Діївка

Діївка — колишнє запорозьке поселення, у теперішній час житловий масив приватної забудови на заході міста Дніпра. Поділяється на Діївку-1 та Діївку-2, розмежовані Криничною (Безп 'ятою) балкою.

Діївка
Дніпро
Діївка

Військовий монумент "Безіменна висота"
Загальна інформація
48°28′38″ пн. ш. 34°55′11″ сх. д.
Країна  Україна
Район Новокодацький
Адмінодиниця Новокодацький район
Головні вулиці Велика Діївська; Юрія Кондратюка; Вільямса; Мукачівська
Підприємства Депо Дніпровського метрополітену; Депо приміських поїздів Придніпровської залізниці; Меблева фабрика "Модуль - Люкс"; тютюнова фабрика
Заклади освіти
та культури
Середні загальноосвітні школи №№ 84, 92, 94.
Парки Діївський лісопарк; парк Діївки - 2 біля вул. Заслонова
Транспорт
Метрополітен Покровська
Залізнична інфраструктура Діївка, Платформа 178 км
Зовнішні посилання:
У проєкті OpenStreetMap
Карта
Діївка
Діївка (Україна)

Головні вулиці вулиця Велика Діївська, колишній Київський шлях, Братів Трофимових; Юрія Кондратюка (до 2015 р. — Комунарівська); Вільямса; Мукачівська, Андрейченка.

Місцевість сильно розсічена балками, що збігають з півдня на північ до Дніпра. На півночі знаходяться Дніпровські плавні та Діївський лісопарк. Тут планувалося побудувати за радянських часів місцевий Гідропарк. На півдні проходить магістраль Кривий Ріг — Донбас Придніпровської залізниці, де розташовані станція Діївка та платформа 178-й кілометр. Колишній центр села був над вулицею Велика Діївська неподалік від Хрестовоздвиженської церкви.

Історичний огляд

Перша документальна згадка датується 1755 роком.

За переказом, що задокументований Дмитром Яворницьким, заснував село Максим Дій — запорозький козацький старшина. Він, за дозволом новокодацького полковника зайняв ділянку на захід від Нового Кодаку, де оселив свою рідню з Конотопщини.

Яворницьккий згадує про Січову гору, балку Безп'яту (сучасна Кринична).

Після 1784 року з початком будівництва Катеринославу на території Половиці, частина її колишніх мешканців заселила Діївку. 1798 року Діївка отримує статус державної казенної слободи, що давало вільний статус її мешканцям. У 1803 році утворилася православна община, для якої був зведений Хрестовоздвижний собор. Ініціатором його будівництва був син Максима Дія Семен Дієнко, якого підтримував тодішній губернатор Михайло Миклашевський.

На 1859 рік Діївка була державним селом. Тут було 419 подвір'їв, 1 православна церква, сільське училище й мешкало 3065 особи[1].

Станом на 1886 рік у колишньому власницькому селі, центрі Діївської волості Катеринославського повіту Катеринославської губернії, мешкало 3824 особи, налічувалось 641 дворове господарство, існували православна церква, школа й лавка[2].

За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 6138 осіб (3045 чоловічої статі та 3093 — жіночої), з яких 6136 — православної віри[3].

Близько 1896 року на західному боці Криничної балки та на місці колишнього козацького хутора Розтиківка виникає село Діївка — 2.

У 1925 році — 8946 мешканців (Діївка-1: 4252 мешканців, Діївка-2: 4694 мешканців). 1895 року була відкрита залізнична станція «Діївка». Тут працювали два кар'єри та два черепичних заводи (розроблялася гончарна біла глина у Діївці-2). У 1913 році коштом громади спорудили діївську лікарню (сучасна 5-та міська лікарня за адресою: вул. Велика Діївська, 111).

1923 року Діївка — 1 стала центром Діївського району Катеринославської округи, який у 1926 році об'єднали з Лоцкам'янським районом у Дніпропетровський район. У 1925 році у Діївці було 17 вітряків, 3 маслобійні, 3 ковальні. У 1930-х роках Діївку-1 було перейменовано у селище Димитрова[4], а Діївку-2 — у селище Чкалова. Хрестовоздвижну церкву було закрито у 1930-их роках за часів боротьби з вірою в Бога.

У серпні 1941 в результаті жорстких боїв за місцевість, німці ввійшли у селище. У 1941 німецька окупаційна влада дозволила відновити богослужіння. Після цього церква вже не закривалася. У селищі є монумент Другої світової війни Безіменна висота.

За радянської влади у місті пропагувалося зневажливе ставлення до мешканців Діївки, як до носіїв української мови і культури. За українську мову присоромлювали порівнянням із мешканцями Діївки. У 1960 роках населення двох Діївок досягало 40—45 тисяч осіб.

У 1970-их роках почалося будівництво багатоповерхового житлового району Петровський, який початково називався Діївський. Під нього було надано землі на північ від вулиці Братів Трофимових (Велика Діївська). На відзнаку 200-річчя Дніпропетровська (Дніпра) відкритий, пристосований для відпочинку червонокам'янський кар'єр із фонтаном. У 1970-ті, 1980-ті і 1990-ті роки на території Діївки було побудовані житлові масиви району: Покровський (уперше забудова Комунар-2 включила у себе діючу церкву), Парус і західну частину Червоного Каменя. Планувалося будівництво житлового масиву Новий і Нарвський, на захід від Паруса і житлового масиву Заря, на південь Червоного Каменя і Покровського. У 1980-ті роки населення було близько 35 тисяч осіб (разом із масивами Червоний Камінь, Покровський і Парус кількість населення досягала 110 тисяч осіб).

В останні дні 1995 року було відкрито Дніпровський метрополітен, будівництво якого тривало понад 20 років. Зараз його кінцевою станцією є Покровська (станція метро) у самісінькому центрі давньої Діївки. За проектом, станція мала називатися Діївська.

Освіта

школи:

  • Середня загальноосвітня школа № 84 вулиця Юрія Кондратюка, 264
  • Навчально-виховний комплекс № 92 «школа І—ІІІ ступенів — дошкільний навчальний заклад (дитячий садок)» Проїжджа вулиця, 2-б
  • Середня загальноосвітня школа № 94 — Велика Діївська вулиця, 463
  • Міжшкільний навчально-виробничий комбінат № 4 — Велика Діївська вулиця, 213

дошкільні заклади:

  • Дошкільний навчальний заклад (ясла — садок) № 235 — вулиця Юрія Кондратюка, 266
  • Дошкільний навчальний заклад (дитячий садок) НВК № 92 — Проїжджа вулиця, 2б

Постаті

Світлини

Див. також

Примітки

  1. Списки населенных мест Российской империи, составленные и издаваемые Центральным статистическим комитетом Министерства внутренних дел (По сведениям 1859 года). 42 выпуска - Санкт-Петербург.: издание Центрального статистического комитета Министерства внутренних дел, 1861-1885.
  2. Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По данным обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутренних Дѣл, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпуск VIII. Губерніи Новороссійской группы. СанктПетербургъ. 1886. — VI + 157 с. (рос. дореф.)
  3. рос. дореф. Населенныя мѣста Россійской Имперіи в 500 и болѣе жителей съ указаніем всего наличнаго въ них населенія и числа жителей преобладающихъ вѣроисповѣданій по даннымъ первой всеобщей переписи 1897 г. С-Петербург. 1905. — IX + 270 + 120 с., (стор. 1-60)
  4. Постанова Президії ВУЦВК № 174 від 20 травня 1934 р. "Про перейменування Діївської № 1 селищної ради на селищну раду ім. тов. Дімітрова та залізничної станції Шмаково на ст. «Карл-Лібкнехт»
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.