Ґальський муніципалітет

Ґальський муніципалітет розташований на річці Ерісцкалі (Ерцкар) (притока Окума) Колхидської низовини. На території муніципалітету знаходиться Інґурська ГЕС, яка хоча й частково зруйнована, все ж є єдиним джерелом ‎електроенергії для самопроголошеної не признаної Республіки Абхазія. За радянських часів на річці Інґурі був побудований каскад станцій — перепадні ГЕС, частина яких знаходиться в Грузії, частина в Абхазії[2]. Річка Інґурі вважається лінією поділу між Грузією та самопроголошеною не признаною Республікою Абхазія.

Дістатися в муніципалітет можна тільки по автодорозі, так як залізниця після грузино-абхазького конфлікту була розібрана.

До 1917 року територія Ґальського муніципалітету входила до складу Сухумського округу Кутаїської губернії. У 1921 році був створений Самурзаканський район, який у 1939 році був перейменований у Ґальський район. У 1995 році сепаратистська абхазька влада передали північну частину Ґальського району колишньої Абхазької АРСР до складу Очамчирського і Ткварчельському районів.

Населення муніципалітету станом на 2011 рік становить 30 356 осіб. Населення району в 2003 році становило 29 287 осіб.

У 1989 році населення муніципалітету становило 79 688 осіб[3].

На негативну динаміку чисельності населення, насамперед, вплинув збройний конфлікт на початку 1990-их років, коли з Абхазії масово виїжджали грузини.

Після падіння Сухумі, під час грузино-абхазького конфлікту, Ґальський муніципалітет був єдиною місцевістю в Абхазії, яка зберегла велике етнічно грузинське населення. Етнічний склад Ґальського району відрізнявся від решти Абхазії. Район здебільшого населяли етнічні грузини і він ніколи під час конфліікту не перебував у зоні будь-яких воєнних дій[4]. На початку 1994 року абхазькі сепаратисти, зіткнувшись із реальністю великої етнічної грузинської присутності у межах Абхазії, продовжили політику етнічної чистки і насильницького вигнання етнічних грузинів.[5] Спостерігачі ООН стали свідками того, як розгорталися події 1994 року.[6] З 8 по 13 лютого абхазьке сепаратистське ополчення і їхні союзники напали на села та інші населені пункти Гальського району, та чинили вбивства і зґвалтування, знищували будинки (в результаті було зруйновано близько 4200 будинків).[7] Попри присутність російських миротворчих сил від СНД у 1995—1996 роках тривали різанина і масові вбивства етнічних грузинів, що призвело до 450 смертей і тисяч вимушених переселенців, які ринулися в східному напрямку[7].

З 1994 по 1998 рік близько 60 000 грузинських біженців стихійно повернулися на територію Ґальського муніципалітету, але десятки тисяч змушені були знову переселятися, коли в 1998 році в Ґальському муніципалітеті поновилися бойові дії. І все ж таки, з 1998 року в Ґальський муніципалітет повернулися від 40 до 60 тис. біженців, включаючи осіб, які щодня їздять на роботу і назад через лінію припинення вогню, та сезонних робітників, що мігрують відповідно до сільськогосподарських циклів.[8] Ситуація з правами людини в населених грузинами місцевостях Ґальського муніципалітету залишається нестійкою. ООН та інші міжнародні організації досі безуспішно закликають абхазькі фактичні органи влади «утримуватися від вжиття заходів, несумісних із правом на повернення і з міжнародними нормами у галузі прав людини, такими як дискримінаційне законодавство … [та] співпрацювати при створенні постійного міжнародного бюро з прав людини в Ґалі і допускати цивільну поліцію ООН без подальшого зволікання».[9]

Відбувається витіснення грузинської мови з освіти, при тому, що грузини становлять 98,7 % населення окупованого муніципалітету. Спочатку було зведено до мінімуму викладання грузинської мови та літератури, надавши грузинській мові статус іноземної. У 2014 році сепаратистська адміністрація президента Абхазії прийняла рішення, з 1 вересня 2015 року заборонити викладання грузинкою мовою у 11 грузинських школах Ґальського муніципалітету. Всі предмети викладаються російською мовою за підручниками, виданими в Москві[10].

Інґурська ГЕС є найбільшою на Кавказі, побудована в 1978 році. Висота греблі 271,5 метри, і за цим параметром вона займає 4-е місце у світі. ГЕС являє собою гребле-дериваційну гідроелектростанціюі. Потужність ГЕС —– 1300 МВт, середньорічний видобуток енергії – 4430 млн.кВт/год. У будівлі ГЕС встановлено п'ять гідроагрегатів з вертикальними радіально-осьовими турбінами. Турбіни приводять в дію гідрогенератори потужністю по 260 МВт. Напірні споруди ГЕС утворюють Джаварське (Інґурське) водосховище з обсягом у 1110 млн.м³ та корисним об'ємом 676 млн.м³. Станція експлуатується спільно Грузією та самопроголошеною Республікою Абхазією[11]. У 1992 році між грузинською та абхазькою сторонами була досягнута домовленість про розподіл вироблення електроенергії з Інґурської ГЕС в пропорції 60 % (Грузія) і 40 % (Абхазія)[2].