Як добре те, що смерті не боюсь я

«Як добре те, що смерті не боюсь я» — вірш українського поета XX століття, перекладача, літературознавця, правозахисника Василя Семеновича Стуса. Вірш спочатку увійшов до збірки "Час творчості / Dichtenszeit", написаної поетом під час першого слідства 1972 року у камері попереднього ув'язнення Київського республіканського КДБ.

Як добре те, що смерті не боюсь я
Жанр вірш молитва
Автор Стус Василь Семенович
Мова українська
Написано 20 січня 1972 року
Опубліковано 1986

Текст вірша
Як добре те, що смерті не боюсь я

і не питаю, чи тяжкий мій хрест.

Що вам, богове, низько не клонюся

в передчутті недовідомих верств.

Що жив-любив і не набрався скверни,

ненависті, прокльону, каяття.

Народе мій, до тебе я ще верну,

і в смерті обернуся до життя

своїм стражденним і незлим обличчям,

як син, тобі доземно поклонюсь

і чесно гляну в чесні твої вічі,

і чесними сльозами обіллюсь.

Так хочеться пожити хоч годинку,

коли моя розів'ється біда.

Хай прийдуть в гості Леся Українка,

Франко, Шевченко і Сковорода.

Та вже! Мовчи! Заблуканий у пущі,

уже не ремствуй, позирай у глиб,

у суще, що розпукнеться в грядуще

і ружею заквітне коло шиб.

20.01.1972

 Як добре те, що смерті не боюсь я

і не питаю, чи тяжкий мій хрест,

що перед вами, судді, не клонюся

в передчутті недовідомих верст,

що жив, любив і не набрався скверни,

ненависті, прокльону, каяття.

Народе мій, до тебе я ще верну,

як в смерті обернуся до життя

своїм стражданням і незлим обличчям.

Як син, тобі доземно уклонюсь

і чесно гляну в чесні твої вічі

і в смерті з рідним краєм поріднюсь.

листопад 1975

Сюжет вірша

Поезія «Як добре те, що смерті не боюсь я…» являє собою своєрідний і поетично громадянський маніфест, і поетичну молитву (медитацію), і заповіт, який показує роздуми ліричного героя (автора) про власну трагічну, але не відворотну долю, незламність, здатність залишатися людиною за будь-яких обставин, переживання за рідну країну, мрії про єдність народу. Цей вірш звучить як кредо автора. Перший рядок, подібно до заголовка містить покажчики всіх тем, закладених у творі.

Літературний аналіз твору

Метрика і строфіка

Віршовий розмір: двоскладовий ямб.

Жанрові особливості

За мотивами й настановою вірш «Як добре те, що смерті не боюсь я…» близький до «Заповіту» Тараса Шевченка, зокрема передбаченням власної загибелі на чужині. Твір містить традиційні для Василя Стуса авторські неологізми («недовідомих»), оксиморони («в смерті обернуся до життя»). Святість і вартісність справи, за яку бореться герой твору посилюється біблійним образом несення тяжкого хреста, а сам герой асоціюється з образом Ісуса Христа, що сам ніс свій тяжкий хрест і був на ньому розіп'ятий.[1]

У вірші помінтні екзистенційність, есхатологічні мотиви, антеїзм і кордоцентризм.

Історико-критичний аналіз

Вірш написано 20 січня 1972 року в камері попереднього ув'язнення слідчого ізолятора Київського республіканського КДБ на восьмий день першого арешту Василя Стуса, який відбувся 12 січня 1972 року. 1975 року під час операції на шлунку у ленінградській лікарні для в’язнів ім. Гааза, де Стусу видалили 2/3 шлунка він пережив стан клінічної смерті і за кілька днів створив нову версію вірша. [2]

В умовах, коли весь простір дихав смертельною небезпекою українські політв’язні виробляли духовний імунітет проти страху перед фізичним небуттям, який найяскравіше передано промовистою філософською інвективою Василя Стуса: «Як добре те, що смерті не боюсь я».

— Ярослав ГАРАСИМ, український фольклорист, доктор філологічних наук, професор[3]

«Компенсація» за страждання була справді королівською. Відкривався новий — нелінійний — вимір часу, вимір, що пришвидшив з'яву нових текстів: геть інших за формою, м'якших, сказати б, прийнятніших для українського читача.Творчі шукання останніх років вибухнули зміщенням часових площин, кристалізацією змісту й переживань, безжальним витісненням літературщини й філологічної води, якоюсь майже нелюдською емоційною наповненістю кожної миті. Та й чи може бути інакше, коли кожен момент життя відчувається немов останній. Стус не лише вирвався з періоду межичасся, він встановив свій — Стусівський — час. Відчув це і не злякався цього солодкого відчуття. А довірившись, уже без будь-якого страху, декларував: Як добре те, що смерті не боюсь...

— Дмитро СТУС, український письменник, літературознавець, редактор, кандидат філологічних наук[4]

Переклади
Англійською Словацькою Російською Польською
How good it is that I’ve no fear of dying

Nor ask myself how ponderous my toil

Nor bow to cunning magistrates, decrying

Presentiments of unfamiliar soil,

That I have lived and loved, yet never burdening

My soul with hatred, curses or regret.

My people! It is to you I am returning.

In death I somehow find my fate.

I turn my pained but goodly face to living

And in filial prostration I begin.

I meet your eyes in fair thanksgiving

And join my kindred earth as closest kin.

Переклад Марка Коринюка[5]

 Ako dobre, že sa smrti nebojím,

nepýtam sa aký ťažký je môj kríž,

a pred Vami, moji sudcovia,

hlavu nikdy neskloním.

V predtuche neznámych diaľav

ja žil som, miloval som,

nepošpinil som sa vašim pachom

a nenávisť pokáním prekleniem.

Národ môj, ja k tebe ešte cestu nájdem,

pred smrťou životu dám prednosť

v utrpení, no i láske môjho zraku.

Až po zem sa ti ako tvoj dobrý syn pokloním,

so cťou sa pozriem do tvojich čestných očí

a po smrti sa navždy k rodnému kraju pritúlim.

Переклад Мирослава Даніша[6]

 Как хорошо, что смерти не боюсь я,

не озабочен, что тяжёл мой крест,

что перед вами, судьи, не согнусь я

в предчувствии незнанных вёрст и мест,

что жил, любил и не набрался скверны

и злобы — я на долю не ропщу.

Тебе, народ мой, я останусь верным,

и после смерти к жизни возвращусь

своим страданьем и лицом  незлобным.

Как сын тебе я низко поклонюсь,

взгляну в глаза — а в них огонь свободы —

и в смерти с Украиной породнюсь.

Переклад Тетяни Камінської[7]

 Jak dobrze, że śmierci się nie lękam

I nie pytam, czy ciężki jest mój krzyż,

przed tobą obłudny sędzio nie klękam

w przeczuciu dróg co zaprowadzą wzwyż.

Że żyłem – kochałem i nie zhańbiłem

się nienawiścią, przekleństwem ni skruchą.

Переклад Володимира Мокрого[8]

Как хорошо, что смерти не боюсь.

Несу тяжелый крест через погосты.

Предчувствуя неведомые версты,

перед судом лукавым не клонюсь.

Хоть я сполна изведал жизни вкус,

но не набрался подлости и скверны.

О, мой народ, тебе останусь верным

и к вечной жизни в смерти обернусь.

Склонюсь я до земли перед тобой,

в твои глаза вгляжусь, благоговея.

И обручусь с родной землей моей.

Переспів Петра Старчика,

виконується як бардівська пісня [9][10]

Цікаві факти
  • Ориґінал вірша «Як добре те, що смерті не боюсь я…» став епіграфом до антології «Повернення невідомих» («Powroty nieobiecnych»)[11]
  • «Як добре те, що смерти не боюсь я…» - одна з поезій - лейтмотивів фільму другого «У білій стужі сонце України» кінотрилогії «Просвітлої дороги свічка чорна. Пам’яті Василя Стуса» (режисер Станіслав Чернілевський)[12]
  • «Як добре те, що смерти не боюсь я…» - одна з найбільш тиражоватих медіалінгвістичних одиниць [13]

Примітки
  1. Микола ТКАЧУК. ТИПОЛОГІЯ ГЕРОЯ-ЕКЗИСТЕНЦІАЛА В ЛІРИЦІ ВАСИЛЯ СТУСА/ ФІЛОСОФСЬКО-ЕКЗИСТЕНЦІЙНІ АСПЕКТИ ТВОРЧОСТІ ВАСИЛЯ СТУСА. ISSN 2308-1902 Актуальні проблеми української літератури і фольклору. 2014. № 21-22. 97 с.
  2. Ліричний Сосюра та революційний Стус: поезія, яка болить і зараз. Радіо Свобода (укр.). Процитовано 24 січня 2021.
  3. ГАРАСИМ, Я. Із покоління тих, що смерті не боялись.(світлій пам’яті Ірини Калинець). Українське літературознавство, 2012, 75: 269-271.
  4. Стус Д. Василь Стус: Життя як творчість / Дмитро Стус. — К.: Факт, 2004. — 368 с.
  5. project (http://cultural-opposition.eu), COURAGE (16 грудня 2017). Stus, Vasyl. 'How good it is that I’ve no fear of dying,' Time of Creativity (Chas Tvorchosti), in Ukrainian, 1972. Poem. Trans. by Marco Carynnyk. - Registry - Courage – Connecting collections. cultural-opposition.eu (амер.). Процитовано 6 травня 2021.
  6. Veľvyslanectvо Ukrajiny v SR/Посольство України в Словацькій Республіці. www.facebook.com. Процитовано 24 січня 2021.
  7. В. Стус - Як добре те, що смертi не боюсь я (Татьяна Каминская) / Стихи.ру. stihi.ru. Процитовано 24 січня 2021.
  8. Mokry W. Elity polskie o wolności i niezależności Ukrainy. Od polskiego do ukraińskiego Sierpnia. Krakowskie Zeszyty Ukrainoznawcze, Kraków: Szwajpolt Fiol, 2010. T. XI/XII. S. 75–95.
  9. Как хорошо, что смерти не боюсь (сл.В.Стус, муз.П.Старчик) - Bard.ru.com. www.bard.ru.com. Процитовано 6 травня 2021.
  10. Как хорошо что смерти не боюсь (Васыль Стус) (uk-UA). Процитовано 6 травня 2021.
  11. Kostenko L., Hołoborod’ko W., Kałyneć I., Stus W. Powroty nieobiecnych / W przekładach: Leszka Engelkinga, Jerzego Jędrzejewicza, Bazylego Nazaruka, Floriana Nieuważniego, Wiktora Woroszylskiego. Ostrowiec świętokrzyski, 1990. 14 ark.
  12. Чернілевський С. Чорна елегія. Роздуми режисера кінотрилогії «Просвітлої дороги свічка чорна. Пам’яті Василя Стуса» // Українська культура. — 1992. — № 7. — С. 8‒10.
  13. СИЗОНОВ, Д. Ю. Мас-медіа як джерело нової фразеології сучасної української літературної мови. Актуальні проблеми української лінгвістики: теорія і практика, 2017, 34: 29-38.

Література
  1. Соловей Е. Українська філософська лірика / Е. Соловей. – К. : Час, 1999.
  2. Коцюбинська М. Поетове “самособоюнаповнення” (Василь Стус)/ М. Коцюбинська // Самототожність письменника: до методології сучасного літературознавства. – К. : Українська книга, 1999.

Посилання

Декламації

Музичні інтерпретації

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.