Югуртинська війна

На чолі римського війська до Африки відправився Луций Кальпурній Бестія разом з Марком Емілієм Скавром. Захопивши декілька міст, вони уклали мирний договір з Югуртою на умовах виплати великої контрибуції.

Проте така ситуація зовсім не влаштувала народ і членів сенату, що не відносились до знаті. Тож у 110 році до н. е. війна відновлюється і на чолі армії стає Спурій Постумій Альбін, який намагається викликати на бій постійного тікаючого та тягнучого хід війни Югурту. Поїхавши до Риму на виборчі коміції, Спурій залишає головнокомандувачем свого брата Авла Постумія Альбіна, чий табір вночі було захоплено нумідійським військом. Римляни мусили капітулювати. У 109 році до н. е. Югурта укладає з переможеними новий мирний договір, проте вже на його умовах, які були надзвичайно принизливими для римської армії. Військо мало пройти «під ярмом»[2] та звільнити територію Нумідії протягом 10 днів.

Приниження римської армії викликало дике обурення плебсу проти знаті, тож сенату довелося постановити продовження війни.

«Когда об этом узна­ли в Риме, граж­дан охва­ти­ли страх и скорбь; одни печа­ли­лись о сла­ве Рим­ской дер­жа­вы, дру­гие, незна­ко­мые с воен­ным делом, боя­лись за свою сво­бо­ду; Авлом воз­му­ща­лись все, а боль­ше все­го те, кто уже не раз про­сла­вил­ся на войне, за то, что он, будучи при ору­жии, искал спа­се­ния в позо­ре, а не в бою»[1]

Альбін був відсторонений від управління військом і вже у 109 році до н. е. на його чолі став Квінт Цецилій Метелл, який мав славу досвідченого полководця, сміливої та головне, непідкупної людини. Набравши нову армію, Метелл, разом із собою до Африки в ролі помічника бере Гая Марія — бійця, що піднявся з простого люду і був активним противником римської знаті. Гаю Марію вдалося відновити боєздатність покинутих Альбіном римських легіонів і вже навесні 109 року до н. е. вони знов рушили до Нумідії. Вівши вдалу військову кампанію, Метелл і Гай Марій захопили стратегічно важливе м. Вагу, потім нанесли нумідійцям нищівної поразки на річці Мутул, розбили їх біля м. Зама та загнали Югурту до м. Тала.

У 107 році до н. е. сенат продовжив повноваження Метелла ще на один рік, але це рішення було оскаржено популярами, які за підтримкою вершників виставили кандидатом у консули Гая Марія. Здобувши своїми палкими промовами прихильність серед плебеїв, він вимагає передачу командування Югуртинською війною з рук Метелла до своїх.

Цар Мавританії — Бокх I

Тим часом Метелл захоплює фортецю, де переховувався Югурта, тож останній разом із синами, рятуючись втечею, перетнув кордони Мавританії, де згодом звернувся за підтримкою до тамтешнього царя і свого тестя — Бокха. Римський головнокомандувач вів перемовини з мавританським царем, намагаючись схилити його на свій бік, коли дізнався про своє зміщення з посади. Ображений таким рішенням сенату і народу, Метелл вирішив покинути Нумідію ще до прибуття нового консула — Гая Марія.

Збираючись до Африки, Гай Марій, за допомогою сенатських коштів, збирає численне військо, а по прибутті до Нумідії об'єднує нову армію зі старими легіонами. Просуваючись на південний захід країни, Гай Марій захопив дві фортеці та спалив велике м. Капсу, тим самим здобувши собі ще більшу славу

«Все поступ­ки его, даже не очень осмот­ри­тель­ные, при­пи­сы­ва­лись его доб­ле­сти. Сол­да­ты, к кото­рым он отно­сил­ся не слиш­ком стро­го и кото­рые раз­бо­га­те­ли, пре­воз­но­си­ли его до небес, нумидий­цы боя­лись его боль­ше, чем боят­ся про­сто­го смерт­но­го, нако­нец, все, и союз­ни­ки и вра­ги, вери­ли, что либо он наде­лен боже­ст­вен­ным умом, либо все его дей­ст­вия выра­жа­ют волю богов»[1]

Проте у 106 році до н. е., Гай Марій ледь не зазнав поразки від об'єднаного війська Югурти та Бокха. Його війську вдалося врятуватися лише завдяки тогочасному квестору — Луцію Корнелію Суллі, який був знатним та хоробрим офіцером та якраз прибув до Африки на допомогу головнокомандувачу.

Розбивши нумідійців ще раз під Циртою, до Гая Марія були надіслані мавританські посли, які принесли згоду царя Бокха на видачу Югурти римлянам, за великі поступки зі сторони Марія. Зокрема за підписання миру з Римом та частину нумідійських земель. У 105 році до н. е. , Сулла, що був представником Риму, прибув до назначеного Бокхом місця, де йому був переданий, схоплений разом із синами, Югурта. Згодом Сулла доставив полоненого нумідійця Гаю Марію.

1 січня 104 року до н. е. Гай Марій з тріумфом з'являється у Римі. Югурта був ув'язнений до підземної камери Мамертинської в'язниці, де того ж дня був задушений як ворог римського народу.

Гай Марій

Першочергово Гай Марій приступив до реформи збройних сил (106—105 рр. до н. е.). Марій скасував попередній принцип комплектування легіонів, коли в армії могли служити лише громадяни, які мали земельну власність. Надалі вона повинна була комплектуватися лише на добровільних засадах, незалежно від майнового цензу, тобто вперше до армії могли потрапити всі охочі — пролетарі, котрих було в державі дуже багато. Брали до уваги лише громадянство і придатність до військової служби. Оскільки воїни і офіцери одержували певну платню, озброєння, обмундирування і харчування, вони не були обтяжені турботою про своє господарство або сім'ї. Строк служби становив 16 років. Після цього воїни могли йти у відставку і наділялись землею. Так формувалося постійне професійне та добре навчене військо.

Також було дещо змінено структуру війська. Основною бойовою одиницею залишався легіон, який поділявся на десять когорт. Когорта складалася з трьох маніпулів, маніпул — з двох центурій. У когорті було 500 або 600 осіб, отже, в легіоні — 5-6 тис. У кожній когорті були свої маніпули гастатів, принципів і тріаріїв. І озброєння, і місце в строю визначалися командирами, а не за майновим цензом. Кожний легіон мав свого срібного орла, номер і назву. В армії була встановлена жорстка дисципліна, солдати мусили постійно навчатися, працювати в таборі, прокладати дороги та споруджувати укріплення.

Окрім створення постійної професійної римської армії, реформа мала і значні політичні наслідки. Якщо раніше воїни прагнули якнайшвидше повернутись з військових походів додому, до господарства, сім'ї, то маріанські воїни перетворились у солдат-професіоналів, інтереси котрих були цілком пов'язані з армією. Вони прагнули нових походів, воєн, які обіцяли їм здобич і збагачення. Змінились і відносини між полководцем та військом, яке самовіддано служило обдарованим, хоробрим командирам у переможних битвах.

Перехід до системи добровільної професійної армії немало сприяв виникненню громадянських воєн наступного періоду, наклав певний відбиток на весь хід внутрішньої боротьби періоду республіки. З реформованою армією Марій 102 до н.е. розбив тевтонів, а в 101 до н.е. у грандіозній битві коло Варцелл у Північній Італії — майже повністю знищив близько 70-тисячну армію кімврів. Марій досяг у державі великої влади і популярності. Всупереч тодішнім законам упродовж восьми років його 6 разів обирали консулом. Це був один з перших кроків до встановлення довготривалої військової диктатури. Військова реформа Марія сприяла перетворенню армії в серйозну політичну силу.