Шіруко

Шіруко (яп. 汁粉, суп + борошно) (або сіруко[1]), також із шанобливим префіксом ошіруко (яп. お汁粉) — японська назва традиційного супу з квасолі адзукі. Під іншими назвами поширений по всій Південно-Східній Азії.

Шіруко
Чашка шіруко з мочі
Походження

В Японії
Шіруко з мочі з коричневого рису

Шіруко (яп. 汁粉), або Ошіруко (яп. お汁粉) (із шанобливим префіксом), — традиційна страва японської кухні[2]. являє собою солодку кашу з варених товчених бобів адзукі, в яку додають рисів'яники-мочі[2][3]. Існує декілька видів шіруко, наприклад, з каштанами або пиріжками з рисової клейковини.

Дзендзай островів Яема

Існує два типи шіруко: з пасти адзукі або з суміші нетовчених і товчених бобів[3]. Схожа страва, дзендзай (яп. 善哉 дзендзай), його готують при більш високій температурі з меншою кількістю води. В західній Японії словом «дзендзай» називають шіруко з цілими бобами, на відміну від такого з пастою[3]. В Окінаві дзендзай сервірують з мочі на крижаній стружці. Суп часто роблять з додатками, наприклад, з згущеним молоком.

Розплавлені м'які мочі і солодка каша з адзукі популярні серед японців, особливо зимою[3]. Шіруко часто подають з іншою стравою соленого або кислого смаку, наприклад, умебоші або шіокомбу, соленою комбу. Друга страва повинна допомогти освіжити смакові відчуття від страви.

В деяких регіонах, включаючи Кагаву шіруко використовують для приготування новорічного супу дзоні.

У Китаї

Аналогічна страва — суп із червоної квасолі «хундоутан» (кит. 紅豆汤, пін. hóngdòutāng) популярний у Китаї та вважається різновидом «таншуй» (кит. 糖水, пін. tángshuǐ, буквально «цукрова вода») або «тяньтан» (кит. 甜湯, пін. tiántāng, «солодкий суп», кантонський діалект — timtong). Зазвичай він менш калорійний, ніж японський вид. Літом його подають холодним, а зимою — гарячим. Із залишків роблять своєрідні льодяники на паличці.

Хундоутан (іноді хундоуша) — страва кантонської кухні, її подають в кантонських ресторанах після завершення основної трапези. Цей суп найчастіше низькокалорійний, але в дорогих ресторанах у нього додають саго (кит. 西米, пін. xīmǐ, сімі). Суп підсолоджують льодяниковим цукром або рафінадом.

В Кореї
Пхатчук, який продають на вулиці в Пусані, Південна Корея

В корейській кухні аналогічний суп називається пхатчук (팥죽), і є сезонною стравою: її зазвичай їдять зимою. В Тончі, корейське свято зимового сонцестояння, їдять «тончі пхатчук» з сеальсім(새알심), буквально «пташині яйця», кульки рисової клейковини, названі так через схожість з яйцями дрібних птахів — перепілок. Кількість сеальсім зазвичай рівна віку того, хто їсть пхатчук[4].

В Кореї вважається, що пхатчук може проганяти злих духів[5]. Згідно з корейськими віруваннями, червоний колір — колір позитивної енергії, і він перемагає негативну енергію. Приготування і вживання пхатчука — ритуал для попередження навдач і епідемій, які викликають злі духи[6]. Перед тим як приступити до трапези, корейці підносили частину хатній святині, окроплювали ним кухню, комору, ворота[7]. Ця традиція проникла в китайські міфи: згідно «Хюнчосесігі», в деякого Конгона був поганий син, який після смерті перетворився в бога епідемій. Через його злу вдачу загинуло багато людей. Але люди згадали, що син Конгона за життя ненавидів пхатчук, і почали розбризкувати його в своїх домівках. Епідемія припинилась. З тих пір всі злі духи ненавидять пхатчук.

Поїдання пхатчука також є ритуальним проханням гарного урожаю[8]. Древня Корея була аграрною країною, яка сильно залежала від величини урожаю. Відпочиваючи і вживаючи ситну їжу, корейці готувались до весняної сівби.

Пхатчук — приклад раннього застосування консервації їжі[9]. Зазвичай корейська трапеза складається з рису і закусок. Але зимою, коли в корейських сім'ях запаси вже підходили до завершення, пхатчук ставав єдиною стравою. Його можна зробити з води, адзукі і невеликої кількості рису, він поживний і не потребує додаткових закусок. Таким чином, приготування пхатчука зимою допомагало зберегти рис, що залишився.

У В'єтнамі

У в'єтнамській кухні є схожа страва, те дау до, до неї додається кокосове молоко.

В Австралії

В кантонських ресторанах в великих містах шіруко подають як десерт, з фруктами, пудингом і випічкою.

Див. також

Примітки
  1. Див. Кирилізація японської мови
  2. shiruko Japanese. Uwajimaya. Архів оригіналу за 21 листопада 2007. Процитовано 13 листопада 2007.
  3. Otani, Hiromi (5 березня 2004). Shiruko: Sweet Bean Soup to Warm You Up in Cold Weather. Nipponia on Web Japan. Архів оригіналу за 29 липня 2012. Процитовано 13 листопада 2007.
  4. Hong, p. 555
  5. Kim, p. 208
  6. Jang, p. 301
  7. Jeong, p. 278
  8. Jang, p. 303
  9. Kang, p. 122

Література
  • Kim jong-dae. 12 months seasonal customs. Seoul: Sanha, 1996.
  • Jang joo-geun. Seasonal customs in Korea. Seoul: Hyunseul, 1984.
  • Jeong sung-mo. Seasonal customs in Korea. Seoul: Hakgojae, 2001.
  • Korean national fork museum. Chosun seasonal custom. Seoul: Minsokwon, 2003.
  • 홍석모 (Хон Сокмо). 동국세시기 (Записи о временах года Восточного государства) = 東國歲時記. — 서울 (Сеул) : 풀빛, 2009. — 295 p. — ISBN 9788974744342.<
  • Kang moo-hak. Seasonal customs in Korea. Seoul: Zipmoondang, 1987.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.