Чечелівка (Дніпро)

• № 2 — храм Святого благовірного Великого князя Олександра Невського УПЦ-МП;
• парк Пам'яті та Примирення з Братською могилою радянських воїнів, що загинули у Другій світовій війні;
• № 4 — Катеринославська аптека Пріцкера, 1916 рік (напівзруйнований);
• № 27в — відділ освіти Чечелівської районної ради;
• № 33А — Катеринославський Будинок наукового товариства ім. А. Л. Караваєва. Колишній Будинок наукового товариства ім. А. Л. Караваєва у 2015 році;
• № 41 — Дніпровська філія Українського державного центру радіочастот;
• Меморіальна бронеплатформа 1932 року, на згадку про бронепоїзд побудований робітниками Брянського заводу в роки громадянської війни;
• № 42а — музей пасажирського вагонного депо;
• № 42б — Дніпровське вагонне депо (ЛВЧД-1);
• № 47 — Палац Ілліча, — пам'ятка архітектури радянського конструктивізму, що руйнується;
• № 31 — виконком Чечелівської районної ради.

• № 1 — Б --- головний корпус Дніпровського гуманітарного університету.

• № 10 — Бібліотека-філіал № 2 Дніпропетровської ЦСПБ для дорослих.

• № 51--- адміністративний корпус Дніпровського агрегатного заводу.

Перспектива забудови території на якій виникла Чечелівка як району з широкою вулицею (проспектом) та площею відзначалась на планах Катеринослава від 20 березня 1806 року та 19 квітня 1817 року. Однак, упродовж цілих десятиліть цей район лишався незаселеним і слугував випасною та орною землею для міста. Єдиним міським об'єктом на цьому місці, щоправда, неврахованим на планах, був Фабричний цвинтар[4].

За легендою свою назву житловий масив веде від прізвища першопоселенця відставного солдата Чечеля.

«В степу за Фабричним кладовищем на галявині невеличкого гайка оселився відставний солдат Чечель. Викопав собі землянку на схилі похилого пагорба, потім спорудив хатиночку завів садок, город. Було це, напевно, в 50-60-х роках ХІХ ст. Хто знає… Про Чечеля відомо дуже мало.[5]»

Віталій Калмиков у книжці «Сага про старого боксера» виводить назву селища від промисловця Чечелова, що був одним із засновників Брянського заводу, на якому працювала переважна більшість мешканців селища[6]. Однак, топонім з'явився на кілька років раніше запуску заводу, після побудови мосту через Дніпро та залізниці (1884 рік)[7].

Перші поселенці стали оселятись тут на західному схилі Аптекарської балки у 1870 — ті роки. Так виникла слобідка «Аптекарська балка». На порожній рівнині між Фабричним кладовищем та Аптекарською балкою оселились робітники з «прийшлого люду», що викопували землянки, лаштували курені та мазанки[7].

На плані міста складеному в 1885 році інженером Пупиришкіним вказана «Чечелівська слобідка» — зародок майбутньої Чечелівки — два десятки хатинок розташованих на захід від Аптекарської балки. Вона також була самовільно побудованою і складалась з 10 кварталів, 5 безіменних вулиць та 2 провулків. Південна частина району мала назву «Солдатська слобідка», оскільки там селились нижні чини військового відомства, що розташовувалось за Аптекарською балкою. Під такою назвою цей куток показаний на плані 1885 року, на пізніших мапах міста цієї назви вже немає[8].

Із введенням дію Брянського Олександрівського заводу міські власті вирішили упорядкувати слобідку. Чечелівку було переплановано і розбито на правильні квартали та вулиці, було легалізовано земельні ділянки.

Зокрема тоді сформувалась перша лінія будинків, що була продовженням Військової вулиці в напрямку Брянської колонії. Так утворилась вулиця Чечелівка — Перша, що у радянський час отримала назву проспект Калініна, а у 2015 році була названа на честь Сергія Нігояна.

Протягом 1890 — х років виникають вулиці Чечелівка — Друга (нині Романа Шухевича), Чечелівка — Третя (нині Олександра Чернікова), Чечелівка — Четверта (нині Камчатська), Чечелівка — П 'ята (нині Нестерова), Чечелівка — Шоста (нині Алтайська), Чечелівка — Сьома (нині Гомельська). Перпендикулярно ним формуються вулиці Гасова (нині Леваневського) та Скрізна (нині Щепкіна)[9]. У 1897 році на плані міста вказано 7 вулиць Чечелівки та 8 кварталів[10].

Між Брянською колонією та селищем залишився шмат незабудованої землі, що отримав назву Брянська площа. В центрі площі було насаджено сквер названий «Брянською Тверезістю», оскільки ним опікувалось місцеве Товариство Тверезості. На південно — західному розі площі катеринославський купець Міна Копилов збудував нічліжку барачно — казармового типу для заводських чорноробів. Переважну більшість казарм складали вихідці з Білорусі, котрих називали «могилівці», що працювали на вивантаженні руди, вугля та флюсів.

«Важко уявити собі щось жахливіше від цього злидарського побуту. Бруд, важке повітря не давали життя.[11]»

Барак Копилова проіснував недовго і навесні 1893 року вигорів повністю, але його господар не зазнав великих збитків, оскільки попередньо застрахував його на солідну суму. Пiсля пожежi на тому мiсцi майже двадцять рокiв залишався пустир, що виходив у степ.

Згодом у селищi були зведені двоповерхові кам 'яні будинки, чиї домовласники здавали кути та кімнати робітникам та родинам, зокрема на Чечелівці — Другій[12]. Ці будинки називали «Доходними»[10].

Водночас на Чечелiвцi — Першiй на перших поверхах вiдкрились мануфактурнi та продовольчi магазини.

Решта робiтничого селища нiчим не вiдрiзнялась вiд тогочасних сiл:

« В центрi Катеринослава вже наприкiнцi 90 — х рокiв були вiдносно терпимi, хоча й булижнi, брукiвки, з'явилося електричне освiтлення. А тут, на Чечелiвцi, як у глухому селi, навiть не в кожному домi була навiть гасова лампа, палили дiдовi „каганцi“ . Та й вигляд, Чечелiвок був ближче до сiльського, нiж до мiського, — кривобокi хати з маленькими пiдслiпуватими вiконцями, у вузьких двориках — городи, пiд вiкнами — маленькi квiтники[13].»

Попри те що у 1890 роцi виникла заводська лiкарня (на Брянськiй колонiї) мешканцi Чечелiвки лiкувались у знахарiв.

"Вода з колодязiв. Тiльки недобра вона. Хворiли люди. Захворiє хтось ---- iшли до знахарки, бабцi — шептухи. Були такi на Чечелiвцi. Звичайно куди їм до «дохтора» Прохора, що жив у Нових Кайдаках та мав власну бiйню i «лiкував» вiд «лихоманки»[13].

Загалом життя у робiтничому селищi було доволi важким: злиднi, регулярнi епiдемiї iнфекцiйних хвороб (наприклад, дизентерiї[13]), пияцтво були буденним явищем.

«Кулачнi бої щонедiлi, п 'янi крики бiля шинкiв — таким був похмурий побут старої Чечелiвки.[14]»

На Чечелiвцi — Другiй у будинку № 70 у 1890 — х роках вiдкрилася крамничка «Товариства Споживачiв Брянського заводу», де торгували як продуктами харчування так i галантереєю. Вiдпуск товарiв за завищеними цiнами, продаж простроченої продукцiї викликали незадоволення населення i тому пiд час заворушень на Брянському заводi навеснi 1898 р. крамничку було розграбовано i спалено. На мiсцi двоповерхової будiвлi було збудоване одноповерхове.

Важке життя робiтничого населення виливалося у заколоти та захоплення марксистською iдеологiєю.

У травнi 1898 р. на Брянському заводi сталися великi заворушення. Причиною заколоту стало вбивство черкесом iз заводської охорони молодого робiтника Микити Кутiлiна, який намагався узяти на дрова вiдпалу вiд паркану дошку.

Роззлючений натовп робiтникiв розгромив сторожовi будки охорони, пiдпалив Заводську контору та крамничку Товариства Споживачiв Брянського заводу. На Брянськiй площi сталися сутички мiж робiтниками, вiйськами та полiцiєю.

Царськi властi заарештували 1500 осiб, з них 500 вислали за межi Катеринославської губернiї[14].

Протягом кiнця ХІХ — початку ХХ столiття в Катеринославi виникає комiтет Росiйської соцiал — демократичної робiтничої партiї, осередки якого формуються на Чечелiвцi, в Нижньоднiпровську та Катерининськiй залiзницi. У1899 р., пiд час страйку робiтникiв залiзничних майстерень, Катеринославський комiтет РСДРП розповсюдив прокламацiї до страйкуючих iз закликом наполягати на своїх вимогах[15].

У серпнi 1903 року, пiд час загального страйку, на Брянськiй площi вiдбувся бiй, в ходi якого загинули та були пораненi 29 осiб[4].

Пiсля кривавої недiлi у Санкт — Петербузі 3 сiчня 1905 року всi промисловi райони Російської iмперiї охопили страйки та демонстрацiї. 15 березня 1905 р. створено катеринославський комiтет Росiйської соцiал — демократичної партiї (бiльшовикiв). 1 травня 1905 р. в Катеринославi вiдбулась багатотисячна демонстрацiя у якiй взяли участь робiтники та службовцi пiдприємств та довколишнiх робiтничих селищ[15].

У червнi 1905 року з мiста Бiлосток прибули 2 анархiстських агiтатори, якi почали агiтацiю серед населення Чечелiвки, Амуру та Нижньоднiпровська. Вiдбувалися нiчнi збори у яких беруть участь 200 осiб, на них читали анархо — комунiстичнi реферати. Виникла «Група катеринославських робiтникiв анархiстiв — комунiстiв»[16].

Влітку 1905 року катеринославські більшовики стали створювати озброєні загони робітничої самооборони, що давали рішучу відсіч чорносотенцям, які намагалися влаштувати погроми в робітничих кварталах міста. На Чечелівці в організації таких дружин брав активну участь кранівник Брянського заводу Іван Меренков[17].

19 червня 1905 року на пустирi комiтет РСДРП скликав збори, де було вирiшено розпочати страйк в пiдтримку повстання на броненосцi «Потьомкiн». З 3 по 11 липня 1905 р. (старий стиль 20 — 28 червня) проходив страйк у якому брали участь 10 тисяч осiб[10].

4 липня 1905 року натовп робiтникiв намагався проникнути в район вокзалу з Брянської площi на мiтинг в пiдтримку повсталих на броненосцi «Потьомкiн, але був зупинений полiцiєю та козаками. Згодом мiтингарi були розiгнанi козаками, що висадилися бiля станцiї Горяїнове[4].

10 — 11 жовтня 1905 року у Катеринославі розпочався загальний політичний страйк залізничників, а також робітників фабрик та заводів міста[18].

11 жовтня у центрі міста сталися сутички між учасниками демонстрацій та донськими козаками. Це був справжній бій з застосуванням бомб та фугасів. В ході них загинуло 7 осіб і 18 було поранено (з яких 4 невдовзі померли)[19].

Серед загиблих був анархiст 17 — рiчний робiтник Іларiон Корякiн. На похоронi його та iнших жертв сутичок тисячi людей несли червонi прапори та чорнi знамена анархiстiв[16].

Після сутичок страйкарі стали зводити барикади довкола Чечелівки. Найбільша з них розташувалась на межі Чечелівки — Першої та Брянської площі. Друга барикада була споруджена на розі вулиць Гасової та Чечелівки — Першої з боку проспекту Пушкіна. Ще одна барикада розташувалась в глибині Чечелівки — Першої, а інші три — на сусідніх вулицях[19].

На розі Гасової та Чечелівки — Першої відбулись сутички між дружинниками та козаками, що намагались атакувати барикаду з боку проспекту Пушкіна. Дружинники відбили напад за допомогою вогнепальної зброї. Згодом барикади були атаковані двома групами солдатів, що вийшли з боку вулиці Трамвайної та проспекту Пушкіна. Під тиском переважаючих сил дружинники були змушені відступати до недобудованої будівлі „Наукового товариства“, звідки вони стали кидати бомби в нападників[18].

З початком Московського повстання в Катеринославі починається новий загальний політичний страйк. 7 грудня 1905 р. на Чечелівці — Першій відбувається засідання об 'єднаного комітету (куди входили як більшовики так і меншовики) РСДРП, виконкому Ради робітничих депутатів та інших організацій. Було створено Бойовий Страйковий комітет у складі Г. І. Петровського, І. Меренкова, І. Захаренка та інших[20]. З 8 грудня 1905 р. на Чечелівці та інших робітничих селищах, а також у Нових Кайдаках було встановлене революційне робітниче самоврядування відоме як Чечелівська республіка. Близько 18 днів з 10 по 28 грудня 1905 р. Чечелівка залишалась недоступною для царських властей[15].

Однак, після придушення Московського повстання наприкінці грудня Катеринославська Рада робітничих депутатів ухвалила припинити боротьбу щоб уникнути кровопролиття серед населення Чечелівки.

Після відходу робітничих загонів розпочались поголовні обшуки та арешти. Стали працювати військово — польові суди. До страти було засуджено 47 учасників революційних боїв, у тому числі й залізничники В. Щукін, В. Васільєв, І. Биковський, Л. Максимович — Григоренко та ін. Багатьох відправили в тюрму та на каторгу[20].

Соцiал — демократи, есери та анархо — комунiсти перейшли в пiдпiлля, заховавши зброю та бомби.

13 травня 1906 р. було арештовано членiв Групи катеринославських робiтникiв анархо — комунiстiв, що жили в мiстi. Однак, анархiстiв Амуру та Чечелiвки арешти обминули. Бiльшiсть арештованих змогли втекти в нiч на 1 липня 1906 р., за допомогою вартового охоронця, поляка Яна Затори. Решту вiдправили в заслання.

Наприкiнцi травня 1906 року в степу за Чечелiвкою поновилися масовi сходки соцiалiстiв та анархiстiв.

26 липня 1906 року на Чечелiвцi сталася сутичка мiж анархiстами та драгунами. 9 драгунiв було вбито, 4 поранено. З анархiстів було поранено Ф. Зубарова. Роззлюченi драгуни об'їхали Чечелiвку протягом пiвтори години, обстрiлявши випадково вибранi будинки, на щастя постраждалих при цьому не виявилось. На Чечелiвку було введено вiйська та проведено обшуки[16].

У 1904 році міські власті вирішили створити муніципальний трамвай. Протягом 1905—1907 років на Брянській площі було зведено трамвайне депо, а звідти по Чечелівці — Першій було прокладено трамвайну лінію „Брянський завод — Управа“.

У 1908 році сквер на Брянській площі передано катеринославському Союзу російських робітників. Відтоді він став називатися „Сокольники“[4]. У 1911 р. в ньому було зведено самодіяльний театр та естраду.

У 1906—1909 роках виникають вулицi Чечелівка — восьма (нині Леоніда Жебуньова) та Чечелiвка — дев' ята.

У 1909 р. на Брянськiй площi бiля депо мунiципального трамваю вiдкривається Чечелiвський базар. До 1915 року щорічний дохід місту від нього складав 20 тисяч карбованців. Однак на базарі доводилось тримати постійну охорону через постійні напади бандитів з Нових Кайдаків та Діївки. Найбільший наліт відбувся 23 жовтня 1914 року, в ньому брали участь 60 чоловік[4].

На початку 1910 -х років добудовано будинок Наукового товариства. У його приміщенні читались лекції на різноманітні загальноосвітні теми, а увечері займались робітничі курси[21].

У 1913 році в зв' язку з 300 — літтям дому Романових вулицю Чечелівка — перша було перейменовано на Миколаївський проспект.

Під час єврейських погромів 1912 та 1913 років на Чечелівці та у Нових Кайдаках було створено загони робітничої самооборони, що не допускали туди погромників. Про наближення чорносотенців сповіщали заводські гудки Брянки[22] .

У 1915 році на Миколаївському проспекті архітектором Олександром Красносельським було зведено будинок Прітцера (в стилі неокласицизм) з аптекою[10]. Нині перебуває в занедбаному стані.

У 1916 р. на південь від Брянської площі було спроектовано міське технічне училище під яке виділено 2 десятини землі. 300 тисяч карбованців було виділено дирекцією Товариства російських трубопрокатних заводів „Шодуар“ з умовою, що будівництво мало розпочатись вже навесні 1917 року, а діти службовців мали отримувати переваги при вступі. Втілити план в життя завадила революція[4].

Після Лютневої революції на Чечелівці 4 березня 1917 року в приміщенні Наукового товариства формується Катеринославська Рада робітничих та солдатських депутатів. Після скасування монархії Миколаївський проспект перейменовано на Першу Чечелівську вулицю.

Влітку 1917 року в „Сокольниках“ формуються загони червоної гвардії, що підпорядковуються Катеринославській Раді робітничих депутатів. 28 травня сформовано Катеринославський тимчасовий виконавчий комітет, а 4 червня — прийнято статут червоної гвардії. Під час боїв за Катеринослав у січні 1918 року між частинами УНР та військами РРФСР більшовики захопили Чечелівку 7 січня.

У 1920 р. під час боїв з військами Врангеля у „Сокольниках“ перед робітниками виступав Михайло Калінін.

За своїм соціальним та національним походженням більшість населення селища тяжіла до російського більшовизму, але серед них траплялись також і українські патріоти. Так, за спогадами позаштатного інструктора виконкому Червоногвардійської районної ради Зинаїди Іванівни Моренко, в одному з будинків на Леваневського

„ збиралися націоналісти. Ми, комсомльці, намагались відводити від них молодь.[23]“

Можливо мова йшла про відділення Катеринославської Просвіти або осередок Української комуністичної партії, що виступала за надання політичного та економічного суверенітету УСРР.

У 1923 році вулицю Першу Чечелівську було перейменовано на проспект Калініна, а Чечелівка — друга — на вулицю Бабушкіна.

• У 1925 році було прокладено трамвайну колію для маршруту № 2 (нині по ній ходять трамваї № 5; та № 14).

Протягом 1920—1950 років змінюється архітектурний вигляд Чечелівки: зносяться бараки та мазанки, а на їх місці зводяться триповерхові та п'ятиповерхові будинки[12].

У 1928 році на місці Брянської площі починають будувати Палац Ілліча роботи архітектора Олександра Красносельського. Чечелівський базар було перенесено на ріг вулиць Чечелівка — шоста та Орловська[4]. Заклад було відкрито у 1932 р.

У 1932 р. по вулицях Леваневського та Гомельській було прокладено трамвайну колію для маршруту № 8 (нині нею ходить трамвай № 15).

Під час Голодомору 1932—1933 років населення Чечелівки як робітники металургійного заводу отримувало продовольчі картки та пайки у їдальнях, що да підстави деяким нинішнім публіцистам стверджувати, ніби Голодомор не був геноцидом:

» Голод був, про це говорила моя бабуся, домогосподарка з чотирма дітьми, якій у той час було 32 роки. Мій дід був візником, жили вони на Чечелівці … в Дніпропетровську. Звичайна біднота, ніяких привілеїв. Для неї, людини простих ясних понять та образів, голодомор був зрозумілий як виморювання (знищення) голодом насильницьке та явне. «Ніхто нас голодом не морив, — говорила вона, — жили бідно, голодно, але дружньо, старші діти навчались в школі.[24]»

Однак вони воліють не згадувати, що на Чечелівці (та інших робітничих селищах) органами НКВС регулярно чинились обшуки помешкань та подвір'їв з метою виявлення хліба, який переховували в своїх родичів селяни Дніпропетровщини[25].

В роки Голодомору Фабричне кладовище було одним з місць, де ховали трупи підібрані на вулицях Червоночечелівського району. У післявоєнні роки кладовище було зруйноване, а на його місці — розбито парк ім. Калініна (нині парк Пам 'яті та Примирення).

У 1957 році трамвайну лінію було перенесено з проспекту Калініна на паралельну вулицю Бабушкіна. Того ж року на проспекті було відкрито тролейбусний маршрут № 4.

Протягом 1970—1980 — х років на вулицях Нестерова та Гомельська зводять дев'ятиповерхові та десятиповерхові будинки[12].

У 1995 році на межі масиву було відкрито станцію метро «Метробудівників».

У 2007 році на Орловській 1 — Б було відкрито головний корпус Дніпропетровського гуманітарного університету.