькі // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2002. — Т. 4 : Н — П. — 720 с. — ISBN 966-7492-04-4.
• Острозькі // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Буенос-Айрес, 1962. — Т. 5, кн. X : Літери Ол — Пер. — С. 1256. — 1000 екз.

Польською

• Niesiecki K. Korona Polska przy Złotey Wolności Starożytnemi Wszystkich Kathedr, Prowincyi y Rycerstwa Kleynotami Heroicznym Męstwem y odwagą, Naywyższemi Honorami a naypierwey Cnotą, Pobożnością y Swiątobliwością Ozdobiona… — Lwów : w drukarni Collegium Lwowskiego Societatis Jesu, 1740. — T. 3. — 938 s. — S. 509—523. (пол.)

• Юрка КОПТІК. До питання походження князів Острозьких. (біл.)
• Остріг та Острозькі // Галерея мистецтв. Луцьк
• Острозькі // Вінницька обласна бібліотека
• «Загубленi свiти Острозських» док.фільм НТКУ 2008
• Телерозповідь у рамках «Так було» про зброю часів Острозьких
• Олекса Вертипорох. У пошуках першодрукаря
• Książęta Ostrogscy (пол.)
• Kniaź Fedor Daniłowicz wraz z bratem swym Michajłem otrzymawszy Namiestnikostwo w Łucku, przyrzeka wierność królowi polskiemu (пол.)