Шкурат Степан Йосипович

Степа́н Йо́сипович Шкура́т (нар. 15 (27) грудня 1885(18851227), Кобеляки, нині Полтавської області — пом. 26 лютого 1973, Ромни Сумської області) — український актор театру і кіно. Заслужений артист РРФСР (1935). Народний артист УРСР (1971).

Степан Шкурат
Народився 8 січня 1886(1886-01-08)[1]
Кобеляки, Полтавська губернія, Російська імперія
Помер 26 лютого 1973(1973-02-26)
Ромни, Сумська область, Українська РСР, СРСР
Національність українець
Громадянство  Російська імперія
 СРСР
Діяльність актор
Роки діяльності 1929—1967
IMDb ID 0794548
Нагороди та премії

Життєпис

Був батраком, пічником, досконало володів спеціальністю муляра. Ні акторської, ні музичної освіти не мав. З 1905 р. жив в місті Ромни Сумської області. З того ж року — артист самодіяльності, з 1910 р. — актор Роменського народного музично-драматичного театру (у 1925—30 Роменський пересувний робітничо-селянський театр). У 1918 р. брав участь у будівництві пам'ятника Тарасу Шевченку і пам'ятника «Жертвам революції» в Ромнах.

Степан Шкурат у фільмі «Чапаєв» (1934)

1928 року прямо з депо, де працював, був відкликаний режисером Іваном Кавалерідзе до Одеси для зйомок у дебютному фільмі Кавалерідзе «Злива», в якому Шкурат виконав роль Івана. 1929 року познайомився з режисером Олександром Довженком, який запросив його на роль Опанаса Трубенка у фільмі «Земля». Актор так входив в образ, що плакав на зйомках похорону сина Опанаса Василя, як на справжньому похороні, і не слухав напученням, що це тільки акторська гра. Довженко вважав Шкурата уособленням образу українського селянина і знімав його далі: у фільмах «Іван» (1932), «Аероград» (1935), «Щорс» (1939).

Однією з помітних робіт актора стала роль денщика Потапова у фільмі братів Васильевих «Чапаєв» (1934). 1935 року Шкурат став народним артистом РРФСР. Того ж року Іваном Кавалерідзе запросив його на зйомки фільму «Наталка-полтавка» (по опері Миколи Лисенка) на «молоду» для нього роль Миколи. Степан Йосипович довго сумнівався. Потім, порадившись з Кавалерідзе, погодився. Фільм вийшов 1936 року і 21 день не сходив з екранів в США, що було своєрідним рекордом. Проти його участі у фільмі-опері того ж Кавалерідзе «Запорожець за Дунаєм» (по однойменній опері Семена Гулак-Артемовского) були деякі заперечення — хотіли узяти оперного співака, але Шкурат пройшов спеціальний оперний курс навчання, витримав іспит і у результаті отримав роль. Таку могутню дію надавав його драматичний талант і голос.

Після війни Степан Шкурат знімався мало. В основному, в епізодах. Останньою помітною його роботою стала роль Явтуха в екранізації гоголівського «Вія».

До кінця життя Шкурат співав у роменському хорі та, незважаючи на старечу неміч, їздив на гастролі до Сум і Києва. Любив співати і в крузі близьких — збиралася в будинку вся сім'я, сідали за стіл — і Степан Йосипович заспівував свою улюблену пісню — «Ой, летів орел!»

Дружина Глікерія народила йому 13 дітей. Після її смерті Степан Йосипович затужив — ходив на берег річки, довго дивився на воду. Там і застудився, захворів на запалення легенів і помер 26 лютого 1973 р., переживши дружину всього на півроку.

Фільмографія

Література

Примітки
  1. Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.