Якторів

Я́кторів — село в Україні, у Золочівському районі Львівської області. Орган місцевого самоврядування — Словітська сільська рада, якій підпорядковано села Словіта, Якторів та Мазів. Населення становить 439 осіб.

село Якторів
Країна  Україна
Область Львівська
Район/міськрада Золочівський
Рада Словітська сільська рада
Код КАТОТТГ UA46060050190091082
Основні дані
Засноване 1515
Населення 439
Площа 2,097 км²
Густота населення 209,35 осіб/км²
Поштовий індекс 80735[1]
Телефонний код +380 3265
Географічні дані
Географічні координати 49°44′27″ пн. ш. 24°33′55″ сх. д.
Середня висота
над рівнем моря		 279 м
Відстань до
обласного центру		 42 км
Відстань до
районного центру		 28 км
Найближча залізнична станція Красне
Відстань до
залізничної станції		 24 км
Місцева влада
Адреса ради 80735, Львівська обл., Золочівський р-н, с. Словіта, тел. 5-55-18[2]
Сільський голова Діжак Олександра Іванівна[2]
Карта
Якторів
Якторів
Мапа

 Якторів у Вікісховищі

Історія

У податковому реєстрі 1515 року в селі згадується про попа, отже, тоді була церква та 7 ланів (близько 175 га) оброблюваної землі.[3]

Археологія села.

У 1932 р. Я. Пастернак дослідив в урочищі “Яворина” чотири кургани, з яких перший мав діаметр 15 м і висоту 1,4 м . Під орним 25-сантиметровим шаром знаходився первісний дуже твердий насип кургану. З глибини 0,7–0,8 м і нижче залягав шар суглинку, який включав перепалені грудки глини. Під насипом посередині кургану знаходилось “…широке огнище, зазначене тонкою верствою вугликів та попелу”. У південно-східній частині кургану під насипом знаходилась поховальна яма аморфної в плані форми, вкопана на 0,35 м. В західній її частині на долівці знаходився шар попелу з вуглинками, яке першовідкривач потрактував як вогнище, поверх якого залягав 10-сантиметровий прошарок “чорної землі”, на яку, власне, і був покладений небіжчик. Останнього поклали у скорченому положенні на правому боці головою до сходу. Обидві долоні померлого знаходились під підборіддям, праве коліно подано до переду, ліве було опущеним. Під коліна покійника була покладена кістка тварини (metacarpusa), взята, як припускав дослідник, з вогнища на долівці поховальної ями. Довжина скелета від тім’яних кісток до клуба 0,8 м, а до гомілково-стопних суглобів – 1,0 м. Делікатна будова нижньої щелепи вказувала на жіночу стать, а утертість зубів – на вік 40–50 років. На середньому пальці правої руки був одягнутий перстень з тонкого бронзового дроту, який відноситься до типу Noppering, оскільки має продовгастий спіральний щиток довжиною 2,1 см.На відстані 25–30 м на захід від кургану І знаходився другий курган діаметром близько 10 м і висотою 1,35 м. Приблизно посередині насипу на глибині 1,55 м лежав на боці опуклобокий кухлик з маленьким вушком, прикрашений на бочках вертикальними пасочками шнурового декору.[4]

Пам'ятки
  • Будівля колишнього жіночого монастиря сестер-студиток. Сам монастир заснований у 1920 році. У Якторові були землі, що належали родині Шептицьких і які Митрополит Андрей передав монастирю. 14 жовтня 1924 року, на Свято Покрови Пресвятої Богородиці, урочисто освячено першу жіночу студитську обитель у Якторові.[5] При монастирі сестра Йосифа у 1924 році заснувала гурток «Рідної школи», де українські діти мали можливість навчатися рідною мовою.[6] З приходом совітів у вересні 1939 року, у колишньому монастирі дозволили залишитися тільки трьом сестрам й то для випікання хліба солдатам. Розпочалися репресії проти греко-католицького священництва. Під час німецької окупації у Якторівському монастирі життя в студитських монастирях почало поволі відновлюватися через те, що німецька влада нейтрально ставилася до діяльності релігійних організацій. З поверненням радянської влади у 1945 році повертаються й репресії проти сестер-студиток. У серпні 1950 року сестер знову вигнали з монастиря,[5] а 5 вересня того ж року монастир було закрито.[7] Наприкінці 1989 року УГКЦ поступово легалізують. Вже за часів незалежної України мала відбутися передача колишнього Якторівського монастиря сестрам, але будівля виявився у аварійному стані.[5] Нині будівля колишнього монастиря знаходиться у стані руїни.[8],[9]
  • Церква святого Миколая, цегляна, споруджена у 1910 році, за проектом архітектора Дмитриха Адама Йосипович, німця за походженням. Нині в церквві відбуваються почергові богослужіння прихожан парафії св. Миколая ПЦУ[10] та вірних УГКЦ (юрисдикція — Львівська митрополія, Львівська архієпархія, Глинянський деканат).[11]

Відомі люди

Народились

Перебували

Примітки
  1. Довідник поштових індексів України. Львівська область. Золочівський район
  2. Словітська сільська рада
  3. Źródła dziejowe. — Tom XVIII — Polska XVI wieku pod względem geograficzno-statystycznym — Cz. I — Ziemie ruskie. Ruś Czerwona — s. 154 — Warszawa: Skład główny u Gebethnera i Wolffa, 1902. — 252 s. (пол.)
  4. БАНДРІВСЬКИЙ, Микола (2011). Матеріали і дослідження з археології Прикарпаття і Волині. Вип. 15. 2011. с. 70–78.
  5. Історія сестер-студиток: спочатку Буття, а потім Вихід
  6. Перша українка «Праведник народів світу» Олена Вітер
  7. Стоцький… — С. 283—284.
  8. 5 історичних будівель Золочівщини, які можуть зникнути назавжди
  9. Руйнується приміщення колишнього монастиря у селі Якторів
  10. Львівська єпархія УАПЦ: Золочівський деканат
  11. Церква святого Миколая
  12. До дня Захисника України, згадаймо нашого героя!
  13. Перша українка «Праведник народів світу» Олена Вітер

Посилання

Джерела
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.