Якобі Борис Семенович

У 1834 році переїхав до Кенігсбергу, де в університеті викладав його молодший брат Карл. Захоплення фізикою привели Якобі до винаходу першого в світі електродвигуна з безпосереднім обертанням робочого валу. До винаходу Якобі існували електротехнічні пристрої із зворотно-поступальним рухом або маятниковим рухом якоря.

Метою вченого стало створення більш потужного електродвигуна з можливістю його практичного застосування. У 1834 році Якобі побудував електродвигун, заснований на принципі тяжіння і відштовхування між електромагнітами.

Двигун складався з двох груп магнітів: чотири нерухомих були встановлені на рамі, а решта — на обертовому роторі. Для поперемінної зміни полярності рухомих електромагнітів служив вигаданий вченим комутатор, принцип роботи якого використовується до теперішнього часу в тягових електродвигунах. Двигун працював від гальванічних батарей і на момент створення був найдосконалішим електротехнічним пристроєм. Двигун підіймав вантаж масою 10-12 фунтів (4-5 кг) на висоту 1 фут (30 см) за секунду. Потужність двигуна була близько 15 Вт, частота обертання ротора 80-120 обертів в хвилину. У цьому ж році Якобі направив рукопис з описом своєї роботи в Паризьку академію наук. Винахід розглядався на засіданнях Академії і практично відразу робота була надрукована. Таким чином, про побудований у травні 1834 року в Кенігсбергу двигун стало широко відомо в грудні 1834 року.

Роботи Якобі були високо оцінені В. Я. Струве, П. Л. Шилінгом і по їхнім рекомендаціям Якобі в 1835 році був запрошений на посаду професора в Дерптський університет на кафедру цивільної архітектури. Того ж року Якобі надрукував «Мемуар про застосування електромагнетизму для руху машин», який викликав велику зацікавленість в академічних колах.

У 1837 році по рекомендації декількох членів Петербургської академії наук, Якобі склав докладну записку з пропозицією про практичне застосування свого електродвигуна для приведення в дію млина, човна або локомотива і подав її на розгляд Міністру народної просвіти і президенту Академії графу С. С. Уварову. Пропозицію Якобі було доведено до відома Миколи І, який дав розпорядження про створення «Комісії по виконанню дослідів відносно пристосування електромагнітної сили для руху машин по способу професора Якобі». Комісію доручено очолювати адміралу І. Ф. Крузенштерну, в склад ввійшли академіки Е. Х. Ленц, П. Л. Шилінг та інші відомі вчені. На проведення робіт виділено величезну на той час суму в 50 тисяч карбованців. Якобі назавжди переїхав до Російської імперії і став її підданим.

У 1838 році Якобі зробив своє найважливіше відкриття, а саме — відкрив гальванопластику, поклав початок цілому напряму прикладної електрохімії. Значні успіхи були досягнуті в області телеграфії.

Він сконструював телеграфний апарат синхронної дії з безпосередньою (без розшифровки) індикацією в приймачі літер і цифр та перший у світі телеграфний апарат, керував будівництвом перших кабельних ліній у Санкт-Петербурзі і між Санкт-Петербургом та Царським Селом. Розробляв гальванічні батареї, багато працював над створенням протикорабельних мін нового типу, в тому числі самозапалювальних (гальваноударних) мін, мін з запалом від індукційного апарату; був ініціатором формування гальванічних команд у саперних частинах російської армії.

Роботи Якобі отримали визнання, в 1839 році він був затверджений у званні ад'ютанта Імператорської Академії Наук, в 1842 році став екстраординарним, а в 1847 році — ординарним академіком. За винахід гальванопластики Б. С. Якобі в 1840 році удостоєний Демідовської премії в розмірі 25000 карбованців, у 1867 році нагороджений Великою золотою медаллю Всесвітньої виставки в Парижі.

Останні роки життя завідував фізичним кабінетом Петербургської академії наук. Помер Борис Семенович Якобі в Санкт-Петербурзі від серцевого нападу. Похований на Смоленському кладовищі на Васильківському острові.