Шліхтер Євгенія Самійлівна
Євге́нія Самі́йлівна Шлі́хтер (* 7 (19) січня 1869, Кам'янець-Подільський — † 5 грудня 1943) — професійна революціонерка, українська культурно-освітня діячка. До шлюбу — Лувіщу́к. Дружина Олександра Григоровича Шліхтера. Старша сестра Ганни Самійлівни Карпової.
| Євгенія Самійлівна Шліхтер | |
|---|---|
| Ім'я при народженні | Шейна Шмулівна Лувіщук |
| Народилася |
7 (19) січня 1869 Кам'янець-Подільський |
| Померла | 5 грудня 1943 (74 роки) |
| Поховання | Новодівичий цвинтар |
| Громадянство | Російська імперія, СРСР |
| Місце проживання | Київ |
| Діяльність | революціонерка |
| Відома завдяки | професійна революціонерка |
| Партія | ВКП(б) |
| У шлюбі з | Олександр Шліхтер |
| Діти | Q15061033? |
Біографія
Євгенія Самійлівна (Шейна Шмулівна) Лувіщук народилася 7 січня (19 січня за новим стилем) 1869 року в Кам'янці-Подільському. У цьому губернському місті навчалася в Маріїнській жіночій гімназії [1].
У 1889—1891 роках навчалася в Швейцарії на медичному факультеті Бернського університету. Там разом із Олександром Шліхтером, який теж навчався в цьому університеті, була однією з організаторів соціал-демократичного гуртка.
На початку 1890-х проводила соціал-демократичну пропаганду в Україні. 1893 року Євгенію Шліхтер заарештували та після ув'язнення в Києві вислали в Полтаву, а звідти 1895 року заслали на 5 років до Сольвичегодська. Там вона разом із Миколою Федосєєвим, Олександром Шліхтером та іншими організувала соціал-демократичний гурток.
Від 1896 року відбувала заслання в Самарі. Там проводила нелегальну роботу. 1900 року брала участь у створенні в Самарі групи «іскрівців». 1902 року знову була заарештована.
Після ІІ з'їзду РСДРП (1903) — більшовичка.
У 1902—1905 роках — член Київського комітету РСДРП, один з організаторів київської більшовицької групи «Вперед».
У лютому 1905 року — член страйкового комітету Південно-Західної та Київсько-Полтавської залізниць (керував страйком Олександр Шліхтер).
У 1906—1908 роках працювала в редакціях більшовицьких газет «Пролетарій» і «Вперед». За дорученням Володимира Ілліча Леніна зберігала спеціальні засоби партії, здійснювала зв'язок із фінськими соціал-демократами.
1909 року переїхала в Сибір на місце заслання чоловіка. Вчителювала та продовжувала революційну роботу.
Учасниця Жовтневого збройного повстання 1917 року в Москві.
Від 1919 року перебувала на відповідальній роботі із соціально-правової охорони неповнолітніх: спочатку в Наркоматі освіти РРФСР, від 1924 року — в Наркоматі освіти УРСР.
Далі працювала в культурно-освітніх установах Києва: директор Музею революції УРСР, приблизно у 1938—1941 роках — директор Київської державної обласної бібліотеки імені ВКП(б) (нині — Національна парламентська бібліотека України).
Євгенія Самійлівна Шліхтер померла 5 грудня 1943 року, не доживши півтора місяця до свого 75-річчя. Похована в Москві на Новодівочому кладовищі [2]. Могила є об'єктом культурної спадщини федерального значення.
Примітки
- Папевська Станіслава. Маріїнська гімназія // Прапор Жовтня. — 1984. — 1 грудня. — С. 4.
- Об'єкти культурної спадщини[недоступне посилання з серпня 2019](рос.)
Література
- Українська радянська енциклопедія : [у 17 т.] / гол. ред. М. П. Бажан. — 1-ше вид. — К. : Голов. ред. УРЕ АН УРСР, 1964. — Т. 16 : Цементація — Ь. — 632 с. — С. 347.
- Український радянський енциклопедичний словник : [у 3 т.] / гол. ред. М. П. Бажан. — 1-ше вид. — К. : Голов. ред. УРЕ АН УРСР, 1968. — Т. 3 : Плюс — Ь. — 856 с. — С. 804.
- Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1985. — Т. 12 : Фітогормони — Ь. — 568, [4] с., [26] арк. іл. : іл., портр., карти + 1 арк с. — С. 421.
- Український радянський енциклопедичний словник : [у 3 т.] / гол. ред. Бабичев Ф. С. — 2-ге вид. — К. : Голов. ред. УРЕ АН УРСР, 1987. — Т. 3 : Портулак — Ь. — 736 с. — С. 680.
- Радянська енциклопедія історії України. — Т. 4. — С. 526.
- Александрова Наталья. Сильная духом (Е. С. Шлихтер) // Женщины русской революции: Сборник / Составители Любовь Жак, Анна Иткина. — Москва: Политиздат, 1968. — С. 537—545, 570.