Шевчук Станіслав Володимирович

Станісл́ав Волод́имирович Шевч́ук (11 червня 1969(19690611), Харків) — український юрист, доктор юридичних наук, професор кафедри загальнотеоретичних та державно-правових наук правничого факультету Національного Університету «Києво-Могилянська Академія»[1], член-кореспондент Національної Академії правових наук України[2], Суддя ad hoc Європейського Суду з прав людини від України (2009—2012)[3].

Шевчук Станіслав Володимирович
Шевчук Станіслав Володимирович
10-й Голова Конституційного суду України
21 лютого 2018  14 травня 2019
Президент Петро Порошенко
Попередник Кривенко Віктор Васильович (в. о.); Баулін Юрій Васильович
Наступник Шаптала Наталя Костянтинівна
Народився 11 червня 1969(1969-06-11) (52 роки)
м. Харків, Українська РСР
Відомий як суддя
Місце роботи Національний університет «Києво-Могилянська академія», Національна академія правових наук України, Дюкський університет, Чиказький університет, Бірмінгемський університет, Світовий банк, Європейський суд з прав людини і Конституційний суд України
Громадянство  Україна
Освіта Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого

13 березня 2014 року обраний за квотою Верховної Ради суддею Конституційного Суду України[4]. 21 лютого 2018 року обраний Головою Конституційного Суду України[5]. 14 травня 2019 року звільнений з посади судді Конституційного Суду України[6]. 11 жовтня 2019 року рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва Конституційний Суд України зобов'язано поновити Станіслава Шевчука на посадах судді та Голови Конституційного Суду України[7].

Життєпис

Народився 11 червня 1969 року у м. Харків у сім'ї службовців.

У 1986 році закінчив середню школу № 93 Жовтневого району м. Харкова з золотою медаллю. У 1987—1989 р. знаходився на строковій військовій службі.

У 1993 році закінчив Українську юридичну академію (нині Національний університет «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого»), диплом з відзнакою та закінчив аспірантуру цієї Академії за спеціальністю 12.00.01 (теорія та історія держави і права, історія політичних і правових учень), де з 1996 по 1997 рік працював асистентом кафедри теорії держави та права.

З 1997 по 2000 р. працював науковим консультантом судді Конституційного Суду України. З 2000 по 2003 р. був директором Центру порівняльного права та його правонаступника Центру європейського та порівняльного права при Міністерстві юстиції України, основною метою діяльності якого було науково-експертне, інформаційне та методологічне забезпечення європейської інтеграції України у правовій сфері.

З 2004 по 2009 р. — професор кафедри публічного права Міжнародного Соломонового університету (м. Київ), з 2009 р. — професор кафедри загальнотеоретичних та державно-правових наук Національного Університету «Києво-Могилянська Академія».

У 2010 р. був обраний член-кореспондентом Національної Академії правових наук України на загальних зборах цієї Академії.

У 1997 році захистив кандидатську дисертацію на тему «Делегування державних повноважень», а у 2008 році — дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук на тему «Загальнотеоретичні проблеми нормативності актів судової влади».

Перший заступник голови Редакційної ради журналу «Європейський Суд з прав людини. Судова практика», входить до складів редколегій таких юридичних журналів як «Вісник Конституційного Суду України», «Право України», «Судова практика», «Українське право», «Вибори і демократія», «Наукові записки НаУКМА. Юридичні науки», «Свобода висловлювання та приватність», «Студентський юридичний журнал», є членом Науково-експертної ради Комітету Верховної Ради України з питань Європейської інтеграції та Науково-консультативної ради при Верховному Суді України, був членом та секретарем Міжвідомчої координаційної ради з адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу, членом Національної Комісії зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права (2005—2010).

Проводив наукові дослідження та стажування в Університеті Дюка (США), Університеті Чикаго (США), Університеті Бірмінгему (Велика Британія), Університеті Лювену (Бельгія), Інституті Макса Планка (ФРН) з питань порівняльного конституційного права, філософії права та прав людини, працював експертом ООН у Місії ООН у республіці Таджикистан, надавав експертну допомогу Національній Комісії з примирення цієї республіки, брав участь як член міжнародних делегацій України (зокрема, на Гаазькій дипломатичній конференції з питань міжнародного приватного права), працював експертом Світового Банку, радником з правових питань, керівником відділу верховенства права Координатора проектів ОБСЄ в Україні.

Протягом 2009—2012 років — суддя Європейського Суду з прав людини ad hoc від України[3].

З березня 2014 року суддя Конституційного Суду України. 21 лютого 2018 року обраний Головою Конституційного Суду України[8].

14 травня 2019 року за вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе та систематичне нехтування своїми обов’язками, що є несумісним зі статусом судді Конституційного Суду України та виявило його невідповідність займаній посаді, вказаних у Висновку Постійної комісії з питань регламенту та етики Конституційного Суду України[9], звільнений з посади судді Конституційного Суду України[6].

11 жовтня 2019 року рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва постанова про звільнення Станіслава Шевчука[6] визнана незаконною, а дії Конституційного Суду України протиправними. Конституційний Суд України зобов'язано поновити Станіслава Шевчука на посадах судді та Голови Суду. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва в частині зобов'язання Конституційного Суду України поновити Станіслава Шевчука на посадах судді та Голови Суду допущено до негайного виконання[7].

Володіє англійською та французькою мовами.

Основні наукові публікації

Має понад 120 наукових публікацій з питань теорії держави і права, конституційного права, прав людини, серед яких 12 монографій (6 одноособові).

Монографії

1. Судова правотворчість: світовий досвід і перспективи в Україні — К.: Реферат, 2007. — 640 с.
2. Судовий захист прав людини: практика Європейського суду з прав людини у контексті західної правової традиції — К.: Реферат, 2006. — 848 с.
3. Свобода вираження поглядів: практика Європейського суду з прав людини у порівняльній перспективі — К.: Реферат, 2005. — 192 с.
4. Свобода вираження — Київ: IREX U-Media, 2005. — 144 с.
5. Порівняльне прецедентне право з прав людини — К.: Реферат, 2002. — 344 с.
6. Основи конституційної юриспруденції — К.: Віпол, 2001. — 302 с.

Рецензії

1. Авер'янов В. Б. Судова правотворчість: крізь призму світового досвіду // Вісник Академії правових наук України. — 2008. — № 1 (52). — С. 274—276
2. Ковлер А. И. Судебное формирование права: новое исследование украинского коллеги // Право и политика. — 2008. — № 4. — С. 1017—1019
3. Грошевий Ю. М., О. Л. Копиленко, Цвік М. В. Системний аналіз європейських стандартів щодо захисту прав людини: доктринальні підходи та судова практика // Право України. — 2006. — № 8. — С. 143—145
4. Денисов В. Н. Філософсько-правові засади конституційної юрисдикції: порівняльний аналіз теорії і практики // Вісник Академії правових наук України. — 2003. — № 1 (32). — С. 217—226.

Примітки

Джерела

Посилання


Література

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.