Юрдига Олег Степанович

Навчався у школі села Словіта, потім у вищому професійному училищі Львова. Військову строкову службу проходив у Хмельницькому, закінчив її у званні молодшого сержанта на посаді командира бойової машини піхоти. Після служби одружився та переїхав жити до Львова.

Пам'ятник загиблим українським воякам у селищі Новотошківське.

Любитель спорту, грав за команду рідного села. Опікувався садом батьків дружини.

Працював на заробітках в сфері будівництва, їздив по містах з бригадою.

Навесні 2014 року був призваний до армії, 10 місяців відслужив на Яворівському полігоні інструктором, а потім у складі 128-ї окремої гірсько-піхотної бригади вирушив на Схід України. Демобілізувався у вересні 2015 року.

У вересні 2016 року прийнятий на військову службу за контрактом (на півроку) та вдруге вирушив на війну після коротких навчань на Яворівському полігоні.

Командир відділення–командир бойової машини 24-ї окремої механізованої бригади.

Загинув 10 листопада приблизно о 16.00 на бойовому посту в районі села Новозванівка Попаснянського району Луганської області під час мінометного обстрілу внаслідок осколкового поранення. 14 листопада 2016 року тіло було доправлене у рідне село.

Похований в селі Якторів, Золочівський район, Львівська область.

По смерті залишилися дружина та двоє дітей.

• Указом Президента України № 23/2017 від 3 лютого 2017 року «за особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку» нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[2].
• 7 травня 2017 року на фасаді Словітського НВК, де навчався Олег, йому відкрито меморіальну дошку[3].