Ян Якоб Рохуссен

Ян Якоб Рохуссен був сином державного службовця Яна Рохуссена. В 1815 році він виступив проти Наполеона, вступивши до добровольчого загону. Свою кар'єру він розпочав в 1814 році, коли став збирачем податків у Східамі. Протягом наступних дванадцяти років працював збирачем податків в Гертогенбосі, Роттердамі іАмстердамі. З 22 січня по 10 серпня 1826 року був секретарем торгівельно-промислової палати. В 1828 році він став директором одного з амстердамських каналів. В 1836 році Рохуссен був членом комісії з оцінки можливості побудови залізних доріг, а з 1837 по 1839 рік він представляв Нідерланди на міжнародних переговорах з судноплавства і митних зборів[2][3].

В 1840 році король Віллем I призначив Рохуссена міністром фінансів. Нестабільна ситуація попередніх років і небажання короля звітувати перед Генеральними Штатами завершилось прийняттям Конституції 1840 рокі. згідно з якою монарх був змушений представляти річний бюджет через міністра фінансів.

В 1834 році Рохуссен запропонував знизити процентну ставку по державному боргу шляхом конверсії з 4 до 3 відсотків. Однак, ця пропозиція була відхилена. Рохуссен був одним з небагатьох голландських політиків, що мав непогані відносини з бельгійським королем Леопольдом I. Саме кому король Віллем II висунув Рохуссена в якості переговорника, що мусив врегулювати конфлікти, незалагоджені після Лондонської угоди. Йому це вдалося і в майбутньому Рохуссен став першим голландським послом в Бельгії.

Королівським указом від 5 лютого 1845 року Ян Якоб Рохуссен був призначений генерал-губернатором Голландської Ост-Індії. 30 вересня в Батавії Рохуссен набув повноважень.

На своїй посаді він провів ревізію грошової системи. Рохуссен продовжив політику культиваційної системи (нід. Cultuurstelsel), незважаючи на збідніння місцевого населення і зростаючого дефіциту харчових продуктів. Лише після голоду 1848 — 1849 років він дещо послабив колоніальну експлуатацію. В колоніях Рохуссен виступав проти свободи друку, організував кілька каральних експедицій, зокрема на Борнео проти повсталих китайських шахтарів. Він проводив рейди проти піратів з островів Сула. За його правління Нідерланди почали підкорювати найвіддаленіші райони Ост-Індії. До Рохуссена колоніальна влада підтримувала контроль лише над Явою, Молуккськими островами, Целебесом і півднем Суматри. Рохуссен змінив відносини з яванськими князівствами: з ними були заключені контракти.[4]

В 1850 році Ян Якоб Рохуссен подав заяву про відставку. Він повернувся в Нідерланди в 1852 році.

В 1852 році Рохуссен був обраний в нижню палату парламенту на виборчому окрузі в Алкмарі. Він продовжував займатись напрямком, пов'язаним з колоніми. В 1853 році він був призначений королівським комісаром в Нідерланську торгівельну спілку. Він допомагав відміняти рабство в Ост і Вест-Індії і на Суринамі. В 1857 році він сколав депутатський мандат, щоб не вступати в конфлікт з мінстром колотій Пітером Мійєром.

Навесні 1858 року король попрохав Рохуссена сформувати позапартійний кабінет міністрів. В той час ще не існувало посади прем'єр-міністра, але фактично Рохуссон був лідером королівського кабінету, одночасно будучи міністром по справам колоній. Сформований ним уряд пішов у відставку 23 березня 1859 року після того, як Закон про державну експлуатацію залізничних шляхів був відхилений. Цей закон передбачав би посиленя впливу уряду на будівництво і експлуатацію голландської залізничної мережі і прискорив би будівництво залізниць.

Новий кабінет міністрв очолив Флоріс ван Халл. Рохуссен також війшов в цей кабінет як міністр колоній. На свої посаді він захищав культиваційну систему і виступав проти парламентського контролю над колоніальними фондами.

Рохуссон тричі обраний депутатом в палату представників від Амстердама тричі. Загалом він пробув депутатом з 14 листопада 1864 року по 20 вересня 1869 року. Він помер в Гаазі 21 січня 1871 року.[2][2]