Шляхівка

Шляхівка на плані Катеринослава. Вгорі праворуч позначено місце ярмарку на Чечелівці. Видно також місце колишньої колонії. Архів мап О. Волока.

Назва "Шляхівка" походить від прізвища поміщика Шляхівського, який привласнив цю місцевість наприкінці ХІХ ст. Засноване ним селище під назвою Надєждіно не увійшло в мовний ужиток. Існують і інші версії, які апелюють до того, що цією місцевістю (територією сучасного Південного машинобудівного заводу та вул. Робочої) проходив шлях від селища Краснопілля до центру міста, де знаходився ярмарок.

На території Шляхівки в районі сучасної Аптекарської балки археологами були віднайдені залишки мисливських стоянок та поселення періоду палеоліту (40 - 16 тис. р. тому[1]). Вірогідно, що місця використовувались в основному мисливцями [2].

У 18 сторіччі у Бобиревій балці оселився козак Бобир, за призвіськом якого й була тимчасово названа балка.[3]

Місцевість починає фігурувати в історичних хроніках одночасно з інформацією про діяльність місцевого лікаря та фармацевта Карла-Августа Івановича Роде (1746-1821), що був призначений на відповідну посаду до намісника краю Василя Васильовича Нечуй-Каховського. Разом вони приїхали до Катеринослава з Сімферополя у 1788-му році, так як попередній очільник Катеринославського намісництва Іван Синельников загинув внаслідок облоги та штурму Очакова, і його обов'язки по управлінню краєм перейшли до Нечуй-Каховського [4] Лікарю було відведено декілька десятин землі на території сучасної Шляхівки, переважно для збору трав та фармакологічної діяльності. Карл Роде встиг заповісти угіддя сім'ї Синельникових. Внаслідок діяльності Карла Роде за балкою закріпилась назва Аптекарської.

В середині сторіччя Синельникови продали угіддя Олександрі Негрескул [5] - дружині командира Катеринославської арестантської роти майора Ф. Негрескула. За Негрескулів тут спостерігалась значна активізація господарської діяльності - були побудовані два цеглинних заводи [6] [7], організовані рибне та молочне господарства. Господарство підтримувалось головним чином саме цим подружжям, їх діти не виявляли особливого інтересу до подальшого його перебігу.

Як наслідок, угіддя були частково викуплені поміщиком Андріаном Якимовичем Шляхівським, відповідальним за нагляд за лісистою місцевістю був призначений Опанас Сивий. Шляховський організував в 1896-му році місцеве підприємство - селище Надєждіно, яке не виявилось рентабельним, що й призвело до наступного перепродажу землі. На цей раз покупцем виступив підполковник у відставці Андрій Олександрович Померанцев, член правління Катеринославської будівельної спільноти ("Екатеринославское строительное общество")[8]. Його намагання інтегрувати селище в безпосередньо міську інфраструктуру особливого успіху не мали, проте вже наявні 2 тисячі населення, два цеглинні заводи, декілька торгових точок та ін. формували сприятливі умови для інтенсифікації забудови та налагодження інфраструктури. Саме в цей час вулиці починали викладати бруківкою, поступово налагоджувалась система водопостачання. Паралельно на місцевості повставали дерев'яні бараки робітників та землянки міської бідноти.

В 1898 році частина угідь була викуплена Спільнотою опіки над малолітніми злочинцями ("Общество попечения о малолетних преступниках"), яке й створило тут першу в краї колонію для неповнолітніх, яка існувала тут до кінця 1920-х років, коли була розформована.

В той же час наприкінці XIX сторіччя разом із будівництвом Катерининської залізниці й Брянського металургійного заводу відбувалось поступове перетворення колишнього сільського поселення на більш щільно забудовану робітничу місцевість.

В 1903 році Шляхівка налічувала вже чотири цеглинних заводи безпосередньо в Аптекарській балці: завод Іони Михайловича Майданського[9], завод братів Абрама та Вульфа Добрускіних, завод Хаїма Розенберга та завод Л. І. Ігнат'єва[10].

Як типовий робітничий район Шляхівка брала активну участь у революційному русі. У 1905—1907 роках XX сторіччя у лісі на Шляхівці збиралися робітники Брянського заводу, і не тільки для обговорення таємних планів, а й задля відпочинку[11]. Одним з учасників революційних подій був засновник діївської "Просвіти" Андрій Білецький.

Згідно з "Альбомом схематичних планів станцій Єкатерининської залізниці" ("Альбом схематических планов станций Екатерининской железной дороги") видавництва 1917-го року, на Шляхівці проживало близько 2 тис. осіб. На той час місцевість вважалась передмістям Катеринослава [12].

На початку 1920-х років Брянський завод починає вкладати кошти в забудову цього району та організацію місцевої інфраструктури. В середині 1920-х років була відкрита амбулаторія (фельдшер - Готодинер, акушерка - Затуловська)[13], дитячий садок, Палац культури "Іскра" (пізніше - художній комбінат "Іскра"). Нові житлові будинки розташовувались переважно у квадраті вул. Амбулаторна - вул. Шляхівська - вул. Тютюнова - вул. Сидоренка.

Шляхівка увійшла у межі міста у 1930-х роках, зберігши планування вулиць, але набувши нової назви - селище Шевченка. У ті ж роки на північному заході селища були сплановані й побудовані бараки й квартирні будинки «соцміста» сталінської доби у 2-6 поверхів. На західній околиці Шляхівки, теж у 1930-их роках, спланований й забудований район Крупське з приватною забудовою за виключенням квартирних двоповерхових будинків вздовж проспекту Металургів. У селищах Фрунзе й Крупське проведена трамвайна лінія маршруту № 8 й згодом № 15. Паралельно в тих же роках на сході Шляхівки забудовувалась вулиця Робоча.

Заснування 1944-го року Дніпропетровського автомобільного заводу (з 1951-го року - Південний машинобудівний завод) надало нового поштовху розбудові Шляхівки. Район розбудовувався за двома напрямками - південним та північним. На півдні повстало Стахановське селище (вул. Переможців, Автозаводська, пров. Шаховий та ін.) з приватним сектором та трьох- і чотирьохповерховими будівлями, вул. Робоча набула нового виду за рахунок збудованих полоненими німцями висотних будівель. На півночі ж містом виділялись нові земельні ділянки під забудову, внаслідок чого з'явились численні приватні будинки на вул. Авіаційній, Липецькій, Бобруйській тощо. Одночасно тими ж військовополоненими будувались і двоповерхові житлові будинки на вул. Орловській (непарна сторона, №№ 43 - 61; автор генплану - архітектор Олег Борисович Петров).

Шляхівка неодноразово фігурує в планах забудови міста та в контексті нових інфраструктурних проєктів. Згідно з оновленим генеральним планом міста, через незабудовану балку планується побудувати автомагістраль та сполучити таким чином автовокзал з Південним машинобудівним заводом [14]. Згідно з тими же внесеннями до генерального плану розвитку міста від 2015 року, передбачається побудувати магістраль (стане відалуженням від Кайдацького напрямку) через Шляхівку в районі між вулицями Давидова та Уральська з подальшим виходом через просп. Пилипа Орлика та Червоноповстанську балку до просп. Гагаріна біля перехрестя з вул. Лазаряна.
Подібні плани озвучувались і раніше - згідно з одним з проєктів, планувалось сполучити пр. Металургів та вул. Робочу новою автомобільною дорогою, що проходила б по вул. Тютюновій, Узвозу Гірськолижників та вул. Крутій. На вул. Тютюновій навіть частково встигли оновити асфальтове покриття, проте подальші плани переоблаштування Узвозу Гірськолижників та Крутої виявились занадто складними для реалізації[15].

Стара назва «Шляхівка» збереглась й по сьогодні, більш того, закріпилася за всією забудовою на схилах Аптекарської балки. Це район зі складним рельєфом і напівпатріархальним колоритом. Забудова тут як правило одноповерхова з доволі низьким розвитком інфраструктури[16].