Ясінь (Польща)

Ясінь (також Ясень, пол. Jasień) — колишнє село, зараз мікрорайон Устрик Долішніх.

Історія
Адміністративна карта новоутвореного Устрицького повіту, січень 1952 року

Село засноване близько II половини XV століття як королівське. За заслуги у Буковинському поході, Ян Ольбрахт віддав його в управління родини Устрицьких. До 1772 р. знаходилося в Перемишльській землі Руського воєводства.

У 1772—1918 рр. село було у складі Австро-Угорської монархії, у провінції Королівство Галичини та Володимирії.

У 1919—1939 рр. — у складі Польщі. Село належало до Ліського повіту Львівського воєводства, у 1934—1939 рр. входило до складу ґміни Устрики-Долішні. З 1940 до 1951 року село Ясінь відносилось до Нижньо-Устрицького району Дрогобицької області України (відійшло до Польщі відповідно до договору обміну територіями 1951 року).

В 1952—1954 роках було центром однойменної ґміни.

Населення

У 1882 році в селі нараховувалося 420 жителів, з них 210 греко-католиків і 110 римо-католиків.

У 1921 році в селі було 102 будинки і 676 мешканців: 385 греко-католиків, 227 римо-католиків, 64 юдеї[1].

На 01.01.1939 в селі було 900 жителів, з них 480 українців, 340 поляків (переважно робітники рафінерії нафти в Устриках Долішніх) і 80 євреїв[2].

Церкви
Греко-католицька церква 1882 року, перенесена до Бандрова у 1975 році.

Кам'яний костел збудовано в другій половині XVIII століття. На вівтарі — ікона Матері Божої Бескидської (давньої Рудецької) з І половини XVI століття, яку вважають найціннішою з бескидських ікон. Вона була привезена після Другої світової війни з Рудок біля Львова. Ціннм є амвон, виконаний близько 1700 року. Поруч з костелом — кам'яна дзвіниця з трьома дзвонами. Найстаріший з них — з греко-католицької церкви; він оздоблений гербом Устрицьких і датується 1618 роком[1].

Поруч з костелом колись була дерев'яна церква святого Архангела Михаїла, збудована 1882 року, належала до парафії Устрики Долішні Устрицького деканату Перемишльської єпархії УГКЦ.[3] Після 1951 року її використовували як склад, а в 1975 році перенесли до Бандрова, перелаштувавши на філіальний костел[1].

Примусове переселення 1951 року

У 1951  після обміну територіями з села насильно переселено 191 сім'я (801 особа), з них 122 сім'ї до колгоспу ім. Молотова (Снігурівський район, Миколаївська область), 23 сім'ї — до сіл Дрогобицької області[4].

Див. також

Джерела

Примітки
  1. Кляшторна, Наталя (2006). Акція-51. Останні свідки. Вінниця: ДП «ДКФ». с. 181. ISBN 966-7151-67-0.
  2. Кубійович В. Етнічні групи південнозахідної України (Галичини) на 1.1.1939. — Вісбаден, 1983. — с. 42, 119.
  3. Шематизм Перемиськои єпархії, 1936, с. 121
  4. Кляшторна, Наталя (2006). Акція-51. Останні свідки. Вінниця: ДП «ДКФ». с. 193. ISBN 966-7151-67-0.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.