Юдін Павло Федорович

Павло Федорович Юдін (7 вересня 1899(18990907), село Апраксіно Сергацького повіту Нижньогородської губернії, тепер Нижньогородської області, Російська Федерація 10 квітня 1968, місто Москва) радянський філософ, дипломат, громадський діяч, директор Інституту червоної професури, директор Інституту філософії АН СРСР надзвичайний і повноважний посол СРСР у Китайській Народній Республіці. Член ЦК КПРС у 1952—1961 роках. Кандидат у члени Президії ЦК КПРС з 16 жовтня 1952 по 5 березня 1953 року. Депутат Верховної Ради СРСР 3—4-го скликань. Доктор філософських наук (1936), професор (1935). Член-кореспондент Академії наук СРСР по відділенню суспільних наук (з 28.01.1939). Академік Академії наук СРСР по відділенню економічних, філософських і правових наук (філософія) (з 23.10.1953).

Юдін Павло Федорович
Народився 26 серпня (7 вересня) 1899
село Апраксіно Сергацького повіту Нижньогородської губернії, тепер Нижньогородської області, Російська Федерація
Помер 10 квітня 1968(1968-04-10) (68 років)
Москва, СРСР
Поховання Новодівичий цвинтар
Громадянство  Росія,  СРСР
Національність росіянин
Діяльність філософ, політик
Галузь філософія
Відомий завдяки філософія
Alma mater Інститут червоної професури
Науковий ступінь доктор філософських наук
Знання мов російська
Заклад Московський державний університет імені М. В. Ломоносова
Учасник німецько-радянська війна
Членство Спілка письменників СРСР і Академія наук СРСР
Посада депутат Верховної ради СРСР
Партія КПРС
Нагороди

Життєпис

Народився в родині робітника золотих копалень і селянки. З листопада 1910 по травень 1912 року наймитував у заможного селянина Кірсанова. У 1912 році закінчив сільську школу села Апраксіно. З червня 1912 по жовтень 1914 року працював у господарстві матері в селі Апраксіно.

У листопаді 1914 — липні 1917 року — учень токаря, токар по металу механічного заводу Нижньогородського біржового товариства. У липні 1917 — квітні 1919 року — токар паровозних майстерень Московсько-Нижньогородської залізниці в Нижньому Новгороді.

У 1917 році вступив до Комуністичної спілки молоді.

Член РКП(б) з жовтня 1918 року.

У квітні 1919 року пішов добровольцем до Червоної армії. У травні — грудні 1919 року — політичний керівник 1-го Приволзького стрілецького полку РСЧА Приволзького військового округу. У січні — грудні 1920 року — комісара полку, в січні — листопаді 1921 року — начальник організаційної частини 57-ї стрілецької дивізії Червоної армії. Брав участь у боях проти Колчака на Східному фронті.

У грудні 1921 — травні 1924 року — студент філософського факультету Петроградського комуністичного університету імені Зінов'єва (імені Сталіна).

У червні — грудні 1924 року — заступник завідувача агітаційно-пропагандистського відділу Новгородського губернського комітету ВКП(б).

У січні — листопаді 1925 року — редактор Новгородської губернської газети «Звезда».

У грудні 1925 — липні 1927 року — завідувач агітаційно-пропагандистського відділу Новгородського губернського комітету ВКП(б).

У серпні 1927 — серпні 1931 року — слухач філософського відділення Інституту червоної професури в Москві.

У вересні 1931 — лютому 1932 року — завідувач філософського відділення Інституту Маркса-Енгельса-Леніна при ЦК ВКП(б).

У березні 1932—1938 роках — директор Інституту червоної професури, де також викладав філософію.

У 1933—1937 роках — головний редактор журналу «Літературний критик». У 1933—1934 роках брав активну участь у створенні Спілки радянських письменників, підготовці її статуту, з серпня 1933 по серпень 1934 року був відповідальним секретарем організаційного комітету Спілки письменників СРСР.

Одночасно у вересні 1934 — травні 1935 року — заступник завідувача відділу культури і пропаганди ленінізму ЦК ВКП(б). У червні 1935 — листопаді 1937 року — заступник завідувача відділу преси та видавництв ЦК ВКП(б).

У березні 1938 — жовтні 1946 роках — директор Об'єднання державних видавництв РРФСР.

Одночасно у 1938 — 1 травня 1944 року — директор Інституту філософії Академії наук СРСР.

Був членом редакційної колегії журналів «Под знаменем марксизма» (до 1944) «Большевик». З 1946 року був членом секції історико-філологічних і філософських наук Комітету із Сталінських премій при Раді міністрів СРСР. У 1949 році брав участь в нараді Інформаційного бюро комуністичних і робітничих партій в Угорщині.

Одночасно у 1943—1948 роках — завідувач загальноуніверситетської кафедри марксизму-ленінізму Московського державного університету імені Ломоносова.

У 1946—1953 роках — головний редактор журналу «Советская книга».

У жовтні 1947 — квітні 1953 року — головний редактор, шеф-редактор газети «За прочный мир, за народную демократию».

У 1951—1960 роках входив до складу головної редакції «Великої радянської енциклопедії».

18 жовтня 1952 — 21 березня 1953 року — член Постійної комісії з ідеологічних питань при Президії ЦК КПРС.

У квітні — грудні 1953 року — політичний радник при Радянській контрольній комісії в Німеччині, заступник Верховного комісара СРСР у Німеччині.

3 грудня 1953 — 15 жовтня 1959 року — надзвичайний і повноважний посол СРСР у Китайській Народній Республіці.

З 1960 року знову працював в Інституті філософії АН СРСР: старший науковий співробітник, завідувач сектора загальних проблем історії та теорії культури, брав участь в підготовці чотиритомного видання «Людство і культура». Член Президії АН СРСР у 1961—1963 роках, член бюро Відділення філософії та права АН СРСР з 1963 року. Керівник проекту з написання «Історії світової культури». У 1963—1968 роках брав участь у роботі Редакційно-видавничої ради АН СРСР з підготовки видань серій «Науково-популярна література» і «Класики світової філософії». У 1964—1965 роках працював професором кафедри марксистсько-ленінської філософії Московського державного педагогічного інституту.

Помер 10 квітня 1968 року. Похований в Москві на Новодівочому цвинтарі.

Наукова діяльність

Спеціаліст в області діалектичного і історичного матеріалізму, наукового атеїзму, теорії наукового комунізму, історії марксистської філософії. Займався дослідженнями питань про ленінський етап в розвитку марксистської філософії, про соціалізм і комунізм як дві фази комуністичної суспільно-економічної формації, про рушійні сили розвитку при соціалізмі, про радянську соціалістичну державу і праву, про соціалістичну демократію, про соціалістичну культуру, про інтелігенцію, про закономірності розвитку країн народної демократії; автор робіт з окремих аспектів етики, естетики та атеїзму.

Основні праці:

  • Матеріалістичний і релігійний світогляд. М., 1930;
  • Марксизм-ленінізм про культуру і культурну революцію. M., 1933;
  • Про радянську літературу. М., 1934 (редактор);
  • Класичні твори марксистського філософського матеріалізму. М., 1939;
  • Хто такі «націонал-соціалісти?», Свердловськ, 1942;
  • Радянська держава робітників і селян. М., 1942;
  • Г. В. Плеханов (До 25-річчя від дня смерті). Л., 1943;
  • Плани Гітлера руйнуються. М., 1943;
  • Радянська культура. М., 1943;
  • Соціалізм і комунізм. М., 1946;
  • Європейські країни народної демократії на шляхах до соціалізму. М., 1950;
  • Значення праці І. В. Сталіна «Марксизм і питання мовознавства» для розвитку суспільних наук. М., 1952;
  • Від соціалізму до комунізму. М., 1962;
  • Бесіди про комунізм. М., 1963.

Нагороди

Примітки

    Джерела

    This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.