Штюрмер Борис Володимирович

Народився 27 липня 1848 в сім'ї ротмістра у відставці Володимира Вільгельмовича Штюрмера і його дружини Ерміонії Миколаївни Паніної в с. Байково Бежецького повіту Тверської губернії.

Був одружений з Єлизаветою Василівною Струковою. Сини: Георгій (нар. 14 лютого 1880) — віце-губернатор Курської губернії у 1916 - 1917 роках; Володимир (нар. 25 червня 1883) — у 1916-1917 роках радник Якутського обласного управління.

У 1872 закінчив юридичний факультет Санкт-Петербурзького університету зі ступенем кандидата права. Служив в канцелярії Першого департаменту Урядового Сенату, а потім в Міністерстві юстиції.

У 1879-1892 завідував церемоніальною частиною Міністерства Імператорського Двору. Під час підготовки до коронації імператора Олександра III у 1883 році — діловод Церемоніального відділу Коронаційної комісії.

Володів маєтком Байкове (650 десятин) в Бежецькому повіті Тверської губернії, Штюрмер обирався гласним Бежецкого повітового земського зібрання, а 1890 року він був гласним Тверського губернського земського зібрання. Був головою Тверській губернської земської управи. На цій посаді прославився вмінням досягати компромісу, домігшись примирення між ліберальними членами земства і консервативним губернатором Ахльостишевим.

У 1894 призначений Новгородським, а у 1896 — Ярославським губернатором. Проявив себе як безперечно талановитий адміністратор.

Цікавився історією та археологією. У 1900 і 1903 обирався головою 1-го і 2-го обласних археологічних з'їздів в Ярославлі та Твері.

З квітня 1901 — член Імператорського Православного Палестинського товариства.

З 1902 — директор Департаменту загальних справ Міністерства внутрішніх справ. У 1903 провів ревізію Тверського земства.

З 1904 — член Державної Ради по департаменту законів; призначений до Державної Ради імператором Миколою II, хоча у нього не було необхідного для такого високого призначення формального службового цензу перебування на посаді міністра або звання сенатора, що представляло собою вкрай рідкісний випадок.

Організував гурток, в якому збиралися деякі з його колег по Державній Раді, сенаторів і чиновників, які перебували на службі переважно в МВС — всього до 30-40 осіб. Засновані ним збори перемістилися, через тісноту його квартири, спочатку до графа С. Толю, а потім до графа Бобринського. Зборівці стали предтечею Вітчизняного союзу, елітарної політичної організації, що діяла в 1905-1906. Згодом, в 1906, на основі Вітчизняного союзу виникли Права група реформованої Державної Ради і Постійна рада Об'єднаного дворянства. Популярність гуртка Штюрмера особливо збільшилася після смерті Богдановича, господаря ще більш старого і авторитеного політичного салону правого напрямку. Гурток Штюрмера представляв собою дуже добре організований політичний клуб, із заздалегідь оголошеними темами щотижневих засідань, підготовленими виступами доповідачів, наступним обговоренням і прийняттям підсумкових резолюцій.

Б. В. Штюрмер

Штюрмер був особисто і політично близько знайомий з відомим правим публіцистом І. Я. Гурляндом, який протягом багатьох років був другом сім'ї, найближчим неофіційним радником і помічником, автором записок і промов.

У 1902-1917 жив у Санкт-Петербурзі за адресою Велика Конюшенна вулиця, 1.

У 1913 під час святкування 300-річчя дому Романових супроводжував імператора Миколу II і його родину під час відвідування ними Твері.

20 січня 1916 призначений головою Ради міністрів, з 3 березня по 7 липня того ж року — одночасно міністром внутрішніх справ, а з 7 липня — міністром закордонних справ. Боровся проти революційного руху та думської опозиції.

10 листопада 1916 відправлений у відставку. Великий князь Георгій Михайлович писав імператорові 24 листопада 1916:

"Прямо кажуть, що, якщо всередині Росії справи йтимуть так, як тепер, то нам ніколи не вдасться закінчити війну переможно, а якщо це дійсно не вдасться, то тоді кінець всьому. Ненависть до Штюрмер надзвичайна. Тоді я намагався з'ясувати, а які ж заходи могли б вилікувати цей стан? На це можу відповісти, що загальний голос – прибрати Штюрмера... ".

28 лютого 1917, у ході лютневої революції, заарештований; потім ув'язнений у Петропавловську фортецю. За спогадами слідчого Романова:

"…Коли ми вирішили наполягти на звільненні Б.В. Штюрмера, то Керенський, почувши про це, прибіг до Комісії і запевняв, що звільнення складе негативно-важке враження на «широкі демократичні маси» і «може підірвати уряд» "

.

Залишався в ув'язненні. Був переведений в лікарню в'язниці «Хрести», де і помер.

"…У ці дні смертельно захворів Б. В. Штюрмер. Стан його (уремія) було таке, що будь-якій людині його приреченість була очевидна. Однак навіть в цьому випадку два дні пішло на переговори і домовленості, перш ніж Б. В. Штюрмера вдалося відвезти в лікарню, де потім він і помер"