Швидкісний ударний катер

Вже в середині 19-го століття з'явилася теорія так званої «Молодої школи», за якою доцільно було створювати флоти з великою кількістю малих кораблів для боротьби з великими броненосцями. Вперше ідею реалізували у 1870-х роках з появою парових міноносців, які виробляли у великих кількостях для Королівського флоту та ВМС Франції. Ці малі кораблі мали погану морехідність і обмежено використовувалися для розвідки через невелику витривалість і низькі капітанські містки. Потенційна загроза зникла з появою ескадрених міноносців у 1893 році. Це були відносно великі кораблі, що еволюціонували у сучасні есмінці, на яких встановлювали гармати, що були спроможні знищувати міноносці до виходу на відстань торпедної атаки.

2,4-метрові торпедні катери Elco ВМС США, на чолі з PT-105, на високій швидкості у 1942

Ідею малих швидкісних катерів відродили напередодні Першої світової війни, створивши катери з новими бензиновими двигунами. Італія та Велика Британія стали лідерами у будівництві таких плавзасобів, створивши береговий моторний катер (БМК) та Motobarca Armata Silurante (MAS) (італ. "торпедний моторний човен"). Визначним досягненням цих суден стало потоплення австро-угорського лінкора «Святий Стефан» катерами MAS. 15 10 червня 1918 року. Британські БМК були менш успішними. Під час громадянської війни у Росії катери атакували контрольований більшовиками Балтійський флот на якірній стоянці у Кронштадті 18 червня 1919 року. Ціною втрати чотирьох катерів британці змогли потопити крейсер "Пам'ять Азова".

Конструкція цих катерів залишалася без змін до середини 1930-х. Тоді у Королівських ВМС з'явилися моторні торпедні катери (МТК) та моторні гарматні катери (МГК), патрульні торпедні катери (PT boats) у ВМС США та E-boats (Schnellboote) у Крігмсмаріне. Усі типи катерів брали участь у Другій світовій війні, але через загрозу з боку літаків вони були не дуже ефективними. Проте, деякого успіху вони змогли досягти за сприятливих умов, як наприклад атака на HMS Manchester (пізніше затонув), в ніч 13 вересня 1942 року, італійськими торпедними катерами MS.

Після Другої світової війни використання цього типу кораблів у США та Великій Британії зменшувалося, навіть попри появу безпечних дизельних двигунів, які замінили вогненебезпечні бензинові двигуни. На противагу цьому, у Радянському Союзі через брак ресурсів на будівництво великих кораблів на озброєнні залишалися торпедні та артилерійські катери у великій кількості.

Ракетний катер класу Комар з ракетами П-15 «Терміт»

Шведський ракетний катер класу Ystad HSwMS Ystad (R142)

З появою протикорабельних ракет ідея ударних катерів була реалізована Радянському Союзі у новій формі "ракетних катерів". Перші ракетні катери були переробленими торпедними катерами, де замість торпедних апаратів було встановлено пускові установки. Маленькі швидкісні судна отримали новий інструмент для атаки і знищення великих кораблів. Ідею було вперше протестовано у Радянському Союзі, який у серпні 1957 року створив катер типу "Комар" (проект 183-Р) з двома пусковими установками ракет П-15 Терміт довжиною у 25 метрів та максимальною швидкістю у 40 вузлів. Дальність складала лише 1900 км на швидкості 12 вузлів, а катер міг перебувати у морі лише п'ять днів. Було побудовано 110 катерів проекту 183-Р, наступні 400 катерів були побудовані за проектом 205 (клас Москіт), причому більшість було продано країнам-союзникам Радянського Союзу.

Першим бойовим використанням ракетних катерів стала атака єгипетським катером радянського виробництва типу "Комар" ізраїльського ескадреного міноносця Eilat 20 жовтня 1967 року чотирма ракетами П-15 "Терміт", невдовзі після Шестиденної війни. В результаті корабель затонув, загинуло 47 осіб.[3]

Катер класу Гепард військово-морських сил Німеччини

Радянські ракетні катери викликала інтерес до катерів такого класу у НАТО. Цей інтерес посилився після затоплення Eilat. Німці та французи почали співпрацювати для створення ШАС, результатом співпраці стала поява у 1968 році швидкохідного ударного катера класу «La Combattante». Довжина корпусу складала 47 або 49 метрів, озброєння складалося з чотирьох ракет MM-38 Exocet, у носі було встановлено 76-мм гармату та спарену установку 40-мм гармат у кормі, катери мали максимальну швидкість у 36 вузлів. До 1974 року було побудовано 68 швидкісних ударних катерів «Combattante II». Конструкцію було використано у катері «Combattante III», а багато інших верфей створили власні версії на базі «Combattante», відомими з яких були ізраїльські Sa'ar/Решеф.

Розмір збільшився, деякі конструкції досягли розмірів корвета, 800-тонні катери мали вертольоти, що дозволило збільшити ефективність їх застосування. Наприклад, ізраїльські ракетні катери класу «Sa'ar 4» мали довжину корпусу 58 метрів і водотоннажність  415 тонн, а катери класу «Sa'ar 5» мали довжину 85 метрів і водотоннажність у 1065 тонн, а тому офіційно належали до класу корветів.

Іран та Північна Корея зараз оперують великою кількістю швидкохідних ударних катерів. Лише Північна Корея має у своєму розпорядженні 300 штук,[4] у той час як Іран розробляв так звані "катери натовпу", для переслідування суден у спірних водах Перської затоки. Для протидії ВМС США розробили доктрину берегової оборони від надводної загрози ASUW, разом зі створенням спеціалізованих кораблів, таких як бойові кораблі прибережної зони.