Шліхтер Олександр Григорович
Шлі́хтер Олекса́ндр Григо́рович (20 серпня [1 вересня] 1868, Лубни — 2 грудня 1940, Київ) — професійний революціонер, більшовицький партійний і державний діяч, учений-економіст. Партійні псевдоніми — Ананьїн, Апрелєв, Євгеньєв, Никодим, Нестеров та інші. Доктор економічних наук (1935). Академік АН УРСР (1929) і АН Білоруської РСР (1934). Віце-президент АН УРСР (1931—1938). Член ЦК КП(б)У в травні 1924 — червні 1938 р. Кандидат у члени Організаційного бюро ЦК КП(б)У в травні 1924 — листопаді 1927 р. Кандидат у члени Політичного бюро ЦК КП(б)У в жовтні 1926 — липні 1937 р. Був членом ВЦВК, ЦВК СРСР, ВУЦВК. Чоловік Євгенії Самійлівни Шліхтер.
Олександр Григорович Шліхтер | |
---|---|
| |
Народився |
20 серпня (1 вересня) 1868 Лубни, Полтавська губернія, Російська імперія |
Помер |
2 грудня 1940 (72 роки) Київ, Українська РСР, СРСР |
Поховання | Байкове кладовище |
Країна | Російська імперія, СРСР |
Діяльність | економіст, політик |
Alma mater | Харківський університет |
Галузь | економіка |
Заклад | ХНУ імені В. Н. Каразіна |
Посада | Член Всеросійської ради |
Ступінь | доктор економічних наук |
Членство | НАН України, Центральний виконавчий комітет СРСР, Всеросійський центральний виконавчий комітет і Національна академія наук Білорусі |
У шлюбі з | Шліхтер Євгенія Самійлівна |
Діти | Q15061033? |
академік АН УРСР | |
Шліхтер Олександр Григорович у Вікісховищі |
Біографія
Народився 20 серпня (1 вересня) 1868 року в місті Лубнах Полтавської губернії (нині Полтавської області) в сім'ї дрібного ремісника-столяра — на той момент підданого королівства Вюртемберг, розташованого в південно-західній частині Німеччини. Дід Олександра 1818 року емігрував до Російської імперії, поселився в Полтавській губернії, одружився тут із козачкою Мелахненко. Так що Олександр на чверть був німцем, а на три чверті — українцем. 1882 року дід і батько прийняли російське підданство, Олександр зробив це дещо пізніше — під час навчання в Харківському університеті.
До вступу в університет хлопець навчався в класичній гімназії: перші шість років у Лубнах, у двох старших класах — у Прилуках. За два тижні до випускних іспитів Олександра та ще трьох його товаришів виключили з гімназії. Вони організували страйк гімназистів Прилуцької гімназії на знак співчуття загальностудентському страйковому рухові, що спалахнув наприкінці 1887 року після публічного ляпасу, даного в театрі студентом Московського університету Синявським ненависному інспектору студентів Бризгалову.
У 1889 році Олександр екстерном склав іспити в Лубенській гімназії та вступив на природничий відділ фізико-математичного факультету Харківського університету. Вже на початку другого курсу юнака виключили з університету (на першому курсі він проходив як свідок у справі заарештованого студента Київського університету Горба — товариша Шліхтера по Прилуцькій гімназії). Оскільки клопотання про дозвіл знову вступити до університету не увінчалося успіхом, Олександр у 1890 році поїхав навчатися за кордон — на медичному факультеті Бернського університету (Швейцарія).
У Берні у 1891 році виник студентський соціал-демократичний гурток, до якого входили Олександр Шліхтер, Євгенія Лувіщук (теж студентка медичного факультету, майбутня дружина Олександра), студент філософського факультету Лев Хінчук та інші.
Від 1892 року проводив соціал-демократичну роботу на Полтавщині. 1893 року за революційну діяльність ув'язнено до Лук'янівської тюрми та Косого капоніру.
Від 1895 року на засланні у місті Сольвичегодську Вологодській губернії. У 1896 році переведений до міста Самари.
У 1901—1902 роках член Тульського, у 1902—1904 роках — Київського, у 1907—1908 роках — Московського комітетів РСДРП.
У 1905 році — один із керівників революційної боротьби в Києві, організатор страйку службовців Південно-Західної залізниці, де працював статистиком. Після поразки революції 1905 року деякий час проживав у Швейцарії, потім переїхав до Виборга, вів революційну роботу в Петербурзі та Фінляндії. Наприкінці 1906 року як представник ЦК РСДРП переїхав до Москви, працював у Московському комітеті РСДРП.
1908 року заарештований в місті Ярославлі та 1909 року засланий на довічне поселення в село Ялонь Єнисейської губернії Східного Сибіру.
Після Лютневої революції 1917 року — член виконкому Красноярської ради та Середньосибірського обласного бюро РСДРП. Делегат 6-го з'їзду РСДРП(б) в Петрограді. З червня 1917 року — член Московського комитету РСДРП(б), голова Басманної районної думи Москви, член Московської міської думи, голова загальномосковського бюро районних дум. У жовтневі дні 1917 року — комісар Московского військово-революційного комітету з продовольства в Москві та губернії.
У 1917—1918 роках — народний комісар земельних справ, народний комісар продовольчих справ РРФСР. З 1918 року — надзвичайний продовольчий комісар РНК РРФСР у Сибіру, Вятській, Пермській та Уфимській губерніях.
Член Тимчасового Робітничо-Селянського Уряду України. У 1919 році — народний комісар продовольчих справ УРСР.
У 1920—1921 роках — голова Тамбовського губернського виконавчого комітету; під час його головування спалахуло Тамбовське повстання. Шліхтер виступив на чолі карального загону проти повстанців, зазнав поразки і втік до Тамбова.
1921—1927 — на дипломатичній роботі в Австрії (1922—1923), уповноважений Наркомату закордонних справ СРСР при Раднаркомі УРСР (1923—1927). Одночасно 1924—1927 — ректор Комуністичного університету імені Артема в Харкові.
У 1927 — грудні 1929 року — народний комісар земельних справ Української СРР. Одночасно у 1928—1929 роках — головний редактор журналу «Вісник сільськогосподарської науки та дослідної справи».
29 червня 1929 року обрано дійсним членом Всеукраїнської академії наук, у 1929—1930 роках — голова її соціально-економічного відділення, в 1931—1938 роках — віцепрезидент Академії наук Української РСР.
1930 року очолив Інститут соціалістичної перебудови сільського господарства, від 1934 — Раду з вивчення продуктивних сил УРСР. Голова Комітету «Великого Дніпра» (1932).
У 1930—1933 роках — директор Українського інституту марксизму-ленінізму, а після його реорганізації — президент Всеукраїнської асоціації марксистсько-ленінських інститутів.
Сім'я
Дружина — революціонерка, українська культурно-освітня діячка Шейна Шмулівна Лувіщук. Син — Борис. Онук — відомий російський географ.
Підсумок життя
Олександр Григорович Шліхтер помер 2 грудня 1940 року в Києві на 73-му році життя. Офіційний некролог у «Вістях АН УРСР» (№ 10 за 1940 рік) підписали академіки АН УРСР Олександр Богомолець, Олександр Палладін, Андрій Сапєгін, Борис Чернишов, Олександр Леонтович, Михайло Калинович, Микола Гришко.
Володимир Вернадський, занотувавши в щоденнику, що 2 грудня 1940 року помер академік Української академії наук Олександр Шліхтер, зауважив, що дуже мало знав його, особисто познайомився 1939 року на вече́рі в Євгена Бурксера в Києві, а потім уже зовсім хворим, помираючим бачив («здається, 1940 року») у підмосковному санаторії Академії наук «Узкое». А далі Вернадський дав коротеньку характеристику Шліхтеру: «Він зіграв дуже помітну роль в історії Української академії наук, підтримав Богомольця. Це був старий ідейний більшовик, освічений» [1].
Помер у Києві 2 грудня 1940 року. Похований на Байковому кладовищі (ділянка № 9).
Шліхтер і Голодомор
За сучасними оцінками, академік Шліхтер був видатною, але неоднозначною постаттю в українській науці й політиці. Ще в 1930-ті роки вказувалося на необґрунтованість його наукових концепцій аграрної політики щодо колективізації та розкуркулення, які серед іншого стали чинниками руйнації українського села та голодомору 1933 року.
Вшанування пам'яті
У Києві було встановлено дві меморіальні дошки Олександрові Шліхтеру:
- 12 грудня 1959 року відкрито мармурову меморіальну дошку (архітектор І. Л. Шмульсон) на будинку № 5 на вулиці Рєпіна (тепер Терещенківська вулиця), де в 1936—1940 роках мешкав Олександр Григорович (тоді це була вулиця Чудновського);
- 1962 року відкрито мармурову меморіальну дошку (архітектор П. Є. Захарченко) на будинку Управління Південно-Західної залізниці (вулиця Миколи Лисенка, 6), де Шліхтер працював у 1902–1906 роках.
На честь Шліхтера до 2015 року було названо вулицю (нині — Вифлеємська вулиця) у Дніпровському районі Києва (Соцмістечко)[2].
1967 року в Лубнах у сквері біля середньої школи № 1 (колишня гімназія, в якій навчався Шліхтер) на вулиці Леніна (нині — Ярослава Мудрого) було встановлено пам'ятник Шліхтеру. Це був гранітний бюст заввишки 1,7 м, розміщений на високому прямокутному постаменті (1,75х0,74х0,55 м) та стилобаті з червоного бутобетону. На передній площині пам'ятника було вирізьблено напис «Шліхтер Олександр Григорович 1868—1940». Автори — скульптор С. М. Рихва, архітектори С. М. Консулов, В. І. Семенюта.
1988 року було випущено серію з восьми сірникових етикеток, присвячену 1000-річчю міста Лубни. На одній з етикеток було зображено пам'ятник Шліхтеру [3].
До наших днів пам'ятник не зберігся. У 1993 році його розбили активісти українського національного руху. Незабаром погруддя відновили, проте у 1997 році воно знову зникло — тепер уже назавжди. Дев'ять років перед школою стояв порожній постамент, аж поки у 2006 році її керівництво не звернулося до міської влади з проханням прибрати залишки пам'ятника. Тепер на його місці розбито квіткову клумбу.
Твори
Шліхтер — автор економічних, історичних і публіцистичних праць. Зокрема, він обґрунтовував економічну доцільність АІКів.
- Вибрані твори (Київ, 1959).
- «Ілліч, яким я його знав» (Москва, 1970) — російською мовою.
Примітки
- Володимир Вернадський. Щоденники. 1940 рік[недоступне посилання з серпня 2019](рос.)
- Київ: Енциклопедичний довідник / за редакцією А. В. Кудрицького. — К. : Головна редакція Української Радянської Енциклопедії, 1981. — 736 с., іл.
- Каталог сірникових етикеток СРСР[недоступне посилання з серпня 2019](рос.)
Посилання
- Шліхтер Олександер // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1967. — Т. 8, кн. XVI : Літери Уш — Я. — С. 2088. — 1000 екз.
- Сайт Ради з вивчення продуктивних сил України НАН України
- Академік НАН України Шліхтер Олександр Григорович
- Біографія.ру. Шліхтер Олександр Григорович(рос.)
- Національна академія наук Білорусі. Академік Шліхтер Олександр Григорович(рос.)
- Хронос. Шліхтер Олександр Григорович(рос.)
- Шліхтеру О. Г. меморіальні дошки(рос.)
- Єрмак Олександр. Перший нарком земельних справ // Інтернет-видання «Трудова Полтавщина». — 2008. — 5 вересня.
- Голос Олександра Шліхтера. Промова, присвячена соціалістичному будівництву на селі(рос.)
- Довідник з історії КПРС і СРСР. Шліхтер Олександр Григорович(рос.)
- Шліхтер(рос.)
Джерела
- Марочко В. Шліхтер Олександр Григорович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — С. 644. — 784 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1359-9.
- Жуковський А. Шліхтер Олександер // Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж—Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. Словникова частина. — Т. 10.
- Шлихтер Б. А. Шлихтер Александр Григорьевич // Большая Советская Энциклопедия. — 3-е издание. — Т. 29. — М., 1978. — С. 437—438.
- Українська радянська енциклопедія : [у 17 т.] / гол. ред. М. П. Бажан. — 1-ше вид. — К. : Голов. ред. УРЕ АН УРСР, 1964. — Т. 16 : Цементація — Ь. — 632 с. — С. 347—348.
- Горовський Ф. Я. Шліхтер Олександр Григорович // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1985. — Т. 12 : Фітогормони — Ь. — 568, [4] с., [26] арк. іл. : іл., портр., карти + 1 арк с.. — С. 421.
- Шлихтер Александр Григорьевич // Гражданская война и военная интервенция в СССР: Энциклопедия. — Москва: Советская Энциклопедия, 1983. — С. 665—666.
- Шліхтеру О. Г. меморіальні дошки // Київ: Енциклопедичний довідник. — К., 1981. — С. 701.
- Ровнер О. С., Королик Р. Я. Олександр Григорович Шліхтер: Бібліографічний покажчик. — К., 1958.
- Румянцев А. М., Орешкин В. В. Выдающийся революционер и ученый экономист // Шлихтер А. Г. Аграрный вопрос и продовольственная политика в первые годы Советской власти. — М., 1975.
- Лубенський Петро, Ванцак Борис. Олександр Григорович Шліхтер. — К., 1973.
- Лубенский Пётр, Ванцак Борис. Главная удача жизни: Повесть об Александре Шлихтере. — Москва: Политиздат, 1980. — 367 с. — (Пламенные революционеры).