17-та танково-гренадерська дивізія СС «Гьотц фон Берліхінген»

Дивізію почали формувати у вересні 1943 року в Південній Франції, вже 3 жовтня вона отримала порядковий номер і почесне найменування по імені німецького полководця Гьотца фон Берліхінгена. Формування дивізії проходило в окрузі міста Тур. З листопада 1943 року по червень 1944 року особовий склад дивізії проходив навчання і ніс гарнізонну службу у Франції. У складі дивізії налічувалася 17 321 особа, але не було танків і не вистачало автотранспорту. Після висадки союзників частини дивізії почали перекидатися в Нормандію.

11 червня частини дивізії вперше вступили в бій з противником на ділянці між Сен-Ло і Кутансом. Протягом червня — липня дивізія продовжувала боротися в районі Карантан — Сен-Ло — Кутанс, у ході боїв вона зазнала великих втрат, і до кінця липня її чисельність знизилася до 8 500 осіб. На початку серпня дивізія була зведена в одну бойову групу й надана 2-й танковій дивізії СС. Разом з дивізією «Дас Райх» група брала участь у Мортенському наступі. Після провалу наступу частини СС відступили і потрапили в Фалезький котел. В ході боїв група була розбита на 4 дрібніші групи. Після прориву з котла відхід німців прикривав зенітний батальйон 17-ї дивізії. В кінці серпня залишки бойової групи були виведені в Шартр.

На початку вересня для відновлення дивізії до неї був переданий ряд дрібніших частин СС. Злиття всіх компонентів відбувалося в Меці. 7 вересня 37-й полк дивізії захищав містечко Дорно від наступу американців. Наступного дня американцям вдалося форсувати Мозель і закріпитися на східному березі. Для виправлення ситуації в бій була кинута вже вся 17-та дивізія СС. Це не врятувало становище, і дедалі нові й нові американські частини форсували Мозель. До кінця листопада 1944 дивізія брала участь в обороні Меца і в боях в Саарській області. На початку грудня чисельність дивізії знизилася до 4 000 чоловік. З цієї причини дивізія була відведена в Нойнкірхен для поповнення.

31 грудня 1944 року в рамках операції «Нордвінд» частини дивізії пішли в наступ на ділянці Саарбрюккен — Саверн. До середини січня 1945 року німці повторювали безуспішні спроби розвинути наступ, але велика перевага американців і погодні умови зробили свою справу. Зломлені частини дивізії відступили в район між лінією Мажино і Західним валом. Чіпляючись за оборонні споруди, дивізія безуспішно намагалася затримати наступ союзників. У середині березня вона брала участь в обороні Кайзерслаутерна, а пізніше брала участь в обороні Ландау, Нойештадта і Оденвальда. У квітні 1945 року дивізія (близько 7 000 чоловік) обороняла Гайльбронн, а потім була відправлена до Нюрнберга. За задумом німецького командування вона повинна була стати хребтом оборони міста. Протягом 4 днів дивізія «Гьотц фон Берліхінген» утримувала район Нюрнберга, але під натиском американців була змушена залишити місто. 20—21 квітня в Нюрнберзі військовослужбовці американської 42-ї піхотної дивізії розстріляли з кулеметів більш як 200 полонених зі складу 38-го полку 17-ї дивізії СС. Після падіння Нюрнберга залишки дивізії відступили до Донауверта. 7 травня 1945 р. залишки 17-ї дивізії СС здалися американцям у Ахензе.

• Курт Валь — Гауптштурмфюрер СС, ад'ютант 38-го панцергренадерського полку СС (23 серпня 1944)
• Ортвін Куске — Унтерштурмфюрер СС, командир 3-ї роти 17-го самохідного розвідувального батальйону СС (26 листопада 1944)
• Генріх Готтке — Унтершарфюрер СС, 3-тя батарея 17-го зенітного батальйону СС (17 грудня 1944)
• Фред Папас — Унтерштурмфюрер СС, командир роти 17-го самохідного розвідувального батальйону СС (27 грудня 1944)

• Бруно Гінц — Оберштурмфюрер СС, командир 2-ї роти 38-го панцергренадерського полку СС (23 серпня 1944)
• Курт Валь — Штурмбаннфюрер СС, командир 17-го самохідного розвідувального батальйону СС (1 лютого 1945)
• Вінценц Кайзер — оберштурмбаннфюрер СС, командир 38-го моторизованого полку СС (18 квітня 1945)