Ярополк Володимирович

Мозаїка із зображенням Ярополка на станції Київського метро «Золоті ворота»

Ярополк жив у згоді з батьком Володимиром Мономахом і старшим братом Мстиславом Великим. Великий князь дбав про єдність київської держави і вів боротьбу з чернігівськими князями — Ольговичами, які намагалися з допомогою половців захопити київський престол. Як згадує літописець, Ярополк визначався мужністю і здобув велику славу успішними походами проти половців. Про Ярополка див. М. Грушевський «История Киевской земли от смерти Ярослава до конца XIV столетия. Опыт исследования» (1891).

Із батьком Володимиром Мономахом у 1103, 1109, 1111 і 1113 роках брав участь у походах проти половців, а 1116 і 1120 року завдав їм значних поразок. У 1116 році завдав половській орді Шаруканя страшного удару. Син Шаруканя Отрок відразу прийняв пропозицію грузинського царя Давида IV Будівника і 45000 половців переселилися у Грузію. Аланія пропустила їх через свої землі. Союз Києва і Аланії, обох зацікавлених у зменшенні половців у Подонні, скріплений шлюбом Ярополка і Олени, міг змусити Отрока погодитися на пропозиції грузинського царя. У червні 1125 року в битві біля Полкстіня на чолі переяславської дружини розбив половецьке військо.

15 квітня 1132 помер старший брат Ярополка, київський князь Мстислав Великий, заповівши братові київський стіл; бездітний Ярополк зобов'язувався після своєї смерті передати Київ старшому синові Мстислава, Всеволоду. 17 квітня 1132 р. Ярополк без ускладнень сів на столі, але на відміну від свого попередника не впорався з роллю «старійшого» серед руських князів.

Коли Ярополк перевів з Новгорода до Переяслава свого небожа Всеволода Мстиславича, брати Ярополка Юрій Долгорукий та Андрій Добрий резонно вирішили що київський князь готує собі спадкоємця і відчули себе скривдженими, оскільки за «лествічним правом» їхні права на Київ були більшими за права племінників. Намагання Ярополка задобрити братів і вирішити справу миром призвели до усобиці. Конфлікт навколо Переяслава переріс у широкомасштабну війну (1134), в якій Ярополк та його брати воювали проти синів Мстислава Володимировича та їхніх нових союзників Ольговичів, очолюваних чернігівським князем Всеволодом Ольговичем. Розкол клану Мономашичів зміцнив позиції Ольговичів, які не задовольнялися поступками з боку Ярополка і рушили в союзі з половцями на Київ у 1138 році. Перед загрозою втрати столиці Мономашичі припинили чвари і прийшли на допомогу Ярополку. Всеволод був розбитий, обложений у Чернігові та змушений просити миру[1]. Однак вже скоро по смерті Ярополка йому вдалось вигнати з Києва його брата Вячеслава і сісти на великокняжий стіл.

Ярополка Володимировича згадує Мішель де Монтень в есе «Про корисне та чесне» як приклад того що зрада часто карається тими в чиїх інтересах чиниться, де наводить історію запозичену із «De origine et rebus gestis Polonorum» польського історика XVI ст. Гербурта Фульштинського (пол. Jan Herburt z Fulsztyna). В історії розповідається про те, як засліплений жадобою помсти Ярополк скористався послугами угорського шляхтича-зрадника, щоб заподіяти польському князю Болеславу III Кривоустому значної шкоди, сплюндрувавши Віслицю. Задовольнивши жадобу помсти та побачивши незатьмареним пристрастями поглядом ницість зради, Ярополк відчув такі докори сумління, що жорстоко стратив шляхтича.

Помер у Києві 18 лютого 1139 року. Був похований в церкві св. Андрія Янчиного монастиря[2].